Резюме:

1. Перехідний період – це обов`язково необхідний час для переходу держави від однієї політичної системи до іншої, тривалість якого визначається двома основними факторами: складністю перебудови всього політичного, соціально-економічного, духовного життя та послідовністю, рішучістю продуманих дій правителями країни. Перехідний період від авторитарно-тоталітарного політичного режиму до демократичного в Україні затягнувся. Особливо в порівнянні з країнами Східної Європи та Балтії. А в деяких питаннях – і Росії. І все-таки, певні позитивні зрушення є, не визнавати цього несправедливо. Неефективність діючої системи влади значною мірою і є основною причиною більшості негараздів. Останнім часом все частіше від політиків та експертів лунають припущення про можливість скасування недолугих конституційних змін 2004 року. Проте, мова йде не про виконання рекомендацій  ПАРЄ ще квітня 2007 року про вдосконалення парламентсько-президентської моделі, а повернення до президентсько-парламентської часів Кучми, або В.Путіна в РФ. Європейський досвід таких прикладів не знає, навпаки, Польща, Хорватія, Литва... пройшли успішно шлях від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської.

Декларації Ю.Тимошенко про звернення до людей, щоб на референдумі визначитись за яку форму правління народ (президентську чи парламентську) – це чергова спроба маніпуляції громадською думкою, бо вона й сама часто плутається у формах правління.

2. Політико-ідеологічні концепції державотворення можна умовно поділити на дві групи: національна (етнонаціональна, панслов’янська, або союзна, та загальногромадянська, або поліетнічна) та соціальна (помірковано-комуністична, соціал-демократична і

ліберальна).

В умовах, коли для України є реальною загроза розбрату, сепаратизму, особливу роль має зіграти ідея національної єдності, яку і запропонував Президент В. Ющенко в «Універсалі націо-нальної єдності», як можливу основу державницької національної ідеї. На жаль, цей узгоджений важливий документ залишився лише на папері, як тимчасова тактична поступка. Проте, в липні 2010 ВРУ прийняла за поданням Президента В.Януковича Закон України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», в основі якого теж загальногромадянська концепція державотворення.

3. Політична ситуація в Україні має всі ознаки затяжної системної кризи. Сьогодні мало хто із серйозних вітчизняних і закордонних експертів зважиться зробити прогноз політичного розвитку країни. Прискорення і непередбачуваність внутрішніх і зовнішніх процесів стали прикрою несподіванкою для всіх основних політичних гравців країни. «Раніше ЄС уникав регламентувати терміни реформ, які повинна провести Україна. Тепер реформи мають бути реалізовані протягом шести місяців.… слід зазначити вимоги реалізувати конституційну реформу та змінити виборче законодавство (6-18 місяців), а також прийняти закони, спрямовані на боротьбу з корупцією (різні терміни, всі – до 18 місяців).2.

4. Політична реформа, про яку вже чотири роки стільки розмов, об’єктивно давно могла мати узгоджений варіант конституційних змін. Потрібно було лише відмовитись від нав’язування всіх виборів в один рік, гарантувати представництво регіонів за пропорційної виборчої системи. Лише під час Помаранчевої революції, 8 грудня, були таки внесені поспіхом зміни до Конституції України, які лише поглибили системну кризу.

За чиїмось влучним висловлюванням, в політичному житті сучасної України часто проявляється новий танок «Політичний гопак на граблях»! Це стосується і наступної моделі політичної реформи, проект закону змін до Конституції, який Президент України В.Ющенко вніс до ВРУ менше ніж за рік до чергових президентських виборів .

Ще одну модель політичної реформи ледь не розпочали втілювати в життя в кінці травня-на початку червня 2009 року, коли після таємних, більше ніж річних перемовин лідерів ПРіБЮТ майже повністю узгодили проект нових конституційних змін та готові були «ділити країну на двох». Проте, 7 червня 2009 року «все пропало», Віктор Янукович скасував всі попередні домовленості, а разом з ними й цю модель політреформи.

Після зміни влади в 2010 року 252 нардепи від парламентської більшості направили до КС подання про порушення процедури внесення змін до Конституції України 8 грудня 2004 року. Це було зроблено, не зважаючи на те, що більшість саме цих парламентарів та їх політичні сили тоді ці зміни вносили та процедуру порушували. Політична доцільність в інтересах певних політичних сил знову намагається перемогти право, щоб посилити владу тих, хто її має у відповідний історичний період розвитку країни.

Варто використати, наприклад, польський чи литовський досвід, де президент зберігає досить широкі повноваження: є провідником зовнішньої політики, має вагомий вплив на безпеку і оборону, в той же час вся повнота відповідальності за соціально-економічну політику покладається на уряд, виконавча влада підпорядковується прем’єру.