Глава 10

Судді

Основний Закон ФРН у тексті ст. 92 визначає, що юрис-дикційна влада ввіряється суддям. Зміст цього положення чітко встановлює те, що функції судової влади виконуються тільки суддями, тобто особами, які відповідно до закону по­винні здійснювати судочинство, які в порядку, встановлено­му законом, зайняли посаду судді, а також суддями, які пе­ребувають на федеральній службі, тобто у федеральних су­дах (нім. Richer im Bundesdienst), і на службі у землях, тоб­то в земельних судах (нім. Richter im Landesdienst).

§ 1. Професійні судді

Згідно із ст. 33, абз. II Основного Закону ФРН, усі гро­мадяни відповідно до їх придатності, спроможностей та фа­хової діяльності мають однаковий доступ до публічної служ­би. Це положення, що стосується і посади судді, покликано забезпечувати те, що публічні посади повинні заповнювати­ся найбільш спроможними на це кандидатами. Одночасно воно забезпечує окремим громадянам рівність шансів під час доступу на ці посади.

Службово-правовий стан професійних суддів регулюєть­ся федеральним Законом про суддів (нім. Deutsches Richter­gesetz) від 8 вересня 1961 р.¹ Цей закон, в основному, регу­лює правове положення професійних суддів і лише деякі ок­ремі норми стосуються правового положення осіб, які вико­нують обов'язки суддів, як почесний обов'язок громадянина Німеччини.

Професійними суддями є спеціально підготовлені особи, які здобули юридичну освіту і були призначені на державну посаду для здійснення судочинства. Вікова межа перебуван­ня судді на посаді в судах загальної юрисдикції — 65 років, а мінімальний вік для претендування на посаду судді у ви­щих федеральних судах — 35 років.

¹ Далі - НЗпС.

1-3102

82

Розділ І

Судова система Німеччини

83

Підготовка суддів

У Німеччині немає спеціальної суддівської освіти. Всі юристи отримують однакову юридичну освіту в університеті. Але саме порядку отримання освіти закон про статус суддів присвятив шість досить об'ємних статей. За змістом стат­ті 5(а) Закону, час підготовки для теоретичного курсу скла­дається за стандартними умовами три з половиною роки, але для особливо талановитих студентів цей строк може бути скорочений, якщо буде підтверджено достатньо високий рі­вень знань теоретичного курсу, необхідний для допуску до першого державного іспиту. Дисципліни навчального курсу поділяються на обов'язкові й факультативні. Обов'язкові — це основні розділи цивільного, кримінального, публічного та процесуального права, у тому числі й ті, що віднесені до юридичної теорії і практики Європейського Союзу, а також методологія правової науки та її філософські, історичні і со­ціальні основи. Факультативними є предмети, які поглиблю­ють чи доповнюють обов'язкові предмети. У структурі нав­чальних курсів має бути відображена практика судочинства, управління і консультативно-правової допомоги. У перервах між семестрами призначається студентська практика за­гальною тривалістю понад три місяці в одній установі і без перерви.

По закінченню навчання на теоретичному курсі, відповід­но до положень статті 5 (d) Закону, складається перший дер­жавний іспит (референдарський), усний і письмовий. Цей іс­пит приймають члени комісії в одному з екзаменаційних ві­домств (нім. Prufungsamt) судового управління міністерства юстиції землі, а не в університеті, де відбулося навчання. Як­що іспити складено успішно, призначається практичне ста­жування — підготовча служба (референдарський строк) тривалістю два роки, що також регулюється положеннями закону — ст. 5 (Ь). Обов'язковість стажування передбача­ється в таких установах, як: 1) суди цивільної юрисдикції; 2) суди кримінальної юрисдикції; 3) установи управлінської діяльності; 4) практикуючі адвокати. Крім того, стажисту да­ється можливість альтернативного вибору ще однієї устано­ви для додаткового стажування з такого переліку: 1) одна з установ обов'язкового стажування; 2) один з органів влади Федерації чи землі; 3) нотаріальна контора; 4) один із судів

спеціалізованої юрисдикції, вказаних у Конституції; 5) проф­спілка, об'єднання підприємців, орган самоврядування в га­лузі економіки або соціальної чи професійної сфери; 6) про­мислове підприємство; 7) міжнародна, міждержавна чи іно­земна організація, іноземний адвокат; 8) інша установа, в якій може бути забезпечений достатньо високий рівень практичного навчання стажиста у сфері правозастосування. Слід зазначити, що в кожній з обов'язкових для стажування установ стажист повинен мати практику не менш як три мі­сяці, а в установі за вибором — не менш як чотири — шість місяців.

Після закінчення стажування референдар складає дру­гий державний іспит (асесорський) в екзаменаційному ві­домстві складу комісії, який визначається міністерством юс­тиції землі. Головна увага під час цього іспиту приділяється знанням, що отримані студентом протягом стажування. Іс­пит у переважній більшості складається з усної частини, але законодавством відповідної федеральної землі може бути пе­редбачена і письмова частина іспиту. Види іспиту рівнозначні.

Остаточна оцінка випускника університету складається з результатів першого та другого державних іспитів, але пере­вага може бути віддана результату другого іспиту, який вже свідчить про здатність особи до практичного правозастосу­вання. Така похибка не може перевищувати однієї третини середнього бала за сукупністю пунктів в екзаменаційних пи­таннях. Після позитивного результату іспиту особа отримує свідоцтво про юридичну освіту і право претендента на відпо­відну посаду, яка передбачає наявність такої освіти, в тому числі й право претендувати на посаду судді.

Добір кандидатів на посаду суддів

Особа (німець) може претендувати на посаду судді лише за наявності вакансії.

Кандидатури на посаду судді розглядаються після оголо­шення про наявність місць. Таке оголошення передбачене не лише в інтересах кандидатів на посади, айв інтересах усього суспільства, оскільки, з одного боку, забезпечує кан­дидатам більше шансів доступу до публічних посад, а з ін­шого — надає можливість здійснювати вибір із ширшого ко­ла кандидатів.

84

Розділ І

Судова система Німеччини

85

Стосовно зайняття вільних місць рішення приймає уста­нова, яка призначає суддю, але не на власний розсуд. Відпо­відно до ст. 33 абз. II Основного Закону, вона під час добору кандидатів повинна дотримуватися попередньо визначених критеріїв і класти їх в основу її рішення. Письмове рішення про прийнятність, спроможність і фахову діяльність назива­ється оцінним актом, який дає установі широкі можливості щодо здійснення власної оцінки.

Але для зайняття посади судді на федеральній службі оголошення грає дуже незначну роль, хоча місця у Федера­ції, як правило, і оголошуються. Але на підставі виключного регулювання це не діє стосовно місць у вищих судах.

Згідно з подальшим виключним регулюванням, прийня­тим федеральним Комітетом по кадрах, оголошення не да­ється і стосовно суддівських посад, якщо ці місця посідають шляхом переведення або прийняття суддів з суддівської служби федеральних земель. У землях, навпаки, оголошу­ється майже про всі суддівські місця.

Під час добору кандидатів, відповідно до ст. З III та ст. 33 III Основного Закону, до уваги не беруть: стать, походжен­ня, расу, мову, походження, релігійні та політичні переко­нання. Також ніхто не може бути поставлений в нерівні умо­ви через свою неповноцінність.

Хоч Основний Закон і дотримується німецької традиції призначення суддів через виконавчу владу, але передбачає і допускає створення Комісії з добору і обрання суддів (нім. Richterwahlausschuss) з метою зайняття ними посад суддів. Таким чином, процедура призначення суддів відповідає принципу, закріпленому в статтях 92, 97 і 98 Основного За­кону, та визнає, що судді не є звичайними державними службовцями.

Землі у своїй діяльності використали надані їм права: більша кількість земель створила комісії з обрання з різнома­нітними функціями. Інші землі залишили призначення суддів виключно за виконавчою владою. Ця давня форма призна­чення суддів урядом або уповноваженим міністром відпові­дає, на думку (не безспірну) деяких німецьких юристів, принципу демократії у зв'язку з тим, що уряд має звітувати-ся перед парламентом. Але важливі підстави все ж говорять про те, щоб не передавати справу призначення суддів ви­ключно виконавчій владі, а допускати її участь у комісії з об-

рання суддів. Співучасть законодавчої влади, яка посилює легітимацію судової влади, відповідає її значенню в загальній структурі Конституції.

Комісії з обрання федеральних суддів

Відповідно до п. II ст. 95 Основного Закону про призна­чення суддів вищих судів Федерації, рішення приймає упов­новажений на відповідну галузь міністр разом з комісією з обрання суддів.

Комісія з обрання суддів є єдиним органом, в якому чле­ни за посадою змінюються згідно з повноваженнями віднос­но певного федерального суду. Членами за посадою згідно з абз. 1 ст.З Закону про обрання суддів (ЗпОС) є міністри та сенатори (так у деяких землях називають міністрів) земель, до галузі діяльності яких належать нижчі по інстанціях суди. Галузь діяльності міністрів земель визначається відповідним законодавством земель. У багатьох землях (не так, як у Фе­дерації) міністр юстиції є уповноваженим стосовно всіх судо­вих галузей. пір. 16 членів обираються Бундестагом віднос­ним голосуванням. Кожне нове скликання Бундестагу здійс­нює нові вибори.

Ці 16 членів, згідно із ст. 4 ЗпОС, мають відповідати ви­могам обрання депутатів до Бундестагу і повинні мати досвід правової діяльності. Відповідно до цього не встановлюється ніяких певних вимог щодо освіти або професійної спромож­ності членів, які пбиряютьгя Бундестаг приймає рішення на власний розсуд. Рішення не повинно, як про це свідчить іс­торія виникнення закону, підлягати подальшій перевірці Фе­деральним Конституційним судом. Як правило, членами ко­місії з обрання суддів є депутати Бундестагу. Але Бундестаг може ввести до складу комісії з обрання суддів і інших осіб. Є сумнівним, чи повинні до складу комісії з обрання суддів входити практикуючі судді. Згідно із ст. 4 абз.1 НЗпС, судді не можуть одночасно виконувати завдання судової влади і завдання законодавчої або виконавчої влади. Ст. 4 НЗпС конкретизує закріплений у ст. 20 абз. II речення 2 Основно­го Закону принцип розподілу влади. Обрання суддів, в якому поряд із законодавчою та виконавчою гілками влади бере участь шляхом її висновку і судова гілка влади, через раду президії, не можна остаточно віднести тільки до будь-якої з цих гілок. Отже, ст. 4 НЗпС не втручається в цей випадок,

86

Розділ І

Судова система Німеччини

87

а ст. 4 ЗпОС, яка не виключає членства суддівства в ко­місії з обрання суддів, має перевагу як спеціальне регу­лювання.

Члени, які не обираються у вказані комісії, можуть пред­ставляти себе в них представниками, які обираються за тим самим модусом. Уповноважений Федеральний міністр як Го­лова комісії з обрання суддів може бути представлений тіль­ки його представником у Федеральному уряді, а члени за по­садою можуть бути представлені тільки відповідно за такими самими правилами, як і відносно представництва в уряді землі (ст. 9 абз. 1,3 абз. II ЗпОС). Цим повинно виключати­ся, щоб міністерська бюрократія отримала вплив на обрання суддів.

Членство на підставі обрання закінчується через смерть, втрату права обиратися, відмови, яка в письмовому вигляді подається Федеральному міністру юстиції, а також у зв'язку з новими виборами. В інтересах забезпечення незалежності членів комісії нові вибори допускаються тільки у випадках, передбачених законом. Упродовж періоду обрання вони мо­жуть відбутися тільки в разі зміни кількості членів за поса­дою, що тягне за собою зміни в кількості членів на підставі виборів (ст. 4 абз. II ЗпОС).

Член комісії з обрання суддів виключається відповідно до ст. 7 ЗпОС від участі в обранні суддів, якщо він перебуває або перебував у прямому чи непрямому родстві з кандида­том (у прямому родстві до третього рівня, а в непрямому — до другого).

Ведення справ комісії з обрання суддів — парафія Феде­рального міністра юстиції, який зобов'язує членів цієї комісії до виконання відповідних обов'язків; він скликає комісію та­кож у разі, якщо до суду обирається суддя, який не нале­жить до його сфери діяльності (ст. 6 і 8 ЗпОС).

Засідання комісії з обрання суддів веде уповноважений федеральний міністр (ст. 9 абз. 1 речення 1 ЗпОС). Він як головуючий визначає хід засідання, надає слово для окремих пропозицій і проводить голосування.

Якщо суддя одного з вищих судів призначається на поса­ду президента, віце-президента суду або головуючим суддею цього суду, то комісія з обрання участі в цьому не бере.

Призначення федеральних суддів

Процедура призначення відбувається у два етапи, тобто саме обрання та згода уповноваженого федерального мініст­ра. Уповноваженим для Федеральної судової палати, Феде­рального адміністративного суду та Федерального фінансо­вого суду є федеральний міністр юстиції; для Федерального суду з трудових питань та Федерального соціального суду — федеральний міністр праці та соціального порядку.

Право вносити пропозиції крім відповідно уповноважено­го федерального міністра мають всі члени комісії (ст. 10 абз. 1 ЗпОС). Усі пропозиції є рівними між собою. Право вносити пропозиції повинно бути реалізованим, як правило, перед засіданням і своєчасно, щоб відповідно уповноваже­ний федеральний міністр мав змогу так швидко отримати висновок ради президії (зібрання, яке обирається суддями і до якого належать тільки судді відповідної судової сфери), щоб потім передати комісії з обрання суддів особисті доку­менти запропонованого кандидата, а доповідач мав час для підготовки до засідання.

Комісія з обрання суддів може отримувати й іншу інфор­мацію про будь-якого кандидата. Наприклад, вона має змогу просити представника ради президії усно пояснити зміст

висновку.

Комісія з обрання суддів перевіряє, чи відповідає запро­понований на відповідну суддівську посаду кандидат змістов­ним і особистим якостям для цієї ппгяди (ст. 11 ЗпОС).

Центральним завданням комісії з обрання суддів є пере­вірка питання, чи відповідає запропонований кандидат за йо­го фаховою діяльністю та його особистими рисами особли­вим вимогам, які ставляться до суддів відповідного вищого суду Федерації, а також з'ясування, хто із запропонованих кандидатів найкраще підходить на відповідну посаду.

Під час такої перевірки комісія з обрання суддів повинна також встановити, чи відповідає запропонований кандидат законодавчим передумовам для призначення на посаду у ви­щий суд Федерації. Поряд із загальними передумовами для довічного призначення на посаду, згідно із ст. 9, 10 НЗпС, до цього належить також і мінімальний вік запропонованого кандидата, який становить 35 років (див. ст. 125 абз. II НЗпС, 15 абз. III Положення про адміністративні суди, 14 абз. II

88

Розділ

Судова система Німеччини

89

Положення про фінансові суди, 42, абз. II Закону про трудо­ві суди та 38 абз. II речення 2 Закону про соціальні суди). Надалі комісія з обрання суддів повинна встановити, чи бра­ла участь рада президії в процедурі відповідно з положенням статей 55—57 НЗпС.

Комісія з обрання суддів може приймати рішення, якщо присутні щонайменше дев'ять членів за посадою та обраних членів (ст.12 абз. II ЗпОС). Для того щоб запобігти створен­ню фракцій, рішення приймають таємним голосуванням. На голосування ставиться кожна кандидатура. Черговість голо­сування вирішується комісією з обрання суддів у кожному окремому випадку або передбачається в регламенті. Комісія визначає, що голосування між обома кандидатами відбува­ється за більшістю голосів, якщо під час першого голосу­вання жоден з кандидатів не дістав відповідної більшості голосів.

Якщо комісія з обрання суддів погоджується з якоюсь од­нією особою кандидата, то стосовно інших пропозицій на цю посаду голосування не проводиться. Але ці кандидатури за­лишаються у списку для наступних виборів суддів.

Рішення комісії з обрання суддів не позбавляються судо­вої перевірки, хоч комісія, відповідно до § 12 абз. І ЗпОС, приймає рішення таємним голосуванням і воно не обґрунто­вується. Через це судова перевірка не виключається, вона може бути тільки дещо обмеженою й ускладненою. Перевір­ка обмежується аналізом того, чи безпомилково комісія ви­користала належний їй оцінний і відбірковий розсуд, чи не порушила процедурні положення. Виходячи з комплектності рішення, що приймається комісією з обрання суддів, тільки в окремих випадках трапляються помилки під час викорис­тання права розсуду. Оскільки при пожиттєвому призначен­ні на суддівську посаду комісія з обрання суддів, на відміну від комісії з обрання суддів в певній федеральній землі, має досліджувати не тільки те, чи відповідає запропонований кандидат загальним особистим і фаховим вимогам і придат­ний зайняти відповідну суддівську посаду. Вона повинна пе­ревірити, чи відповідає кандидат особистим передумовам, що ставляться до судді одного з вищих судів, і кому з кіль­кох кандидатів вона надає перевагу.

Уповноважений федеральний міністр не зв'язаний рішен­ням комісії про обрання судді. Він на власну відповідальність

перевіряє, чи відповідає обрана особа законодавчим вимогам для призначення на відповідну суддівську посаду, чи має во­на відповідно для цього необхідні особисті та фахові якості. На практиці у Німеччині ще не виникало конфліктів між ко­місією, яка обирає суддів, і уповноваженим федеральним мі­ністром. Підтвердження виборів може полягати в тому, що міністр вносить прохання про призначення обраного канди­дата на ім'я Федерального президента.

За німецьким законодавством і доктриною державного устрою, Федеральний президент принципово зобов'язаний слідувати пропозиції відповідно уповноваженого міністра. Це випливає з правового положення Федерального президента та парламентської звітності уряду. У виключних випадках, якщо обраний кандидат не відповідає законодавчим переду­мовам для призначення на посаду судді в одному з вищих су­дів або якщо після його обрання стали відомі факти, що ставлять під сумнів його відповідність цій посаді, Федераль­ний президент має право відхилити призначення.

Якщо федеральний суддя, переведений у відставку через свою службову неспроможність, усе ж таки набуде її і знову залучатиметься до суддівських відносин, його кандидатура вже не вимагатиме нових виборів. Те визначення комісії з обрання суддів, що відповідний суддя спроможний на посаду судді у відповідному вищому суді, не втрачає своєї чинності у зв'язку з тимчасовим перебуванням у відставці.

Заняття посади судді в землях

Відповідно до ст. 98 абз. 4 Конституції ФРН, землі мо­жуть визначати, що стосовно призначення суддів на службі земель рішення приймає міністр юстиції спільно з комісією з обрання суддів. У цьому ж абзаці закріплене обгрунтування або підтвердження повноважень земель на запровадження обрання суддів (у поєднанні зі зв'язаністю земель матеріаль­но-правовими положеннями про структуру обрання суддів, що випливають з цього положення).

Указані повноваження комісії з обрання суддів можна поділити на три групи:

1) комісія з обрання суддів бере участь тільки під час першого призначення на посаду;

91

Розділ І

2. комісія з обрання суддів принципово бере участь під час кожного призначення, отже і під час призначення на більш високу посаду;

3. комісія з обрання суддів приймає рішення тільки в то­ му разі, якщо стосовно призначення на посаду судді відпо­ відної згоди не доходять уповноважений міністр та обрана суддями рада президії (конфліктна комісія).

У Гамбурзі та Бремені сенатор (міністр) юстиції не про­тистоїть комісії з обрання суддів як самостійний носій права щодо прийняття рішення. В обох державах-містах сенат представлений в комісії з обрання суддів трьома членами. Але відповідно до ст. 63 абз. 1 Конституції Гамбургу, комісія з обрання суддів передає сенату тільки пропозиції стосовно призначення суддів, які він не повинен акцептувати. На про­тилежність цьому, відповідно до ст. 16 абз. 2 Закону Бреме­на про суддів, сенат повинен здійснити призначення, якщо обраний кандидат погодився з результатами виборів. Хоч відповідно Конституції Гамбургу самостійного права сенато­ра юстиції на співучасть у виборчій процедурі щодо суддів не передбачається, Федеральний Конституційний суд Німеччи­ни чітко визначив, що створення та завдання комісії з обран­ня суддів, як це визначено в ст. 63 Конституції Гамбургу, не суперечить федеральному праву, а тут тільки використову­ється передбачена в регулюванні федерального конституцій­ного права можливість. Відповідно до цього роз'яснення, Фе­деральний Конституційний суд виходить у власному рішенні з того, що із ст. 98 абз. 4 Основного Закону не можна вит­лумачити принципів для структурування порядку обрання суддів.

Комісії з обрання суддів діють під час призначення суддів у Берліні, Брандербурзі, Бремені, Гамбурзі, Гессені, Шлез-віг-Гольштайні та Тюрінгії. У Баден-Вюрттемберзі в якості комісії з обрання суддів залучається орган, позначений як конфліктна комісія, якщо уповноважений міністр і рада пре­зидії не дійдуть згоди стосовно призначення судді. Таке саме завдання має третейська комісія в Райнланд-Пфальці. У та­ких землях, як Баварія, Макленбург-Передня Померанія, Нижня Саксонія, Північний Рейн-Вестфалія, Саарланд, Сак­сонія, Саксонія-Ангальт, самостійне рішення про призначен­ня суддів приймає виконавча гілка влади. Але перед рішен-

Судова система Німеччини

ням стосовно підвищення на більш високу посаду міністр по­винен отримати вотум ради президії.

Склад і функції комісій з обрання суддів у різних землях мають значні розбіжності.

Відповідно з тим, чи належать до комісії з обрання суддів представники законодавчої, виконавчої чи судової влади, ко­місії з обрання суддів можуть бути розподілені на парла­ментські, виконавчі або кооперативні моделі. У будь-якій землі не існує чистої форми. На відміну від комісії з обрання суддів до вищих судів Федерації, у всіх комісіях земель з об­рання суддів беруть участь і представники суддівства. У Ба­ден-Вюрттемберзі та Райнлад-Пфальці представники суддів­ства мають більшість і, таким чином, без їхнього вотуму не може бути призначений будь-який суддя.

Крім того в Баден-Вюрттемберзі, Берліні, Бранденбурзі, Гессені, Шлезвіг-Гольштайні та Тюрінгії в обранні суддів бе­ре участь один адвокат, а в Гамбурзі та Райнланд-Пфальці — два.

У Гамбурзі та Бремені представлені всі три гілки влади.

Види правового статусу суддів

Відповідно до ст. 8 ЗпС, суддю може бути призначено на посаду безстроково, тимчасово, з випробувальним строком, для виконання обов'язків за дорученням.

Перед безстроковим призначенням на посаду судді або на посаду прокурора кандидату може бути встановлено ви­пробувальний строк (ст. 12 ЗпС) від 3 до 5 років. У Законі зазначено, що не пізніш як через 5 років суддя, якого було призначено з випробувальним строком представляється до призначення суддею безстроково або прокурором з надан­ням йому одночасно пожиттєво статусу чиновника. Суддя, якого призначено на посаду з випробувальним строком може бути залучений без його згоди лише до роботи в суді, органі управління судовою установою або у прокуратурі.

Суддя, який не менш як три роки перебував на суддів­ській службі, має право претендувати на призначення без­строково (ст. 10 ЗпС). Закон згадує види іншої служби, які можуть бути зараховані до трирічного стажу роботи на поса­ді судді з випробувальним строком, якщо робота на цих по­садах, на думку Комісії з обрання суддів, сприяла набуттю знань і практичного досвіду, що необхідні для виконання

92

Розділ І

Судова система Німеччини

93

суддівських обов'язків. До таких посад належать: чиновник високого рангу, доктор права, адвокат, нотаріус та інші.

Закон допускає призначення суддів на посади тимчасово (ст. 11), але тільки за наявності у федеральному законі під­став і тільки для виконання встановлених цим законом завдань.

Особа зі статусом пожиттєвого чиновника або зі стату­сом тимчасового чиновника може бути призначена таким суддею, який виконує суддівські обов'язки за дорученням — але за умови, що ця особа потім може бути призначена суд­дею безстрокове (ст.14). За суддею, що виконує суддівські обов'язки за дорученням, зберігається попереднє місце служби. Розмір його посадового окладу на виплати соціаль­ного забезпечення визначається за попереднім місцем служ­би. Реалізація його інших прав і обов'язків припиняється за винятком обов'язків збереження державної таємниці та за­борони приймати подарунки (ст.15). Не пізніш як через два роки після призначення на таку суддівську посаду, особа призначається суддею безстроково або висувається кандида­том для виборів, що проводить Комітет з виборів суддів. Як­що суддя відмовляється від призначення, його повноважен­ня щодо виконання суддівських обов'язків за дорученням припиняються (ст. 16).

Звільнення суддів з поезди

Німецьке законодавство ретельно регламентує умови, підстави та порядок звільнення суддів з посад. Цьому при­свячено чотири статті ЗпС: 21—24, це є не лише ознакою ні­мецького педантизму, а й гарантією і захисним механізмом для судді від можливого свавілля виконавчої влади. Суддя автоматично звільняється зі служби у таких випадках: якщо втрачено право вважатися німцем у розумінні ст. 116 Основ­ного Закону ФРН; якщо існують службові відносини з робо­тодавцем, коли це не дозволено законом; якщо суддю зара­ховано на військову службу. Суддя підлягає звільненню, як­що він 1) відмовляється від принесення суддівської присяги; 2) обраний до представницького органу або як член пред­ставницького органу відмовився скласти свої повноваження після призначення його на посаду судді; 3) досяг граничного віку або був призначений на посаду після досягнення гра­ничного віку; 4) переїхав для постійного проживання або на

довготривалий строк в іншу країну без згоди вищого органу службового управління, а також 5) за станом здоров'я, що перешкоджає виконувати службові обов'язки. У зазначених випадках суддю з безстроковим або тимчасовим статусом можна звільнити за його згодою, а якщо такої згоди не має, то лише за судовим рішенням.

Крім зазначених випадків суддю також можна звільнити за судовим вироком, але й за цих обставин суддя не звільня­ється назавжди, а тільки при відповідній градації злочинів і карної санкції (ст. 24). З моменту набрання вироком чиннос­ті службові відносини судді припиняються і додаткового рі­шення суду, як у вищенаведених випадках, не потрібно.