6. Міжнародні відносини, основні проблеми та напрямки зовнішньої політики сучасної України

Основні проблеми міжнародних відносин можна віднести до глобальних проблем сучасності, тому визначення місця в них України має величезне значення. До того ж, треба звернути увагу не тільки на наміри, декларації, а і на реальні здобутки та втрати, зволікання з досягненням бажаних результатів. Нарешті, треба мати на увазі і нові реалії, які постійно змінюються, а незмінними мають залишатись лише національні інтереси Української держави.

Раніше мінливий характер зовнішньої політики України називали багатовекторністю. Українська багатовекторність сприймалася не як мистецтво лавірування, а радше як нездатність чітко визначати стратегічний курс країни на міжнародній арені і послідовно втілювати його в життя. Втім, треба розрізняти поняття «багатовекторність» і «багатосторонність» відносин. Багатовекторність зовнішньої політики можуть собі дозволити Сполучені Штати Америки, які мають глобальні інтереси у світі і колосальні ресурси для їх реалізації. Всі решта країн мають по 1-3 основні вектори. Відома британська зовнішньополітична доктрина «трьох кіл» орієнтує зовнішню політику цієї країни на атлантичний напрям, Європу і Британську Співдружність. Два, максимум три стратегічних вектори своєї зовнішньої політики. Німеччина традиційно має два стратегічних вектори. Це її східна і європейська політика.

Основні зовнішньополітичні проблеми сучасності

Таблиця№73

Основні проблеми міжнародних відносин

Місце України в міжнародних відносинах

Об’єднання зусиль у боротьбі з міжнародним тероризмом, незаконною міграцією, наркоторгівлею, злочинністю. -Міжнародний контроль за зброєю масового знищення, безпекою автоперевезень, виявлення та ліквідація міжнародних терористичних організацій. Європейська інтеграція створення дієвої системи європейської та світової безпеки. Одночасно реалізація “Партнерство заради миру” Міжнародне співробітництво з гуманітарного питання. - Мирне вирішення конфліктів та об’єднання зусиль по екобезпеці. -Узгодження міжнародних проблем, подолання гегемонізму.

Україна підтримала боротьбу з тероризмом після 11.09.2001р., але її іміджу шкодять чутки про продаж зброї всупереч санкцій ООН. Стратегічний курс України на інтеграцію до європейських структур (від асоціації в ЄС до співпраці з НАТО, не зважаючи на проголошений позаблоковий статус). Участь як посередників в складі міжнародних збройних сил ООН, переговірних делегаціях тощо. Послідовне відстоювання національних інтересів. Міжнародне співробітництво з екологічних питань. - Подальша демократизація, формування правової держави, громадянського суспільства.

Сьогодні в умовах, коли Україна опинилась у (буферній) зоні, затиснутою з одного боку НАТО і ЄС, а з іншого – Росією, ефект багатовекторної політики дуже проблематичний. В України немає ані глобальних інтересів, ані відповідних ресурсів для проведення багатовекторної зовнішньої політики. Таку нову якість Україна може досягти, лише рухаючись до Європейської спільноти.

Важливим показником визначення стратегічного курсу є концентрація національних інтересів на тому чи іншому напрямі та можливості їх реалізації. В усіх інших випадках ітиметься про співпрацю, яка забезпечується багатосторонністю відносин. Чим багатосторонніші відносини, тим більший спектр можливостей реалізувати наші національні інтереси на міжнародній арені. І в цьому сенсі відносини з Росією і південний напрям реалізації нашої зовнішньої політики є критично важливими для України. Але при цьому очевидно, що зовнішня політика України має бути багатосторонньою, але не багатовекторною.²⁶

Україна прагне відновити свою геополітичну ідентичність, визначити свої пріоритети, національні інтереси, виробити стратегію і тактику їх реалізації. До того ж, вона змушена враховувати інтереси як могутніх держав Заходу, так і Сходу, які не завжди повністю співпадають з її власними. За своїм геополітичними параметрами незалежна Україна одразу ж стала помітним державним утворенням, з яким не можуть не рахуватись інші країни. За площею вона – друга в Європі (після Росії), за чисельністю населення – шоста після Росії, Німеччини, Італії, Великобританії та Франції.

Багато політологів характеризують сучасну українську геостратегію за допомогою двох основних парадигм (Євразійської та Євроатлантичної), також ще й виділяють регіональну третю – Чорноморську (геополітика Криму, стосунки з Туреччиною, а через них з ісламським світом). В цьому напрямку головне уникнути «Косовського», «Придністровського», «Абхазького» сценарію. Що стосується перших двох геополітичних парадигм, то їх ні в якому разі неприпустимо протиставляти між собою, а навпаки знайти спосіб ефективного поєднання. Складність геополітичної ситуації України в тому, що вона знаходиться на перехресті стратегічних інтересів великих держав, та повинна керуватись концепцією «динамічної рівноваги сил» за пріоритету національних інтересів.

Основні парадигми зовнішньої політики України Таблиця № 74

Євразійська парадигма

Євроатлантична парадигма

Російсько-українські відносини в усіх сферах: економічна проблема енергоресурсів в Україні, газонафтова залежність; участь у приватизації великих підприємств України; митні відносини; доля заощаджень громадян СРСР; політика рівноправності стосунків двох незалежних держав та виконання досягнутих домовленостей; “штучна” мовна проблема, використання етнічного російського фактору окремими політичними силами; розбіжність політичних інтересів в Криму, на Сході України західних регіонах, неоднозначне ставлення до вирішення національних проблем Чечні, Північного Кавказу, кримських татар. Психологічний аспект: близько 70% росіян не вважають Україну незалежною державою. Ностальгія певної частини населення за СРСР. Українсько-білоруські відносини: Економічні стосунки на двосторонньому рівні між підприємствами, в основному, нормальні, одночасно з ускладненням економічних стосунків з РФ, вони суттєво покращились з Україною, проте, все залежить від волі Президента О. Лукашенка В умовах кризи російсько-білоруського союзу, ізоляціоністська політика О. Лукашенка стосовно Заходу дещо пом`якшилась останнім часом. Українсько-молдавські відносини: будуються на спільних інтересах: в Молдові - Придністров’я, а в Україні - запобігання сепаратизму в Криму. Дозвіл подвійного громадянство в Молдові - наочний приклад негативних наслідків (як молдовського і румунського, так і російського). В межах співробітництва ГУУАМ (чорноморська парадигма) молдовсько-українські відносини мають спільні передусім економічні інтереси, але РФ від цього не в захваті..

Європейській вибір: європейська інтеграція це стратегічна геополітична лінія України. Євросоюз– це довгострокова перспективи України на 10-15 років, але формувати загаль-ноєвропейські стандарти “Єдиного Європейського дому” – нагальна необхідність сьогодення. Становлення єдиного європейського простору підвищує значущість України, особливо сусідів-новобранців (країн Балтії, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини та ін.) Залишатись відкритими невизначені прикордонні проблеми з Румунією, які треба вирішувати в двосторонньому регіональному порядку Ядерне роззброєння України було вимушеним кроком екологічного, економічного, політичного характеру, хоча обіцяних компенсацій від розвинутих країн Заходу вона так і не отримала в повному обсязі. Україна виступає проти розміщення ядерної зброї на території сусідніх центральноєвропейських країн, в той же час прагне поєднати євразійську парадигму налагодження взаємовигідних стосунків з Росією, з продовженням співпраці з НАТО. Найбільший прибічник європейської інтеграції України - Польща, яка особливо зацікавлена в стабільній демократичній Україні (як і Угорщина, Словаччина та інші сусіди). Недопущення нових “непорозумінь” з США, Великобританією, їх союзниками, на кшталт „касетного” чи „кольчужного” скандалів - умова євроінтеграції України; Визначеність стосовно участі України в світовій Організації торгівлі з 2008 .

Не можна не враховувати й інші геополітичні особливості сьогодення, щоб не опинитись на узбіччі історії. Наприклад, Росія зробила великий крок у формуванні та зміцненні на світовій арені міжнародної организації ШОСп (Шанхайскої организації співробітництва). Це її стратегічна лінія, яка потребує від України нового подходу у встановленні з Росією та з Заходом будь-яких экономічних зв`язків. Тому що, ШОСп – це субрегіональна міжнародна організація, до якої входять Росія, Китай, Казахстан, Киргизія, Таджикистан та Узбекистан. Статус спостерігачів вже отримали Індія, Пакистан, Іран та Монголія. Загальна територія членів ШОСп (без спостерігачів) – 61% території Євразії, де мешкає 25% населення світу. До того ж, треба враховувати міцність економіки Китаю, лідера якого невипадково запросили на самміт „Великої вісімки” до Санкт-Петербурга. На базі ШОСп вже декілька років створюється військовий альянс, як альтернатива НАТО. Він з серпня 2003 року регулярно проводить антитерористичні вчення збройних сил під назвою «Взаємодія». ²⁷

З іншого боку, недостатня обізнаність громадян про переваги участі України в СОТ, ЄС чи будь-де – головне підґрунтя для маніпулювання громадською думкою. Наприклад, чи всі знають, що ринковий статус України, який вона отримала, надає можливість українським підприємствам на рівних умовах конкурувати на американському ринку з компаніями інших країн, оскільки дозволить більш ефективно захищати власні права під час проведення антидемпінгових процедур? Разом з тим, ринковий статус нашої економіки надає можливість для подальшого нарощування інвестицій.

1) гривня є вільноконвертованою валютою;

2) в Україні відбулась структурна реформа власності і право приватної власності є непорушним;

3) Україна відкрита для іноземних інвестицій та забезпечує дотримання і захист прав інвесторів;

4) бізнес-середовище України розвивається самостійно і вільно, держава не втручається у механізм ціноутворення, що забезпечує ринковий характер бізнесу в Україні;

5) зняття експортних обмежень для українських товарів, скасування дискримінаційної поправки Джексона-Веніка до Закону США про торгівлю та покращання атмосфери двосторонніх торговельно-інвестиційних відносин в цілому.

Серйозний іспит для сучасних міжнародних відносин настав в серпні 2008 року в зв`язку з кривавими подіями в Грузії та загостреним протистоянням між Росією і країнами Заходу Варто зробити неупереджений аналіз цих подій, їх наслідків та позиції України. Це ускладнювалось інформаційною війною, переважно пропагандистського характеру, тому доречно, не деталізуючи хроніку військових дій, оціночні, емоційні коментарі сторін, зосередитись, передусім, на беззаперечних фактах, які не піддаються сумніву.

По-перше, «заморожена проблема» сепаратизму невизнаних напівдержавних утворень Південної Осетії та Абхазії суперечить міжнародній правовій нормі, яка закріплена в Статуті ООН, а саме: територіальній цілісності держави (Грузії). Взаємні обстріли між грузинською та південно-осетинською сторонами тривали постійно останні роки і миротворчим силам, міжнародній спільноті не вдалось їх припинити. Декларація президентом М. Саакашвілі необмеженої автономії для Південної Осетії не була сприйнята, але початок повномаштабних військових дій грузинськими збройними силами 8 серпня дав привід РФ, начебто для захисту своїх громадян, в тому числі й миротворців, фактично розпочати неоголошену війну з Грузією. Бо як інакше можна назвати бомбардування, захоплення російськими військами Горі, Поті, Зугдіді, інших грузинських міст і сіл, які знаходяться за межами грузино-південно-осетинського протистояння, мінування там залізничих мостів, перекриття доріг…. Невипадково канцлер Німеччини А. Меркель в Москві на спільній пресконференції з Президентом РФ Д. Медведєвим підтвердила оцінку дій Росії лідерами країн Заходу: «Навіть якщо враховувати опис Росією ситуації, я все рівно сказала, що вважаю реакцію Росії непропорційною.»²⁸

В той же час, сторонами була підтверджена готовність стати на шлях мирного врегулювання конфлікту на основі шести принципів, які запропонував Президент Франції Н. Саркозі від імені ЄС:

1) Не вдаватися до використання сили.

2) Остаточно припинити всі військові дії.

3) Вільний доступ до гуманітарної допомоги.

4) Збройні сили Грузії повертаються до місць їх постійної дислокації.

5) Збройні сили РФ виводяться на лінію, де перебували до початку бойових дій.

6) Початок міжнародного обговорення про майбутній статус Південної Осетії і Абхазії та шляхи забезпечення їх міцної безпеки.

Проте, головна розбіжність в позиціях Росії, з одного боку, лідерів провідних країн Заходу, й України, з іншого, залишається у визнанні територіальної цілісності Грузії. Президент Медведєв заявив, що «К сожалению, после того, что произошло, вряд ли осетины и абхазы смогут жить в одном государстве с грузинами. Или же должны быть предприняты какие-то титанические усилия для того, чтобы разрешить этот конфликт… Россия как гарант безопасности на Кавказе и в регионе примет то решение, которое будет отражать недвусмысленным образом волю этих двух кавказских народов».²⁹ Тобто, це означає, що фактично РФ готова визнати вихід з Грузії Південної Осетії та Абхазії та навіть прийняти їх до свого складу. І це при запевненні про повагу до цілісності та неподільності територій існуючих держав. Напевно, Захід зробивши виняток з цієї міжнародної правової норми для Сербії, визнавши відокремлення Косово, дав поганий приклад Росії так вчинити з Грузією.

По-друге, надання РФ всім бажаючим мешканцям Південної Осетії та Абхазії російського громадянства (таких виявилось понад 90%), невипадково на референдумах там майже одноголосно – за відокремлення від Грузії та ще й входження до складу РФ. Невипадково останнім часом різні за поглядами політичні діячі в Україні (нардеп від фракції НУНС Ольга Герасим`юк, перший президент України Леонід Кравчук) пропонують перевірити громадянство мешканців Криму. Так, Л. Кравчук заявив: «…влада повинна позбавляти українського громадянства українців у Криму, які можуть мати російські паспорти. Президент може позбавити указом або комісія. Викликають громадянина, і йому кажуть вибирати. Вибирає російське — позбавляють українського й він стає іноземцем…». ³⁰

По-третє, російські миротворці, хоча й з мандатом ООН для грузинів фактично є представниками сепаратистів, а не незалежної сторони, проте, абхази та південно-осетинці, навпаки, нікого іншого там бачити не бажали і не бажають. До того ж, вони мали передусім мандат СНД, а після виходу Грузії з цієї організації отримали досить сумнівний статус з правової точки зору.

По-четверте, на відміну від Абхазії в Південній Осетії, до війни серпня 2008 року ще залишались «грузинські села», зараз вони не тільки знищені повністю, але на відміну від біженців осетинів, грузинським мешканцям заборонено до них повертатись.

З іншого боку, більшість експертів, політиків визнають, що найбільшою помилкою президента Саакашвілі є те, що він піддався на провокації та розпочав збройний наступ на Цхинвалі, при чому, з формулюванням «для наведення конституційного порядку», добре відомим в Росії 90-х років (Чечня). Керівництво РФ відповіло новою формулою: «примушення до миру», а фактично вступило у війну на території Грузії, дозволивши абхазьким збройним формуванням захопити Кондорську ущелину, знищити там грузинських військових.(на Абхазію, до речі, ніхто не нападав). Крім того, достатньо суперечливо виглядає і запевнення Президента РФ Д.Медведєва про повне виконання домовленостей, вивід російських військ з окупованих грузинських територій, за виключенням « зон безпеки» (про це в наведених шести пунктах мова не йшла). Тому Європарламент засудив одностороннє визнання Росією незалежності Південної Осетії та Абхазії, а також закликав Раду ЄС та Єврокомісію переглянути свою політику відносно Росії. При цьому депутати підтримали рішення Європейської Ради (самміту голів держав та урядів країн-членів ЄС) відкласти переговори з Росією про нову угоду до того часу, поки Росія не виведе свої війська з території Грузії на позиції, які вони займали до 7 серпня цього року. ³¹

По-п`яте, війна не тільки підштовхнула Грузію до виходу з СНД, а і підтвердила аморфність, недієздатність цієї структури навіть у недопущенні збройних конфліктів між її членами. До того ж, не ефективнішою виявилась і ООН. Так вважає екс-міністр оборони України, голова профільного комітету ВР А. Гриценко: « (міжнародні структури) «підтвердили свою неефективність … У першу чергу ООН. І це також зрозуміло. Якщо частиною конфлікту або стороною конфлікту є постійний член Ради безпеки, значить, що рішення не буде прийнято ніякого… Наслідком є втрата довіри до Росії як партнера, який може нести демократичні цінності…Вона може, виходячи зі свого власного інтересу, порушити норми міжнародного права, вдатися до широкомасштабної агресії і при цьому нікого не слухати… ЄС і НАТО, коли мова йде про захист своїх країн-членів, безумовно, будуть діяти негайно, рішуче і себе захищатимуть..».³² Ось чому питання про приєднання Грузії та України до ПДЧ в НАТО, як єдиної дієвої системи загальноєвропейської безпеки, постало з новою силою. А Польща, напевно, під впливом агресивних дій ЗС Росії в Грузії, швидко завершила переговори з США та без попередніх вагань дала їм згоду на розміщення 10 ракет ППО на своїй території.

По-шосте, показово, що за всієї неоднозначності дій Михайла Саакашвілі навколо грузинського президента в ставленні до війни з боку РФ об`єдналися навіть його політичні супротивники. Така консолідація української еліти навколо Віктора Ющенка (Юлії Тимошенко, Віктора Януковича) виглядає сьогодні неймовірною.²⁶ Це підтверджують і суперечки між українськими політиками не тільки в оцінці кавказьких подій, а і в ставленні до рішення РНБОУ про регламентацію умов перебування ЧФ РФ та пересування військової техніки іноземних держав по території України.

По-сьоме, на тлі конфлікту між Грузією і Росією депутат парламенту ЄС Ельмар Брок вважає, що нова «залізна завіса» поки не розділила Європу, і що Євросоюз має робити більше, щоб наблизити Україну до себе: «Ми бачимо, що існують інтереси росіян відновити втрачені зони впливу… вирішальна помилка Грузії – емоційна реакція на холоднокровну російську провокацію. Тому Україна повинна бути обережною. З іншого боку, ми маємо робити практичні кроки, щоб українці побачили, що демократія, правова держава і західні цінності мають свої переваги. Тобто шляхом підписання угоди про асоціацію з ЄС, вільну економічну зону та інші речі гарантувати західну інтеграцію України».³³

Нарешті, обґрунтовані підозри експертів в тому, що над суверенітетом та цілісністю України, Молдови, Азербайджану зависла реальна загроза з боку Росії, керівництво якої заявляє про захист там не тільки своїх громадян, а і геополітичних інтересів. Можливо саме це і змусило Президента РФ Д.Медведєва, всупереч закликам Ю.Лужкова, К.Затуліна, запевнити , що Росія не збирається припиняти дію договору з Україною, який має бути після 1 жовтня 2008 р. автоматично пролонгований. А під час інтерв`ю німецькій телекомпанії ARD прем`єр-міністр РФ Володимир Путін на запитання, чи можуть стати "наступною метою" Москви Крим і Севастополь відповів: «Крим не є ніякою спірною територією... Росія давно визнала кордони сьогоднішньої України.…Там проблеми кримських татар, українського, російського населення. Але це внутрішньополітична проблема самої України. …»³⁴

Військові події в Грузії в серпні 2008 року змусили канцлера ФРН Ангелу Мерхель на спільній прес-конференції з президентом Росії Дмитром Медведєвим підтвердити реальність перспективи вступу до НАТО України: "Україна і Грузія можуть стати членами НАТО – ми залишаємо двері відкритими... І раніше ми вже сказали, що вони можуть стати членами Альянсу, якщо вони цього хочуть. Ця позиція залишається в силі".³⁵

Змінилась в Україні влада, проголошений «позаблоковий статус» одночасно з європейською інтеграцією. Перший президент України Л. Кравчук досить переконливо наголосив, що іншої системи колективної безпеки ніж НАТО в Європі сьогодні не існує, треба це чесно сказати, тому обравши Європейський вибір, Україна має бути і в Альянсі, переконавши разом з ним Росію, що ніякої загрози для неї від цього не буде. Тому питання про членство в Північно-Атлантичному Альянсі зараз може і не актуальне, але пройде час і до до нього прийдеться повернутись. Тому не зайве замислитись над плюсами та мінусами членства в НАТО, хоча б на перспективу:

Аргументи «за» та «проти» членства в НАТО. Таблиця №75

Переваги членства в НАТО

Недоліки членства в НАТО

Процес входження до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, прискорення трансформації Збройних Сил України, встановлення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпековим секторами держави. Після вступу до Альянсу Україна брала б безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України. Україна отримала б безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору. Вступ України в НАТО мав би сприяти покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. Так, наприклад, у 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 – 5 млрд., а в 1999 р. – році вступу Польщі до НАТО – вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 – 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. – 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступу Болгарії  до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р. Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, а їх у нас 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць застарілої стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексівЗагалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро. НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон 13 «Яворів» у Львівській області, до забезпечення діяльності якого залучається велика кілкість цивільних осіб приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг. Входження до Альянсу означало б для України приєднання до сім’ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком поділяє український народ. Національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами-членами НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми…

Основний недолік приєднання України до НАТО полягає в тому, що для цього потрібно дуже багато чого зробити …Тобто, комплексна трансформація держави у напрямку наближення її до стандартів розвинених демократій, … - це вимагає величезних зусиль, послідовності дій та щоденної копіткої роботи… реформа Збройних Сил України відповідно до критеріїв побудови армій оборонного типу більшості країн-членів НАТО передбачає скорочення особового складу (У спадщину від СРСР Україна отримала армію чисельністю до 1 млн. чол. Станом на 2006 рік, чисельність Збройних Сил України складала близько 221 тис. чоловік. Згідно з Державною програмою розвитку ЗСУ на 2006-2011 рр. їх чисельність планується довести до 143 тис. чол. Це, у свою чергу, може призвести до такого негативного наслідку, як тимчасове загострення соціальних проблем серед військових). … Вирішення соціальних проблем в українській армії є однією з вимог НАТО…український військово-промисловий комплекс. Можливе членство України в Альянсі відкриє українським підприємствам нові інвестиційні перспективи та ринки озброєнь в країнах-членах НАТО, проте, можливо, деякі підприємства в умовах жорсткої конкуренції з ВПК високорозвинутих країн ринкової економіки будуть змушені закритися. Що стосується співробітництва у цій сфері з Росією, то важливо враховувати, що ще з початку 90-х років РФ цілеспрямовано веде політику створення власного замкненого циклу виробництва озброєнь. Головними цілями такої політики, зокрема, є підтримка та розвиток підприємств російського ВПК, а також, як випливає з конкретних дій, усунення України як конкурента з ринку озброєнь шляхом виключення з продукції російського ВПК комплектуючих, що виробляються українськими підприємствами. В той же час, вихід на натовські стандарти офіційно вважається пріоритетом розвитку російського ОПК. Таким чином, незалежно від старих виробничих зв’язків з російським ВПК, ВПК України повинен самостійно розвиватися, шукати нові ринки збуту, створювати сучасні види озброєнь як на продаж, так і для Збройних Сил України. Результат цього процесу буде позитивним, якщо він буде обумовлений ринковою доцільністю, а не кон'юнктурними політичними мотивами. Важливим є те, що членство України в НАТО не зобов’язує розривати існуючі виробничі зв’язки з ВПК Росії, яка хоча і розвиває своє співробітництво з НАТО, заперечує євроатлантичну інтеграцію для України .

Чи можна логічно прокоментувати той факт, що більше половини опитуваних громадян України різними соціологічними службами, хоч сьогодні готові вступити до Євросоюзу, теж, між іншим, не маючи інформації про його діяльність та переваги (чи може втрати?) для нашої держави внаслідок такого приєднання. Але пояснюють вони свій вибір напрочуд просто й дохідливо – «там» живуть по-людськи.