Два підходи розуміння соціальної рівності людей:

Егалітарний Елітарний (абсолютна рівність прав (рівність відповідно до

та обов’язків кожного) заслуг, здобутків кожного)

Дві концепції соціальної рівності: Ліберальна Соціалістична

(рівність стартових можливостей, (“кожному – за працею”,

пріоритет свободи) можлива “зрівнялівка”)

Особливе місце в створенні рівних стартових соціальних умов займає гендерна політика держави, яка має сприйняти урівноваженню можливостей чоловіків і жінок у соціальній сфері.

Таким чином, «соціально орієнтована економіка» - це така соціально-економічна система в державі, при якій ринкові відносини співіснують з елементами державного регулювання, а добробут абсолютної більшості населення, соціальна злагода є запорукою процвітання. Реалізація моделі соціальне орієнтованої еконо­міки передбачає підвищення рівня й ефективності соціального захисту населення, надання адекват­ної соціальної допомоги, диференційованої віднос­но різних прошарків населення.

2. Еволюція ставлення до соціальної політики в срср та різних країнах світу.

Ставлення до соціальної політики в різних країнах світу та СРСР змінювалось іноді у протилежних напрямках. Якщо СРСР, відстоюючи тезу, що є державою, перш за все, робітників та селян, декларував гасло «Все – для людини праці», то розвинуті країни Заходу, уникаючи соціальних конфліктів, все частіше змушували власників підприємств, капіталу, перерозподіляти свої доходи на користь трудящих, тобто реально втілювали «радянські декларації» в життя. Тобто, уряди та можновладці західної цивілізації, побоюючись соціальних вибухів, революційних потрясінь на зразок радянської моделі, успішно знаходили альтернативи соціальної політики, йшли на поступки, передусім, тим самим «людям праці», щоб захистити державну та власну стабільність.

Відмінності двох підходів розуміння сенсу життя:

Жити, щоб працювати (СРСР)

Працювати, щоб жити (Захід)

Еволюція соціальної політики в срср та країнах Заходу

Таблиця №67

Місце соціальних питань в СРСР

Соціальна політика держав Заходу

Соціальна сфера в СРСР будувалась на абсолютній монополії державної власності на засоби виробництва, ресурси та зводилась переважно до розподільного принципу при фіксованих цінах, безкоштовних освіті, медицини, культури, хоча й вони фінансувались за залишковим принципом. В той же час, отримання безкоштовного житла було можливе за великого державного будівництва та заборони приватизації житла. Пенсійне забезпечення за найнижчого в світі віку виходу на пенсію, своєчасна, хоча й невелика зарплата, пільгові путівки до санаторіїв, літніх таборів тощо – все це сьогодні ностальгія старшого покоління. Але в умовах ринкової економіки таке – міф. Безадресні державні дотації за комунальні послуги, послуги зв’язку, транспорту тощо. Такого навантаження жодна економіка довго витримати не в змозі.

Сучасна модель соціальної політики Західних держав склалась в основному в другій половині ХХ століття, коли соціальна орієнтація економіки «держав добробуту» стала нормою, а у деяких (Німеччина, Італія, Фінляндія, Швеція…) навіть закріплена конституційно. Це: -загальний доступ до системи освіти, охорони здоров’я, соціального страхування, соціальної допомоги (адресної). -два підходи соціальної політики: а) Економічне стимулювання можновладців піклування над знедоленими б) Безпосередня державна допомога малозабезпеченим. для держави добробуту – є два аспекти: а) Політика «мобільності» (розширення можливостей в освіті) б) Політика споживання (податкова політика, розподіл доходів)

СРСР значно відставав від розвинутих країн Заходу не тільки за показниками витрат на душу населення (на освіту, пенсії і т. п.) а і за питомою вагою цих статей в держбюджеті, в національному доході. В 1987 р. в СРСР доля суспільних фондів споживання у валовому національному продукті складала 20%, а в США – 28,5%. В той же час суспільні фонди споживання в СРСР ще більше поглиблювали нерівність, бо техпрацівниця на воєнному заводі чи іншому держпідприємстві отримувала заробітну плату та користувалась професійними пільгами більше ніж вчитель чи лікар. Особливі привілеї мали держчиновники, партноменклатура.

«Справжній соціалізм» в Швеції, Фінляндії, Німеччині та деяких інших країнах, в тому числі й східної Європи, в умовах соціальної ринкової економіки не тільки зберегли краще в соціальній сфері з минулих часів в СРСР, а й реалізували те, що залишалось лише деклараціями в Союзі. Більше того, соціальна орієнтація економіки цих країн дозволила змагатись з США, Великобританією, Японією в створенні соціально найкращих умов життя абсолютній більшості населення, дала можливість сформувати справжній середній клас, ефективно долати бідність.

Історична практика формування соці­альної держави в різних західних країнах (США, Німеччині, Англії, скандинавських країнах та ін.) дозволяє зробити деякі висновки про умови, необ­хідні для формування соціальної держави.

По-перше, соціальна держава зароджується і формується не спонтанно, а на основі цілеспрямо­ваної політики.

По-друге, необхідними передумовами ство­рення соціальної держави в будь-якій країні ви­ступає правове, переважно конституційне, закріп­лення приватної власності, принципів змішаної економіки ринкового типу, соціальної та політич­ної свободи і демократії у формі правової держа­ви, наявність розвинутої системи громадянського, трудового, економічного та іншого законодавства.

По-третє, оскільки сутність правової держави виражається в забезпеченні всезагального блага і блага окремої людини, то це обумовлює загальні принципи устрою і діяльності такої держави, а са­ме: відкритість державної влади, її демократизм і лібералізм, придатність до громадянського миру і соціальної згоди, соціальної справедливості і со-лідаризму, надання всім рівних можливостей, ши­рокий соціальний захист населення. ⁴

Важлива функція соціальної держави – спря­мувати дію ринкових сил таким чином, щоб захистити громадян від стихійної випадковості, забезпе­чити економічну стабільність. Однією з функцій соціальної держави є також перерозподіл доходів між різними соціальними верствами суспільства через встановлення прийнятої системи оподатку­вання, державний бюджет, фінансування соціаль­них програм, заохочення благочинної діяльності, вплив на процес ціноутворення. Механізм соціаль­ної держави покликаний забезпечувати оптимальні умови для реалізації здібностей, інтересів грома­дян, надавати умови для додержання соціальної справедливості, досягнення соціального миру і на­ціональної злагоди в суспільстві. Соціальна основа соціальної держави – розвинуте громадянське су­спільство, наявність розгалуженої «соціальної ме­режі» організації життя громадян, сучасної соці­альної інфраструктури. ⁵

Останнім часом розвинених країнах все більше уваги приділяють аналізу закономірностей становлення, прояву та функціонування таких факторів розвитку як «людський» і «соціальний» капітал, держава і підприємці постійно збільшують частку інвестицій у цей «капітал» з метою підвищення його інноваційної ефективності. Якщо термін «людський капітал» досить розповсюджений вже й на рівні економічної політики країн Заходу, то «соціальний капітал» належить до відносно нових категорій, які з’являються саме у зв’язку із трансформацією постіндустріального суспільства у певну надекономічну систему.

«Людський капітал» – це, на думку американського економіста Лінвуда Т. Гайгера, – знання, вміння та навички, яких людина набуває та які збільшують її продуктивні здібності. Подібну характеристику суті поняття «людський капітал» дає й лауреат Нобелівської премії Джеймс Б’юкенен, називаючи основними його рисами майстерність, талант і здібності, що належать певному індивіду

Проблема становлення «соціального капіталу», визначення його місця та ролі в інноваційному реформуванні структури відносин власності, економічної системи в цілому з позицій створення позитивної історичної перспективи для існуючої системи, полягає у визнанні за «людським капіталом» права на існування його як особливого, специфічного, визначального фактора та суб’єкта виробництва із забезпеченням йому можливостей для повної самореалізації, розвитку та впливу не тільки на ефективність процесів впровадження новітніх технологій, але й на процес прийняття рішень щодо організації такого впровадження та використання його результатів. А це, звичайно, передбачає, крім наявності в індивіда талантів, здібностей, навичок тощо, ще й формування певних соціальних зв’язків, норм, закріплених у системі угод на макро- та мікрорівнях.