6. Поняття демократії та різновиди її концепцій.

Демократія (гр. demos, kration – народ і влада) за своїм первинним значенням – «народовладдя». В широкому розумінні слова: демократія – це не лише такі форми правління і політичний режим держави, в яких забезпечується воля народу, а і відповідні критерії суспільних відносин, де гарантуються права і свободи людей

У вузькому розумінні слова: демократія – такі форми правління і політичний режим держави, які в різні часи суттєво відрізнялись:

Дві відмінності в трактуванні демократії. Таблиця №30.

Перший підхід: від античності до марксизму	Другий підхід: від лібералів XVIII ст. до сучасності
Питання: «Хто править?» Відповідь: «вільні громадяни». Марксизм-ленінізм доводив тлумачення демократії до переважно зовнішнього, кількісного значення, а в перспективі – заміни держави самоврядуванням. Ця утопія перетворилась в антиутопію в ХХ ст. на терені СРСР та так званої “соціалістичної співдружності” разом з міфом про «радянську демократію», «народовладдя під керівництвом КПРС».	Питання: « Що і як править?» Відповідь:» народ – єдине джерело влади!» До розуміння демократії сучасні демократичні держави мають достатньо можливостей для аналізу реального досвіду, порівняння з нормативними ознаками демократії. Хоча демократія як народовладдя, в буквальному розумінні – це утопія, ідеал. Але реальна демократія здатна наближатись до нього.

В сучасній політології поняття «демократія» має чотири основні значення, які отримують підтвердження в реальному житті багатьох розвинених країн світу:

1. Демократія – форма політичної організації суспільства, де народ – єдине джерело влади, а громадяни беруть участь у державних справах і мають гарантії своїх прав і свобод.

2. Демократія – форма устрою будь-якої організації, де існує рівноправність її членів, виборність органів управління, прийняття рішень більшістю голосів (партії, профспілки, організації).

3. Демократія – це визнання цінностями: свободи, рівності, прав людини, народного суверенітету, участі громадян в управлінні державою, поваги до інших думок, пріоритету громадянського суспільства над державою.

4. Поняття «демократія» також використовується для визначення соціальних рухів, які орієнтуються на відповідні світоглядні цінності: соціал-демократи, християнські демократи, ліберал-демократи, націонал-демократи, вільні демократи..

Серед різних визначень демократії є і таке: «Демократія – це суспільне самоврядування, яке здійснюють рівноправні грома-дяни через безпосередню участь в обговоренні й вирішенні громадських справ шляхом вільного вибору (голосування). Демократія заснована на прагненнях людей, що роблять вільний вибір, а не на спущеній згори меті. Якщо ж хтось (партія, вождь) накреслює мету, до якої маси «прямують колонами», то це не демократична, а авторитарна система».¹⁰

Таким чином, демократія – це не лише вільні вибори, плюралізм політичних інтересів, а й достатній рівень політичної культури, законослухняності громадян, чіткий механізм реалізації державної влади з верховенством закону, права, соціальною справедливістю, взаємними обов’язками громадянського суспільства та держави, народним суверенітетом (народ – джерело влади).

Справжня демократія є антиподом, альтернативою як автори-тарно-тоталітарним політичним режимам, так і анархістському децентралізму, охлократії, загальної та особистої безвідпо-відальності, хаосу та безладдю.

Перший Президент сучасної Чехії Вацлав Гавел досить влучно заявив про обов`язкову умову справжньої демократії: «Демократія без громадянського суспільства схожа на тіло без кровообігу.»¹¹

Сучасні підходи до визначення демократії. Таблиця №31

Нормативний підхід	Емпіричний. підхід:
Поняття демократії як народовладдя, виходячи з людських ідеалів та побажань, що будуються на таких основоположних цінностях, як свобода, рівність, повага до людської гідності, солідарність. В умовах демократії найбільша влада належить не державі, не організаціям, а людині. Але це влада не над людиною, а над самим собою.	Стихійний розвиток демократії незмінно призводить до помилок і лише компрометує чергову модель демократії в очах суспільства, віддаляючи той час, коли елементи демократизму стануть нарешті переважати елементи авторитаризму і система демократії почне відігравати в суспільстві належну їй провідну роль.12

На думку Євгена Бистрицького (доктора філософських наук, виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження»), для розбудови громадянського суспільства, так необхідного для справжньої демократії в Україні, існують три головні небезпеки:

Перша – політичний популізм, суть і небезпека якого полягає в тому, що він свідомо оминає складну реальність інтересів громадян. До того ж, політики – всіх кольорів – удалися до надзвичайного цинізму: платити громадським статистам за демонстрацію масовості їх підтримки. У цьому сенсі будь-які прояви популізму – пряма загроза уже створеному і майбутньому громадянському суспільству з його повагою до гідності громадянина

Друга суттєва небезпека, яка, до речі, тісно пов’язана з першою, – політичне моралізування. Воно може мати різні обличчя: від апеляції до справжніх світоглядних орієнтирів національної традиції – до опертя на міфологізовані уявлення про духовні цінності. Усе це добре до тієї межі, доки моралізаторство не витісняє право та правосвідомість – суть будь-якого справді громадського утворення, а загалом – громадянського суспільства

Третя, найбільша загроза: це протилежна європейській історії виховання гідності громадянина українська традиція, швидше, чекати благ від доброго, але справедливого провідника, ніж виборювати незалежність від начальника для вільної праці на свою користь. Це традиційно інша свідомість, ніж те, що на Заході становить прописну істину: індивідуум не одержує права від держави, він, за власною природою, має невід’ємні й незаперечні права.