Функції держави:

Функції (лат. виконання, здійснення) держави – це можливі і реальні основні напрями діяльності державних органів, їх посадових осіб.

Критерії класифікації основних функцій держави

Залежно від поділу влади (законодавчі, виконавчі, судові,)

Залежно від ролі в житті (основні та другорядні)

Залежно від сфери здійснення (внутрішні і зовнішні)

Залежно від суспільного життя (політика, економка)

Залежно від строку виконання (постійні, тимчасові)

Внутрішні та зовнішні функції держави Таблиця №23

Внутрішні функції

Зовнішні функції

1) політична – регулювання сфери політичних відносин; 2) економічна – координація економічного розвитку, оподаткування і фінансового контролю; 3) соціальна – створення умов для їх права на працю, охорону здоров`я, достатній життєвий рівень; 4) екологічна – забезпечення екологічної безпеки, збереження генофонду народу; 5) культурна (духовна) – консолідація нації, організація освіти; сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини; 6) інформаційна – організація і забезпечення системи одержання і поширення інформації; 7) правоохоронна – забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, правопорядку.

1) політична – дипломатичні зносини з іншими державами; 2) економічна – захист економічної безпеки, інтеграція до світової економіки; 3) оборона держави – гарантії недоторканності кордонів, цілісності території, нац..безпеки. 4) екологічна – підтримання екологічного виживання на планеті; 5) культурна (гуманітарна) –розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників; 6) інформаційна – участь у розвитку світового інформацій-ного простору; 7) підтримання світового правопорядку, боротьба з міжнародними злочинами

3. Форми організації державної влади та форми правління в сучасному світі. Організація, здійснення державної влади має три форми:

Порядок утворення та функціонування органів державної влади та управління – форми правління

Адміністративно-територіальна організація державної влади – державний устрій

Методи, засоби здійснення влади, характер відносин її з людьми – політичний режим

Вибір тієї чи іншої форми правління залежить як від традицій, так і рівня розвиненості демократичних інституцій, політичної свідомості, культури громадян.

Монархія та її різновиди. Таблиця №24

(повноваження верховної влади – у однієї особи: короля, царя, шаха)

а) виборна або спадкова монархія;

б) необмежена: деспотична (обожнювання монарха та його свавілля) абсолютна (монарх не обожнюється, але сам собі закон)

в) дуалістична монархія: монарх формує уряд, діють два вищих державних органи: монарх та уряд, чи монарх і парламент, або два монархи (Австро-Угорщина);

г) станово-представницька: монарх – голова держави, але є дорадчий представницький орган, як Дума в Росії до 1917;

д) теократична монархія абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною (Ватикан);

е) обмежена: парламентська, конституційна: таких форм монархічного правління найбільше в сучасному світі: Великобританія, Швеція, Норвегія, Данія, Нідерланди, Іспанія, Японія…(«король царює, але не править»).

Головна ознака парламентської монархії – політична відповідальність уряду перед парламентом за свою діяльність. Влада монарха не розповсюджується на сферу законодавчої діяльності і значно обмежена в сфері управління. Закони приймає парламент, а монарх їх лише підписує та не володіє правом вето. Якщо парламент (нижня палата) висловить уряду недовіру чи відмовить в довірі, уряд повинен піти у відставку або повинен бути відправлений у відставку монархом. Проте зазвичай це повноваження парламенту врівноважується правом уряду запропонувати монарху розпустити парламент (нижню палату) і призначити нові вибори з тим, щоб конфлікт між законодавчою і виконавчою владою розвязав народ: якщо він підтримає уряд, то в результаті виборів в парламенті утворюється більшість з його прихильників, якщо ж виборці з урядом не згодні, то і склад парламенту виявиться відповідним, а уряд буде змінений.

Як ніде у світі, в Європі чимало конституційних (парламентських) монархій – в 11-ти державах. Проте, в Європі, як і у світі, в цілому, переважають республіки. ³

Республіканські форми правління Таблиця№25

Республіки (повноваження державної влади – у представницьких органів, які періодично переобираються.)
Президентська Парламентська
Всенароднообраний президент – глава держави та уряду (прем’єра немає); президент не може розпускати парламент (законодавчий орган), але має право veto на його рішення. Діє система противаг між трьома гілками влади. Державні гарантії незалежності судової влади. Необов`язкова контрасигнація (віза міністра на укази)	Верховенство парламенту (президент може обиратись законодавчим органом або його представниками разом з виборщиками ). Головна посадова особа – голова уряду, який формує парламентська більшість, діє система противаг гілок влади. Обов`язкова контрасигнація (віза міністра на укази)
Змішані форми республіканського правління
Президентсько - парламентська	Парламентсько - президентська
Всенародне обрання як президента, так і парламенту
Більшість повноважень у Президента, який керує виконавчою владою та формує уряд, але парламент може висловити уряду недовіру, наслідок якої – урядова відставка.	Паритет повноважень президента і парламенту: уряд формується парламентом відповідальний перед ним, але Президент має право veto, очолює РНБО.

Класичною президентською республікою прийнято вважати США. Президент – глава держави, уряду, обирається позапарламентським шляхом. У той же час, за принципом розподілу влади діє чітка система противаг, відповідно Президент, Конгрес (Сенат та палата представників) і Верховний Суд наділяються такими повноваженнями, які дають їм змогу впливати один на одного. Так, хоча й Президент не має права розпускати парламент, але має право накласти veto на його законопроекти, яке можливо подолати лише кваліфікованою більшістю голосів обох палат. Президент формує уряд, але за участю Конгресу. В США діє широко розвинена Незалежна судова влада. Надання статусу «міністерства» (департаменту) – в компетенції Конгресу, але призначення, звільнення голів департаментів – за Президентом. Єдиного кабінету міністрів фактично не існує як виконавчого органу влади, бо спільні засідання «міністрів» мають статус лише дорадчого органу при Президенті і навіть не протоколюються. Таким чином, діє персонально-галузева відповідальність голів департаментів перед Президентом. Аналогічна система «сильної» виконавчої влади діє в більшості країн Латинської Америки.

Парламентські республіки існують в ФРН, Італії, Австрії, Швейцарії, Фінляндії, Туреччині… Верховенство парламенту забезпечується тим, що саме він, обраний на багатопартійній основі, формує уряд, президент, як правило, теж ним обирається та має досить обмежені функції. Діє й система противаг між гілками влади. Президент має право veto, розпуску парламенту, але тільки за згодою уряду, який підзвітний лише парламенту. Прем’єр-міністр – лідер правлячої партії (чи коаліції партій), фактично перша особа в державі. Парламент може висловити уряду вотум недовіри, після чого той іде у відставку, але складає свої повноваження перед Президентом, який або приймає відставку, або розпускає парламент і оголошує нові вибори. Так діє система противаг між двома гілками влади. Цікаво, що і за парламентської системи влади Президент формально є главою держави, але його повноваження мають переважно представницький характер. Головною посадовою особою є фактично глава уряду. Президент несе відповідальність перед парламентом лише у разі антиконституційних дій.

У той же час між парламентськими республіками сучасного світу є відмінності. Так, в ФНР Канцлер (глава уряду) має значно більші права, ніж в інших парламентських країнах, є головою виконавчої влади, тільки за його рекомендаціями Президент призначає, звільняє міністрів. Канцлер визначає загальнополітичний курс і несе відповідальність за нього. При розбіжностях між міністрами, рішення приймає уряд. Аналогічна модель управління діє в Австрії.

Термін «парламент» як назва вживається у 40 державах, «народні (національні) збори» – у 37, «конгрес» – у 16, «національна асамблея» у 15, «державні збори» – в 14; до того ж є й такі: «собор», «кнесет», «ландтаг», «генеральні кортеси», «риксдаг», «скупщина», «сейм»,

«сенат» (за даними 2000р.)⁴.

Поширені сьогодні й змішані форми правління: «президентсько-парламентські» та «парламентсько-президентські», які відрізняються обсягом повноважень Президента, уряду та парламенту.

У наші дні змішані республіканські форми правління є досить поширеними: тільки в Європі їх мають Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Македонія, Польща, Румунія, Словенія, Фінляндія, Франція і Хорватія. До змішаної форми тяжіє і більшість країн, що утворилися на терені колишнього СРСР. Сутність тієї чи іншої змішаної форми правління визначається не арифметичними підрахунками якостей, що відрізняють її від інших сучасних форм. Найважливішим є співвідношення конституційних і реальних повноважень у сфері виконавчої влади, якими володіють президент і прем'єр-міністр. За таким критерієм окремі країни зі змішаною республіканською формою правління мало чим відрізняються від парламентарних (Австрія, Ісландія, Словенія) чи президентських (Польща, Румунія, Франція) республік.

Конституції більшості відповідних держав припускають можливість своєрідного дрейфу форми правління в межах зміни співвідношення повноважень між президентом і прем'єр-міністром. Це пов'язано з невизначеністю і надмірною узагальненістю окремих конституційних положень щодо виконавчої влади. Подібна якість основних законів не може сприйматися однозначно. Як результат, статус президента і прем'єр-міністра може змінюватися залежно від суспільно-політичних обставин, що склалися на даний момент, і навіть від авторитету політиків, які займають відповідні посади.

Типовим прикладом президентсько-парламентської форми правління є Франція. Президент з 1962 р. обирається прямими виборами, формує уряд, але сам головує в Раді міністрів. Прем’єр очолює кабінет міністрів, який лише готує рішення для Ради міністрів. Президент має право розпуску парламенту, чого не може зробити глава держави навіть в президентській республіці. Тобто главою держави та виконавчої влади є президент. Функції парламенту зводяться в основному до законотворчої діяльності. Цікаво, що переважна більшість пострадянських республік та країн Східної Європи (за винятком Латвії, Естонії, Албанії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Молдови) мають чи мали саме президентсько-парламентську форму правління. В той же час в повноваженнях гілок влади в цих країнах є суттєві відмінності, про що мова детальніше піде в наступних темах.

Парламентсько-президентська система є ускладненим варіантом президентсько-парламентської, із збереженням впливу президента на прийняття рішень, однак і з забезпеченням йому можливості перекласти відповідальність на прем’єр-міністра. Партійний характер відносин між парламентом, урядом і Президентом у парламентсько-президентських республіках має свої переваги і недоліки. Пов'язані вони із самою природою партій – організацій, які покликані представляти у владі різні суспільні інтереси.

Таким чином, деякі країни Східної Європи, як Польща, Хорватія, а за ними і Україна в пошуках кращої моделі правління стали на шлях перетворення з президентсько-парламентської в парламентсько-президентську. Але для успішності цього потрібно насамперед чітко прописати розмежування повноважень між різними інституціями влади та, безумовно, дотримуватись цього, навіть під загрозою правових санкцій за порушення визначених норм.