4. Моделі політичної реформи в Україні.

Перш за все, треба з`ясувати, що це таке «політична реформа», навіщо, кому вона потрібна, як і коли її проводити?

Політична реформа у вузькому та широкому розумінні слова:

Зміна форми правління в Україні з метою підвищення її ефективності та системи противаг між інститутами влади;

Зміна всієї політичної системи реформування системи влади, судочинства, правоохоронних органів, модернізація країни.

В ст.1 Конституції Україна декларується як правова, демократична, соціальна держава тому народ, як єдине джерело влади, має право на ефективне управління на всіх рівнях, з діючою системою противаг, яке б гарантувало європейські цінності та покращення життя громадян. Світовий та вітчизняний досвід дає достатньо підстав для реформування як форми правління, так і політичної системи в цілому. Бракує лише політичної волі тих, від кого це залежить, політичних знань, свідомості тих самих громадян, які їх обирають чи довіряють іншим це робити, ігноруючи своє право вибору.

Таким чином, історично в Україні вже давно склались об’єктивні та суб’єктивні передумови для політичної реформи. Тому перш ніж проаналізувати різноманітні можливі моделі модернізації країни, які пропонуються певними політичними лідерами та політ силами, доречно визначитись саме з тим, які фактори роблять їх неминучими. Крім того, дуже важливо уникнути сумної традиції: «міняти, нічого не змінюючи», під красивими гаслами, прикриваючись піклуванням про людей, фактично захищати кланові інтереси.

Таким чином, в необхідності політреформи нібито переконані більшість політиків, тільки всі бачуть її передусім під кутом доцільності для власної політичної сили.

Суттєві розбіжності залишаються в двох основних питаннях:

коли проводити політреформу, в якому обсязі, з якою системою противаг?

Що передусім реформувати, щоб людям, країні та власним інтересам шкоди не завдати?

Передумови політичної реформи. Таблиця №41

Об’єктивні

Суб’єктивні

Неефективність діючої форми правління: - до 2006 року, за часів Л.Кучми та один рік В.Ющенка, в зв’язку з формуванням Кабінету міністрів виключно Президентом, без впливу Парламенту, який не ніс відповідальності за діяльність уряду та не забезпечував законодавчо реалізації його програм; - з 2006 року, коли вступили в силу суперечливі та незавершені конституційні зміни, через протистояння між владними інституціями, відсутністю дієвої системи противаг між ними; - Недієздатність судової системи, яка ще за визначенням Л. Кучми в квітні 2004 року: «використовується як нечесна боротьба на ринку …панує корупція, низька якість управління бюрократичний апарат не здатен і ніколи не буде реформувати сам себе…». З тих пір, на жаль, мало що змінилось. - з 2010 року після президентських виборів, коли і без конституційних змін відбувається монополізація влади однією політичною силою, яка не проти через КС скасувати зміни конституції та повернути президентсько-парламентське правління.

Завершення другого терміну президентства Л. Кучми в 2004 році, який сам визнав на Громадянському Форумі, що «хто ж сам підріже ніжки власного трону?», маючи на увазі скорочення повноважень Президента на користь Парламенту; Невизначеність переможця на президентських виборах 2004, 2010 років викликала занепокоєність, як у провладних сил (небезпека перемоги лідера опозиції), так і частини опозиції, (у разі перемоги «Влади»), у регіональних кланів (якщо перемога буде не у їх представника); Кредит довіри до переможців на виборах від громадян має обмеження в часі. Без реального обіцяного покращення життя, вирішення актуальних проблем посилюються масові розчарування; З`являються відносно молоді, розумні, енергійні політики, які створюють власні політичні сили, та в умовах суцільної зневіри в тих, хто не зміг виконати завищені обіцянки та очікування, можуть потіснити або усунути так звану політичну еліту, яка не впоралась з владою для людей; Особиста зацікавленість справжніх політлідерів в ефективній формі правління, без якої модернізація країни неможлива.

Моделі політичної реформи – це відображення бачення різними політичними лідерами шляхів зміни системи влади в Україні. Тому тут суб’єктивний фактор, політична ситуація відіграють помітну роль. Так, наприклад, лідер КПУ П.Симоненко – постійний учасник президентських перегонів, після поразки на яких пропонував неодноразово скасувати посаду президента та фактично повернутись до радянської моделі правління, яку він чомусь називає парламентською (може, забув ленінські слова з «квітневих тез» 1917 року: «не парламентська республіка, створення якої було б кроком назад, а республіка Рад…»?)

Правда в 2003-2004 роках КПУ підтримало модель політичної реформи від Президента Л.Кучми та П.Симоненко разом з головою президентської адміністрації В.Медведчуком став фактично співавтором суперечливих змін до Конституції від 08.12.2004 року. Про суть внесених конституційних змін та їх негативні наслідки вже йшла мова в п.1 цієї лекції. Але є сенс акцентувати увагу на самій процедурі підготовки та прийняття відповідного законопроекту. Тим більше, що до КС направлене в липні 2010 року подання 252 нардепів правлячої коаліції з цього приводу.²² До того ж, доречно виокремити ті пропозиції, які так і не потрапили в остаточний варіант, але деякі з них знову з`явились в інших законопроектах.

07.03.2003 року Леонід Кучма запропонував до всенародного обговорення свій перший варіант проекту змін до Конституції України й заявив: «позитивні зміни, що відбулися в країні, відчули не всі, якщо політики не можуть домовитись – арбітром має стати народ, необхідно відокремити обговорення конституційної реформи від ставлення особисто до Президента».²³

11 квітня 2003 року відбулися парламентські слухання у Верховній Раді України з питань політичної реформи, а незабаром з’явились «Меморандум опозиції» та Послання Президента України Л.Кучми до Верховної Ради (таблиці № 42-43), аналіз яких дозволяє побачити як можливі компроміси, так і непримиренні протиріччя. Більше того, окремі з них, певною мірою, залишаються актуальними і сьогодні. Особливо висловлювання діючих політичних лідерів та представників відомих політичних сил.

Головною суперечкою залишалась пропозиція про проведення одночасно всіх виборів (в один рік), бо були небезпідставні підозри, що саме так прагнуть залишитись при владі Л.Кучма та його оточення. Дійсно, було цілком ймовірним, що Верховна Рада не погодиться на 2 роки скоротити собі термін повноважень, тобто в жовтні 2004 разом з президентськими провести і парламентські вибори. А це означало, що для таких одночасних виборів залишався тільки березень 2006 року, до якого б Л.Кучма мав би залишатись на своїй посаді!