Переваги та недоліки основних виборчих систем.Таблиця№55

Мажоритарна система		Пропорційна система
+	-		+	-
Виборці обирають кандидата, який має перед ними відповідати	Відсутність політичної відповідальності партії, бо к/д можуть бути самовисуванцями і позапартійними.		Сприяє багатопартійності, підвищенню відповідальності партій за висуванців.	більшість к/д в списках виборцям невідомі, а прохідний бар`єр не відображає весь спектр “вибору”громадян.
Зв’язок обранця із виборцями свого округу у вирішенні їх особистих та місцевих проблем.	Замість законотворчості обранець має займатись регіональними проблемами, шукати зв’язки з впливовими можновладцями, лобіювати кланові інтереси.		У обранців більше можливостей займатись законотвор-чостю, як своїм головним обов’язком.	Нікому вирішувати регіональні проблеми на вищому рівні влади , шукати особисті зв’язки не стільки для себе, скільки для підтримки місцевих ініціатив.
Обранець має краще знати проблеми регіону та представляє його інтереси.	Простіше “купити” виборців одного округу, регіону і забезпечити одночасно власні корисливі інтереси, та «відпрацювати» гроші за вибори.		Неможливо “заохотити” виборців всієї країни, регіону,які мають обирати партії чи блоки.	Більшість обранців - партійні функціонери столиці, або представники фінансових кланів, які погано знають проблеми регіонів, але можуть впливати на них.

У мажоритарної системи є також такий серйозний недолік:

гіпотетично можна по країні зібрати 49% голосів виборців, але не отримати жодного місця в парламенті. Навіть якщо партія чи блок отримає по країні чи регіоні трохи більше 50-и відсотків голосів, але у більшості округів трохи поступатиметься іншим партіям, то така партія чи блок можуть отримати менше 50% місць у представницькому органі влади, до якого відбуваються вибори.

Головними недоліками пропорційної системи є також втрата безпосереднього зв’язку виборців з кандидатами у депутати і вже обраними за партійними списками депутатами. Контроль за діяльністю депутата здійснює у цьому випадку безпосередньо політична партія, але частіше не в інтересах народу, а переважно власних, партійних. До того ж, застосування пропорційної виборчої системи з закритими списками в Україні стимулювало політичну корупцію, купівлю-продаж місць в прохідних частинах списку. На виборах до обласних та районних рад призвело до порушенню конституційного принципу рівного представництва громад відповідних територій в представницьких органах влади.

Коли Верховна Рада четвертого скликання в 2004 році затверджувала пропорційну виборчу систему, в пересічних виборців не запитували про доцільність її запровадження. Але водночас їм багато розповідали про те, що ця система діє в більшості європейських країн і тому там так добре жити. Варіант пропорційної системи, що вибрали для України, у розвинених країнах практично не використовується.³

Моніторинговий комітет ПАРЄ неодноразово звертав увагу не неприйнятність обраної моделі пропорційної виборчої системи в Україні:. «Існуюча виборча система з закритими партійними списками в єдиному національному виборчому окрузі є порочною за своєю природою:

- позбавляє виборців будь-якої можливості впливу на списки;

- сприяє створенню не стільки політичних партій, скільки співтовариств з загальними комерційними інтересами;

- душить внутрішньопартійну демократію і веде до появи слабких партій-корпорацій у молодому українському суспільстві, що розвивається».

Необхідно розбити багатомандатний загальнодержавний виборчий округ на більшу кількість регіональних округів. Чи набудуть місцеві партійні організації більшу питому вагу і вплив на висування кандидатів? Якщо так, то відкриті регіональні списки можуть стати тим імпульсом, якого сьогодні так не вистачає реальному, а не показному, партійному будівництву на місцях. Інакше відкриті списки ніяк не змінять існуючого порядку речей.⁴

Ще 15 квітня 2008 року відбулася нарада з питань боротьби проти корупції, на якій тодішній Президент В. А. Ющенко доручив протягом двох місяців підготувати зміни до виборчого законодавства, що передбачають перехід до відкритих партійних списків. Але цього так і не було зроблено!. Екс-Голова Верховної Ради А.П. Яценюк також висловився за реформування виборчої системи, а саме за формування реєстру виборців і голосування виключно за відкритими списками: «Виборча система як на місцевому, так і на державному рівні має передбачати відкриті списки для того, щоб виборець знав, за кого він голосує …Я категоричний противник повернення до мажоритарної системи – це механізм, як скуповувати депутатів… Мажоритарна система відстоюється лише тими партіями та блоками, які є класичними кон'юнктурщиками, які не мають ідеології, а мають бажання потрапити у владу …».⁵

Про необхідність переходу до пропорційної системи з «відкритими списками» неодноразово публічно заявляли голова ВРУ В.М.Литвин і навіть в «Коаліційній угоді» «Національного розвитку, стабільності та порядку» (БЮТ+ НУНС+ БЛ) в листопаді 2008 року було записано: «запровадити пропорційну систему виборів народних депутатів України із застосуванням відкритих виборчих списків з персоніфікованим обранням депутатів виборцями. …» забезпечать пропорційну систему виборів народних депутатів України із застосуванням відкритих виборчих списків з персоніфікованим обранням депутатів виборцями. …»⁶

Лідер Партії Регіонів, тепер Президент України В.Ф.Янукович разом з однопартійцями О Лавриновичем та О.Лукаш в своєму законопроекті, який був зареєстрований у ВРУ, «… про внесення змін до Конституції України (щодо вдосконалення механізму функціонування державної влади) під № 2722 від 08.07.2008, пропонували:

«… вибори до Верховної Ради України відбуваються …на засадах пропорційної системи з відкритими списками….»⁷

Нарешті, двічі БЮТ (законопроект С.Подгорного «…про внесення змін до Закону України "Про вибори … (шодо впровадження відкритих списків кандидатів у депутати …» теж, начебто, пропонував запровадження «відкритих списків». «Начебто» тому, що фактично назва – лише прикриття збереження «закритих списків» із квазіпартійною монополією на їх формування. Переконатись в цьому легко, прочитавши сам проект Закону та експертний висновок фахівців з парламенту. Достатньо навести тільки одну цитату з цих документів: «8. ... виборець у трафаретах проти слів: «Зі списку обраної місцевої організації партії (блоку) підтримую кандидата №  » має право проставити номер кандидата в депутати … зі списку вже відміченої ним місцевої організації партії (блоку).  Якщо виборець не скористався цим правом, вважається, що він підтримує увесь список кандидатів у депутати від відповідної місцевої організації партії (блоку) та не вважає за потрібне вносити зміни у порядок розміщення кандидатів у депутати у цьому списку, … (ч. 4-1 ст. 74 – підп. «б» п. 7 розділу ІІ проекту Закону С.Подгорного)). Згадані вище новели проекту не можуть бути підтримані, оскільки наведені правила у своїй сукупності ведуть до перекручення волевиявлення виборців. ...»⁸

Таким, чином, виникає риторичне запитання: «Чому досі не запровадили справжні «відкиті списки з преференціями, якщо чотири з п'яти парламентських фракцій ВРУ (всі крім КПУ), навіть, у законопроектах заявляли про свою готовність змінити ганебну виборчу систему, яка фак.тично позбавила українського громадянина права вибору, бо за нього в «закритих списках» це роблять партійні лідери?» Мабуть, квазіпартійна політична доцільність знову поки що перемагає здоровий глузд та народне волевиявлення.

Ще одним різновидом виборчих систем є змішані системи, яким властиві елементи мажоритаризму і пропорціоналізму. По суті, змішана система – це компроміс між справедливим пред-ставництвом політичних сил у парламенті з одного боку, регіо-нальних інтересів – з другого, та парламентською і урядовою стабільністю з третього. Характерним при­кладом змішаної системи є виборча система, встановлена законодавством ФРН. Половина депутатів нижньої палати парламенту тут обирається в одномандатних округах за мажоритарною системою відносної більшості. Інша половина обирається за пропорційною системою на основі партійних списків, висунутих у землях – суб'єктах федерації.

Змішана виборча система поєднує у визначених законодавчо пропорціях мажоритарну та пропорційні системи (в Україні на виборах ВРУ в 1998, 2002 роках– це 50% на 50%, тобто 225+225 = 450 депутатів). Проте, тоді «млин двічі вявився комом», бо метушня нардепів між фракціями дала лише чергову хвилю політичної корупції, бо вже тоді почали «купувати» оптом й у роздріб (за гроші й посади) перехід з однієї фракції в іншу, входження до парламентської більшості. Так, Україна – не Німеччина(!)

Куріальні виборчі системи створюються в суспільствах, де існує гостра проблема забезпечення представництва у парламенті нечисленних етнічних або соціальних груп. Для кожної курії передбачаються норми представництва і, відповідно до них, – створюються виборчі округи. За куріальною виборчою системою проводять вибори однопа­латного парламенту в Зімбабве, Новій Зеландії, на Фіджі. Ана­логічна система функціонувала в Абхазії (Грузія). Елементами куріальної системи можна вважати вибори в СРСР 1989 року, коли встановлювалась квота для громадських організацій серед народних депутатів країни. Тоді вперше отримали можливість потрапити до вищого законодавчого органу країни члени Академії наук, активісти товариства «Меморіал», представники молодіжних організацій, профспілок, але так звана «партійна сотка» забезпечила безальтернативне проходження компартійної номенклатури.

Переваги та недоліки інших виборчих систем Таблиця №56

Змішана система		Куріальна система
+	-	+	-
Сприяє розвитку багатопартійності, одночасно залишаючи можливість обирати особистість. (від округів)	Обранець входить до фракції, не завжди тієї партії (блоку), за яку проголосували більшість його виборців.	Дає можливість бути представленим у владі представникам національних меншин, різним соціальним верствам.	Знецінює політичну відповідальність, роль особистості кандидата, повертає до представництва” робітників, селян,… жінок,нацменшин.”
Підвищує політичну відповідальність обранців, від по мажоритарних округів.	Не виключає перехід депутатів, обраних за парт. списками з однієї фракції до іншої.	Дозволяє зняти напругу в окремих регіонах, представляє інтереси різних верств.	Можливе лише на окремих територіях, загрожує некомпетентністю обранців та соціальним протистоянням.

Таким чином, ідеальної виборчої системи не існує. Тому необхідно обирати ту чи іншу, комбінувати, шукати шляхи подолання недоліків. Наприклад, законодавчо визначити, що обрання за списками партій проходитиме у поєднанні з мажоритарним принципом ”особистості” з регіону; заборонити, як в Туреччині, переходи обранців за партійними списками, з однієї фракції – до іншої тощо. Головне, від чого необхідно позбавитись – це правовий нігілізм, ігнорування діючої Конституції та чинного законодавства. На жаль, поки що так не відбувається, бо прийняттям ВРУ 10 липня 2010 року нової редакції закону про місцеві вибори, які призначені на 31 жовтня 2010 року, проігнорували і зауваження Головного науково-експертного управління, і Головного юридичного управління парламенту та грубо порушили декілька статей Основного Закону України. ⁹

Ось деякі принципові зауваження до прийнятого закону:

У тексті цього Закону не було належним чином відображено спільні позиції представників органів місцевого самоврядування та громадянського суспільства, висловлені під час парламентських слухань «Реформування законодавства України про місцеві вибори в інтересах територіальних громад», що відбулись 12 травня 2010 року і були ініційовані самим парламентом.

1. Запроваджуючи «змішану виборчу систему» для міських, районних, обласних рад, депутати в них поділятимуться на два сорти: ті, які перед виборцями відповідають, бо вони ж їх обирають, та тих, хто перед партійними лідерами, бо вони їх у списки включають та деякими мажоритарниками прикривють!

2. Самовисуванці у мажоританій частині змішаної системи виборів допускаються лише для сільських та селищних рад, інші – тільки через місцеві партійні осередки, зареєстровані не пізніше ніж за 365 днів до виборів!  (Тобто "мертві", але вчасно зареєстровані осередки будуть торгувати тепер своїм правом висувати кандидатів в депутати навіть по мажоритарним округам!!!)

Навіть самовисування для кандидатів на посаду міського голови виключається (допускається лише для кандидатів на посади сільського й селищного) – це є пряме порушення конституційного права громадянина бути обраним у разі якщо він не піде на уклін до будь якого зареєстрованого за рік до виборів місцевого осередку політичної партії !!! (а партій-то справжніх серед них майже нема!) Президентом стати «самовисуванець» може, а міським головою та депутатом – ні!

Досить переконливо критикується цей закон в Заяві мережі підтримки реформ (деякі цитати з якої наводяться нижче наводяться): «Закон суттєво звужує перелік партій, які претендуватимуть на представництво у складі місцевих рад, а відтак – створює передумови для монополізації влади на місцевому рівні в руках декількох найбільш потужних партій та обмежує право громадян на участь в місцевому самоврядуванні….»

3. Блоки партій – поза законом, але логічно було б обмежитись підняттям прохідного бар`єру для них відносно партій, як в Польщі, наприклад.

4. Виборчі комісії осередки парламентських фракцій – партій формуватимуть та чужих туди  не пускатимуть!

5. Не чекаючи змін до Конституції, не рахуючись з останнім рішенням КС, в законі вже передбачаються одночасні чергові місцеві вибори (за виключенням Київської міськради , міського голови столиці та Тернопільської обласної ради). 6.Терміни проведення виборів скорочені до 50 днів, а висування відбуватиметься за 30-26 (34-28-для мерів), стислі строки й для агітації, майже неможливі для судового оскарження ...

«На оскарження рішень, дій і бездіяльності, пов’язаних з виборами, Закон відводить лише 2 дні, що навряд чи сприятиме ефективному захисту порушених прав».

7. Поспіхом приймаючи цей законопроект, нардепи «не помітили», що дозволили партійним осередкам в "закриті списки" змішаної системи виборів в міські та районні ради включати таку кількість кандидатів, яка складатиме не 50%, а 100% складу відповідної ради. (а якже 50%, що обиратиметься за мажоритарною системою?) При чому, для обласних рад останнє враховано! 

8. Ніяких виборчих програм тепер не потрібно ні для партій, ні для кандидатів в місцеві депутати! (Цікаво, а для кандидатів в нардепи та на посаду Президента їх тепер теж скасують?!)

«Новий закон про місцеві вибори дозволяє не розміщувати на інформаційних плакатах фотографії кандидатів, включених до відповідних виборчих списків, а також публікувати передвиборні програми місцевих партійних організацій… для кандидатів у депутати сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад інформаційні плакати взагалі не повинні виготовлятись. …»

Згадана Заява була оприлюднена 22 липня 2010 року від імені:

«ЛАБОРАТОРІЇ ЗАКОНОДАВЧИХ ІНІЦІАТИВ

ЦЕНТРУ ПОЛІТИЧНОГО АНАЛІЗУ ТА ВИБОРЧОГО КОНСАЛТИНГУ (ЛУЦЬК)

ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «КОМІТЕТ ВИБОРЦІВ УКРАЇНИ»

ЦЕНТРУ ДОСЛІДЖЕНЬ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ (СУМИ)

ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «КОМІТЕТ ВИБОРЦІВ УКРАЇНИ»

ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «КОМІТЕТ ВИБОРЦІВ УКРАЇНИ»

ПОЛІСЬКОГО ФОНДУ МІЖНАРОДНИХ ТА РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ (ЧЕРНІГІВ)

ФОНДУ «МІСЦЕВОЇ ДЕМОКРАТІЇ» (ХАРКІВ)

ХЕРСОНСЬКОГО ОБЛАСНОГО ВІДДІЛЕННЯ ВГО «КОМІТЕТ ВИБОРЦІВ УКРАЇНИ» ¹⁰, але так і не була врахована діючою владою.

Не встигли цей закон прийняти, як від спікера парламенту до представників правлячої коаліції, тим більше опозиції, визнають, що його треба до початку виборчої кампанії (11 вересня 2010) змінювати. І це, не чекаючи можливого рішення Конституційного Суду, до якого підготував подання А.Яценюк і якого готові підтримати інші опозиційні нардепи. Ось деякі цікаві заяви про наміри коаліціянтів:

Олександр Чорноморов (ПР): «Труднощі для проведення виборів у законі закладено, тому, очевидно, … будуть внесені зміни … потрібно виправити технічні помилки, … і внести деякі доповнення. Що ж до концептуальних речей, то сумніваюся, що вони будуть змінені».

Сергій Гриневецький (Б.Л.): «...Центрвиборчком … зіткнеться з багатьма законодавчими колізіями, які необхідно буде негайно врегулювати, щоб не порушувати закони і Конституцію».

Симоненко (КПУ: "Політичні проблеми нового закону вирішені, і це показало голосування в Раді. А якщо з'являться технічні питання, то їх можна буде обговорювати і вносити зміни… » ¹¹

Знову залишаються лише риторичні запитання:

- « Невже технічні помилки в новому законі можуть суперечити Конституції та іншим законам України?»;

- « Навіщо поспіхом цей закон приймали, що на 14 сторінках зауваження тільки Головного юридичного управління ВРУ не врахували?».

- « Чому в законі парламентарі вирішують лише свої політичні питання, а не забезпечують верховенство права та народні сподівання?»

Попри різноманітність систем, за якими формуються представницькі органи на базовому, проміжному та регіональному рівнях в країнах Європи, можна виділити і певні спільні риси застосовуваних виборчих систем.

Виборчі системи країн Європи Таблиця №57

Країни:	Базовий рівень	Регіональний рівень	Державний рівень
Австрія, Данія, Латвія, Нідерланди, Чехія, Фінляндія	Пропорційна виборча система з преференціями
Греція	Мажоритарна відносної більшості			Пропорційна виборча система з преференціями
Італія	Змішана з прив'язкою до виборів мера, президента
Іспанія	Мажоритарна відносної більшості			Пропорційна виборча система з закритими списками
ФРН	Пропорційна виборча система з закритими списками			Змішана виборча система
Польща, Словаччина	Мажоритарна відносної більшості	Пропорційна виборча система з преференціями
Франція	Мажоритарна абсолютної більшості	Пропорційна система з закритими списками	Мажоритарна абсолютної більшості

По-перше, у переважній більшості країн Європи передбачена можливість висування не лише партійних, але і позапартійних (незалежних) кандидатів. Можливість участі незалежних кандидатів у виборах забезпечується через самовисування списками, висування через виборчі комітети, громадські організації, об’єднання виборців та інші тимчасові утворення. Ця тенденція спостерігається не лише в країнах Західної Європи, які мають усталені демократичні традиції, але і у постсоціалістичних державах. У більшості випадків, щоправда, лише при формуванні представницьких органів самоврядування на базовому рівні, однак в деяких країнах (наприклад, в Польщі, Словаччині, Естонії) – на всіх виборах до органів місцевого самоврядування.

По-друге, у більшості європейських держав на місцевих виборах застосовуються пропорційні або змішані виборчі системи з пропорційною складовою. Навіть в країнах, де вибори традиційно проводилися за мажоритарною системою відносної більшості (Великобританія), сьогодні активно обговорюється питання перегляду виборчих систем для місцевих виборів, і формування окремих рад (муніципалітету Великого Лондона, Парламенту Шотландії, Асамблеї Уельсу) вже здійснюється за змішаною виборчою системою, за якою частина депутатів обирається на основі пропорційного представництва політичних партій.

По-третє, на місцевих виборах в Європі не є поширеною практика «блокування» партій. Іншими словами, партії висувають кандидатів на виборах самостійно, а не у складі блоків.

По-четверте, аналіз висновків Венеціанської комісії щодо виборчих законів, інших джерел дозволяє простежити ще одну загальноєвропейську тенденцію – тенденцію до забезпечення представництва національних меншин та жінок у органах місцевого самоврядування. На місцевих виборах у Франції партії, які не забезпечують квоту представництва жінок у списках з розрахунку 51% жінок до 49% чоловіків, отримують менший обсяг державного фінансування На виборах в окремих землях Німеччини для партій меншин не застосовуються виборчі бар’єри.

По-п’яте, у більшості європейських держав пропорційні виборчі системи на місцевих виборах є персоніфікованими (голосування за «напівзакриті» та «відкриті списки»). Голосування за закриті списки передбачене лише в окремих країнах (деякі землі в Австрії, Кіпр, Португалія, Румунія, Хорватія). Проте навіть і в них пропорційна виборча система не застосовується в округах, де розподіляється 120–150 мандатів (як це є, наприклад, в Україні). Зрештою, виборчі системи у європейських країнах на базовому рівні „прив’язані” до кількості виборців, які проживають на відповідній території, а не до виду органу, що формується.¹²

В Українському парламенті зареєстровані декілька десятків проектів змін виборчого законодавства і навіть є проект «виборчого Кодексу, але єдиних критеріїв, концептуальних засад нардепи так і не змогли узгодити., Бо продовжує керувати «Її Величність» політична доцільність тих, хто при владі. В той же час світовий та вітчизняний досвід дає можливість при наявності політичної волі парламентарів та пріоритеті здорового глузду погодити хоча б ці самі основні концептуальні засади, тези яких можуть бути такими: