Контрольна над помилками та завдання для опозиції.
Таблиця №50:
Стратегічні помилки новітньої опозиції (2010 рік ) |
Першочергові завдання для конструктивної опозиції: |
1.Нездатність вчасно визнавати власні помилки, передусім, як нещодавньої влади (включаючи ганебні газові угоди 2009 року, відсутність реального бюджету, відсутність реальних реформ…). 2. Метушня навколо тіньового опозиційного уряду та міфічного лідерства в опозиції.. 3. Пустопорожні обіцянки, погрози «не допустити», «не визнати», «народ в регіонах підняти» без реальних передумов на місцях 4.Участь самих та непротидія коаліції в голосуваннях за інших у ВРУ, замість прикладів дотримання ст.84 Конституції. 5. Дострокові вибори ВРУ в межах Конституції були можливі восени 2008 (навіть КС визнав законність тоді Указу Президента Ющенка), але мали б сенс тільки за новим виборчим законодавством, якого нема й досі! Заклики до таких виборів сьогодні не мають жодних юридичних підстав. До того ж, розпустити ВРУ може лише Президент Янукович, за певних обставин . |
1.Розробка та оприлюднення конструктивних заходів по протистоянню подальшій узурпації влади, самокритична публічна оцінка власних прорахунків та «пакт про ненапад» між опозиціонерами. 2 Підтвердження справами здатності перебороти власні амбіції опозиційних лідерів. 3. Не організовувати бізнес-майданів, вивчати, реальні проблеми людей в регіонах та намагатись допомогти в межах своїх повноважень. 4. Підготувати альтернативні проекти необхідних реформ, законопроекти з їх реалізації, виключно особисте голосування у ВРУ(!) 5. Необхідно перехопити ініціативу зі зміни виборчого законодавства, відмовившись від «закритих списків» на всіх рівнях, повернувши виборцям права вибору. Звертатись до КС з питань грубого порушення Конституції у прийнятих коаліцією законах, а у разі ігнорування, доводити свою правоту на виборах. |
7. Політична еліта та її роль у політичному житті
Еліта – «відбірне», «вибране», «краще» (з фр. “elite”). Політична еліта – це носії політико-управлінських якостей, люди, які займають впливові позиції в суспільстві та мають можливість впливати на владу. Політична еліта, як правило, – це меншість суспільства, достатньо самостійна, відносно привілейована група, яка бере безпосередню участь у формуванні та здійсненні політичних рішень, пов`язаних з використанням влади чи впливом на неї. Як відомо, еліта визначається за двома критеріями: формальним – за офіційним становищем, що його посідають певні особи, та ціннісним – за суспільним авторитетом, здобутим незалежно від формального (офіційного) статусу.
Політичній еліті протистоїть контреліта – опозиційна соціальна група, яка виборює право на входження в еліту або ж створення нової еліти й прагне впливати на владу, але ще не досягла цієї можливості.18
Концепції елітаризму різноманітні, з найдавніших часів, але перші класичні теорії еліт виникли в кінці ХІХ- на початку ХХст. Всі вони мають спільні риси:
- управління не може здійснюватись всім суспільством, а потребує компетентної еліти;
- головним засобом досягнення мети у еліти є держава;
- правляча еліта має три взаємозв’язаних елементи:
Політична еліта– Носії влади, яка є частиною правлячої еліти |
Бюрократична еліта – чиновники, які забезпечують виконання державних функцій |
Комунікаційна, ідеологічна еліта – представники науки, культури, релігії, ЗМІ |
Обґрунтування ідеї розподілу суспільства на тих, які управляють і тих, якими управляють, знайшли відображення в працях Конфуція, Платона, Арістотеля, Н.Макіавеллі, Ніцше та ряду інших мислителів. Але саме класичні концепції еліт в кінці XIX – на початку XX століть Гаетано Моски, Вільфредо Парето та Роберта Міхельса заклали основи «макіавеллістської школи». Хоча їх ідеї критикуються сучасними вченими за ігнорування демократичних, ліберальних цінностей, цинічне ставлення до боротьби за владу, там є багато досить актуальних і цікавих положень.
Основні ідеї класиків теорій елітаризму. Таблиця №51
Г. Моска (1858-1951) |
В. Парето (1848-1923) |
Р. Міхельс (1876-1939) |
- за будь-якої форми правління влада – у організованої мен-шості, “правлячого класу”, у суспільстві;
- аристократична (спадкова влада знаті); - демократична (оновлення еліти талантами знизу); - всі політичні формули поділяються на два типи. В основі – віра в надприродне та принцип раціональної очевидності. - “Юридичний захист”, правова держава, з опорою на “баланс соціальних сил” і на право, яке забезпечує справедливість між управляючими та підлеглими. Політична еліта має спиратись на принцип законності, ідеї, які сприймаються управлінцями і підлеглими. |
- еліта поділяється на правлячу та не правлячу еліту;
Теорія еліт Парето була використана Беніто Муссоліні у фашистській Італії 1922р., від чого Парето відчув себе “щасливим, і як учений бо його ідеї підтвердились” |
Початок утворення професійного керівництва означає початок кінця демократії. Демократичний принцип влади більшості відкидався, еліта – це “каста”, а маси – “демократична декорація”; - еліта має три складові: політична еліта, бюрократична, комунікаційна та ідеологічна |
В сучасній політології поширені інші концепції еліт, які теж доречно порівняти між собою.