- •Передмова
- •Лекція перша Політологія як наука.
- •1. Ґенеза поняття політика.
- •2. Виникнення політичної науки.
- •3. Предмет, методи, функції політології,
- •Категорії політології:
- •Закони політології
- •Закони політології:
- •4. Поняття “парадигми” та основні парадигмальні підходи.
- •5. Роль політології в сучасному житті.
- •Резюме:
- •Контрольні запитання до теми № 1
- •На російських та українських землях
- •1. Політичні концепції античності
- •Погляди Платона, Аристотеля, Цицерона Таблиця №7
- •2. Політичні думки Середньовіччя та епохи Відродження.
- •3.Полiтичнi погляди на росiйських та українських землях (вiд Київської Русi до XVI століття).
- •Полiтична теорiя в Росії та
- •4. Політичні ідеї Нового часу xvіі-хvііі століть.
- •5..Еволюцiя полiтичних iдей в Росії та на українських землях в XVII – XVIII століттях.
- •6. Соціально-політичні концепції світу в хіх столітті.
- •7. Росiйськi та українські полiтичнi думки в XIX столітті.
- •8. Полiтичнi iдеї Світу, в Росії та Україні хх століття.
- •Українські ідеологічні доктрини 20-30 років хХстолітя.
- •Резюме:
- •Три напрямки мислення:
- •Два варіанта цього поділу:
- •7. Росiйськi та українські полiтичнi думки в XIX столітті.
- •8. Полiтичнi iдеї Світу, в Росії та Україні хх століття.
- •Три напрямки українських теорій:
- •Лекції четверта - п`ята. Політична система, держава та демократія, як форма суспільного життя.
- •1.Поняття влади, політичної системи, їх структури та функції.
- •Основні типи (джерела) авторитетної політичної влади (за Максом Вебером):
- •Основні функції державної політичної влади:
- •Тенденції розвитку політичної влади:
- •Основні функції політичних систем:
- •2.Держава, її теорії походження, ознаки та функції.
- •Основні теорії походження держави:
- •Три чинники, що діють на процес формування держави:
- •Основні ознаки держави:
- •Функції держави:
- •Критерії класифікації основних функцій держави
- •3. Форми організації державної влади та форми правління в сучасному світі. Організація, здійснення державної влади має три форми:
- •4 Державний устрій та типологія політичних систем.
- •Типологія політичних систем:
- •5.Правова держава та громадянське суспільство
- •Українські вчені-правознавці ще на початку хх століття
- •Сучасні характерні риси–принципи правової держави:
- •Звідси можна зробити два висновки:
- •Основні риси громадянського суспільства:
- •6. Поняття демократії та різновиди її концепцій.
- •Функції і принципи демократії:
- •Основні принципи демократії:
- •Ознаки демократії
- •Для справжньої демократизації змі в Україні є три найгостріші проблеми
- •2. Держава, її теорії походження, ознаки та функції.
- •Держава має чотири обов’язкові ознаки:
- •Критерії класифікації основних функцій держави
- •3. Спосіб організації та форми правління в сучасному світі: три основних форми організації державної влади:
- •4. Державний устрій та типологія політичних систем.
- •Типологія політичних систем:
- •Класифікація політичних режимів
- •5. Правова держава та громадянське суспільство (концепції, реалії)
- •6. Поняття демократії та різновиди її концепцій.
- •Основні концепції демократії:
- •7. Проблеми формування правової, демократичної держави та громадянського суспільства в сучасній Україні.
- •Контрольні питання до тем № 4-5
- •Нотатки на полях рішення кс про правомірність
- •2. Політико-ідеологічні концепції державотворення
- •«Універсал національної єдності» та Закон України
- •3. Стратегія і тактика подолання та запобігання
- •Стратегічні пріоритети:
- •Основні положення передвиборчих програм основних
- •Основні положення передвиборчих програм основних
- •4. Моделі політичної реформи в Україні.
- •Політична реформа у вузькому та широкому розумінні слова:
- •Суттєві розбіжності залишаються в двох основних питаннях:
- •Парламентські дебати у Верховній Раді України.Таблиця № 42
- •Резюме:
- •Контрольні запитання до теми №6
- •Лекції сьома-восьма Політичні культура. Свідомість, ідеологія. Основні політичні течії сучасності. Політичні партії, еліти, лідерство.
- •1. Політичні культура, свідомість ідеологія.
- •Структура політичної культури:
- •Основні функції політичної культури:
- •Типи політичних культур (є. Вятр)
- •Політична культура в сучасній Україні (г. Алмонд, с. Верба)
- •Структура політичної свідомості
- •Структура політичної ідеології:
- •2.Лібералізм і консерватизм як ідеологічні доктрини
- •3. Соціалізм, комунізм і соціал-демократія.
- •4. Фашизм, нацизм, релігійний фанатизм.
- •5. Поняття політичної партії, різновиди партійних систем.
- •Масова партія
- •Ознаки партійної системи.
- •Основні різновиди партійних систем:
- •6. Партійно-політичний спектр світу та сучасної України.
- •Партійно-політичний спектр сучасної України.
- •Контрольна над помилками та завдання для опозиції.
- •7. Політична еліта та її роль у політичному житті
- •Сучасні теорії еліт. Таблиця № 52
- •Процес політичної елітаризації в Україні має свої особливості:
- •8. Політичне лідерство. Основні типи лідерів.
- •Різновиди лідерства залежно від стилю керівництва:
- •Основні функції політичного лідерства:
- •Деякі фахівці виділяють 4 збірних образи лідерів
- •Резюме:
- •Партійно-політичний спектр сучасної України.
- •Процес політичної елітаризації в Україні має свої особливості:
- •Контрольні запитання до теми №8
- •1. Виборчі системи та виборчі технології.
- •Функції виборчої системи:
- •Різновиди та риси мажоритарної та пропорційної виборчих систем
- •Переваги та недоліки основних виборчих систем.Таблиця№55
- •1.Пропорційна система з «відкритими списками та преференціями» для виборів парламенту:
- •2.Пропорційна система з «відкритими списками та преференціями» для виборів депутатів міських, обласних та районних рад:
- •Основні завдання політичного маркетингу:
- •При цьому виконується три основні функції:
- •Основні методи виборчої інженерії
- •2. Російська, Білоруська і Молдовська моделі суспільно-політичного устрою, варіанти політичної модернізації.
- •Організації державної влади в Росії, Білорусії, Молдові
- •4. Західноєвропейська модель країн Балтії та Східної Європи.
- •Моделі розвитку деяких країн Східної Європи.
- •5. Право націй на самовизначення
- •Дві тенденції в національному русі:
- •Існують три основні різновиди етносу:
- •6. Теорія та практика національної політики в срср.
- •7. Проблеми міжнаціональних стосунків у пострадянських країнах
- •Базові принципи національного розвитку:
- •Особливості національної політики та міжетнічних конфліктів
- •8.. Національна політика в Україні
- •Резюме:
- •Контрольні запитання до теми № 9 - 10
- •Лекції Одинадцята-дванадцята Соціальна політика в сучасній Україні. Геополітика. Міжнародні відносини і зовнішня політика України
- •1 Основні поняття соціальної політики.
- •Основні блоки соціальної політики:
- •Два підходи розуміння соціальної рівності людей:
- •Дві концепції соціальної рівності: Ліберальна Соціалістична
- •2. Еволюція ставлення до соціальної політики в срср та різних країнах світу.
- •Відмінності двох підходів розуміння сенсу життя:
- •Еволюція соціальної політики в срср та країнах Заходу
- •Основні особливості «соціального капіталу»:
- •3.Особливості та напрямки соціальної політики в Україні
- •Тези з програм 2007 року
- •4. Геополітика як наука
- •Геополітика як складова політології виникла з трьох наукових доктрин
- •5.Україно-російські взаємовідносини у сучасному геополітичному просторі.
- •6. Міжнародні відносини, основні проблеми та напрямки зовнішньої політики сучасної України
- •Основні зовнішньополітичні проблеми сучасності
- •Резюме:
- •Контрольні запитання до тем № 11-12
- •Післямова
- •33. Політологія. Підручник За заг. Ред. Проф. Кремень в. Г., проф. Горлача м.І. – Харків, 2001. – с. 91-124.
- •Навчально-наочний посібник автор: урін олександр веніамінович Політологія
6. Теорія та практика національної політики в срср.
В 1920 р. за наполяганням В.Леніна більшовики дещо змінили свою тактику в національній політиці, зокрема, в Україні. Теоретичним підґрунтям цього став його «Лист до робітників та селян України з приводу перемоги над Денікіним», в якому автор закликав заради завоювання довіри колишніх пригноблених націй Російської імперії піти на суттєві поступки в мовному питанні, кордонах, деяких інших, залишаючись твердим в питаннях “пролетарської єдності”, боротьбі зі світовим імперіалізмом. Наслідком цього стала “дозволена” на початку 20-х років українізація, так зване, “національне відродження”, активізація «Просвіт». А в1922 р., в рік утворення СРСР, визначались дві теоретичні позиції щодо шляхів перетворення «договірної федерації» в нове «інтернаціональне» спільне державне утворення. Перша – ленінська («федералізація», «добровільний» Союз радянських республік), друга – сталінська („автономізація”, тобто входження до РСФРР інших радянських республік). Дехто із сучасних істориків, політологів стверджує, що спочатку переважала друга, а після Ленінської критики в статті «До питання про національності чи «Автономізацію» – все ж таки перша! Начебто, пізніше, Й.Сталін все перекрутив, звів ленінські ідеї з національного питання, основних засад утворення СРСР на нівець. Ця позиція не зовсім узгоджується з загальновідомими історичними фактами. А саме:
- В. Ленін диктував свою вищезгадану статтю вже після проголошення Декларації про утворення СРСР 30.12.1922р.
- Ніякого добровільного договору про утворення СРСР між союзними республіками – «суверенними державами» (БСРР, ЗСФРР, РСФРР, УСРР) прийнято не було ні тоді (30.12.1922р.), ні на ІІ Всесоюзному з’їзді Рад (31.01.1924р.), коли приймали Конституцію СРСР.
- Всупереч ленінським наполяганням в згаданій вище статті ніхто наркомати в республіки з центру не повертав, залишивши в Москві тільки наркомати Оборони та Зовнішніх справ.
- Ніхто по «Грузинській справі» винних не покарав, не засудив (як же наркомнац Й. Сталін мав би це сам з собою вчинити?). До речі, В. Ленін в останньому листі в своєму житті (6.03.1923р.) прохав Л. Троцького з цим розібратись, але той відмовився. А без цього про будь-яку «добру волю» й мову вести не можна. Тим більше, що й В. Ленін вважав гарантом єдності СРСР РКП (б), її авторитет та відповідний підбір ЦК партії керівних кадрів для союзних республік.
Таким чином, може й формально, за формою СРСР здавався федерацією, але за змістом він більше нагадував «автономізацію» під іншою назвою. Тобто, ніякого добровільного самовизначення націй не відбулося для тих, хто опинився в складі СРСР. А ось для Польщі, Фінляндії, країн Балтії – навпаки!
Ленінська думка про те, що інколи «інородці» (неросіяни), стаючи представниками центру, перетворюються в «великорусского держиморду», великодержавних російських шовіністів, виявилась досить влучною стосовно Й. Сталіна, С. Орджонікідзе, Ф. Дзержинського, Л. Кагановича та багатьох інших більшовицьких вождів. Сталінські репресій 30-х – початку 50-х років ще більше це підтвердили, хоча «великодержавний російський шовінізм» прикривався гаслами боротьби з «буржуазним націоналізмом», «космополітизмом», «сіонізмом», не нехтуючи чорносотенним антисемітизмом (особливо після сфальсифікованих справ «антифашистського єврейського центру», «справи лікарів»…). Не можна й загравання Л.Берії з лідерами республік в 1952 – І половині 1953 р. розглядати як зміну національної політики. Це лише «чергові» тактичні маневри в боротьбі за владу.
Хвилі «русифікації» в 60-70-х роках, урочисте проголошення в Конституції 1977р. утворення нової спільноти, майже «нації» – «радянський народ», таємні інструкції ЦК КПРС щодо обмежень прийому до вузів громадян певних національностей (так звана “5 графа” паспорту) - все це підтверджувало лише «подвійну мораль» радянської національної політики, аж до кінця 80-х років. Тому трагедії «репресованих народів» СРСР, «розстріляне відродження» в сталінські часи, «прихований антисемітизм» на побутовому та неофіційному державному рівні, як в 30-ті, та к і в 60-70-ті роки, «боротьба з буржуазними націоналістами», гоніння на дисидентів 50-поч. 80-х тощо - все це і є спадок національної політики СРСР (Від Леніна, Сталіна до Хрущова, Брежнєва, Андронова, Черненка).
Демократизація суспільного життя в ІІ половині 80-х років, крах тоталітарної системи, заповнення «білих плям історії» сприяли зростанню загально-політичної та національної свідомості народів СРСР, піднесенню їх національних рухів. В той же час, непослідовність, суперечливість національної політики М. Горбачова, великодержавний шовінізм консерваторів-ортодоксів, підготувавших спроби державних переворотів в 1991р.(січень – Балтія, серпень – Москва), – все це, врешті-решт, і призвело до «гарячих точок», розвалу СРСР в тому ж 1991 р.
Оскільки національна політика насамперед спрямована на передбачення й вирішення суперечностей у сфері етнонаціональних відносин, сучасні політологи й соціологи постійно здійснюють теоретичні дослідження (особливо в багатонаціональних державах), які дають змогу визначити (переважно на прикладі СРСР) основні сфери виникнення суперечностей і конфліктів, пов'язаних із національними проблемами:
- Відносини між центральними органами та республіками (землями, штатами, кантонами). Наприклад, лише на останньому етапі існування СРСР законодавчі акти, ухвалені вищими органами Литви, Латвії, Естонії, Азербайджану та Вірменії, було скасовано чи визнано недійсними в Москві. А республіки ігнорували союзні постанови, документи. Подібна ситуація простежується у відносинах Квебеку з канадським центральним урядом, Північної Ірландії – з англійським.
- Відносини між союзними (автономними) республіками (штатами, кантонами). У колишньому СРСР національні проблеми призвели до загострення відносин між Азербайджаном і Вірменією, Узбекистаном і Киргизстаном, Росією та Україною. Напруженість у відносинах Азербайджану та Вірменії переросла у справжню війну.
- Відносини всередині союзних республік. У пострадянських республіках найбільшої гостроти суперечності досягли в Азербайджані (Нагірний Карабах), Таджикистані (громадянська війна), Грузії (Південна Осетія, Абхазія), Молдові (Придністров'я), Росії (Чечня), Україні (Крим). Подолання цих проблем можливе лише за умови забезпечення права всіх народів на вибір форми національної державності відповідно до реальних можливостей кожного етносу.
- Проблеми національних груп у республіках, які не мають власних національно-державних утворень. Це стосується насамперед росіян, які проживають за межами Росії (25 млн.). Гостро постала проблема російських німців (понад 2 млн.), яких сталінський режим огульно звинуватив у підтримці фашистської Німеччини та застосував до них масові репресії, ліквідувавши національну автономію. Хоча звинувачення було знято 1964 p., однак загалом проблема російських німців залишається нерозв'язаною. У складній національно-державній структурі Російської Федерації існують й інші національні тертя: у Башкортостані – між башкирами й татарами; Татарстані – між татарами й чувашами; Дагестані – між аварцями, кумиками і лезгинами; Північній Осетії – між осетинами та інгушами.
- Проблеми розділених народів. Наприклад, азербайджанці (Азербайджан – Іран), таджики (Таджикистан – Афганістан);