§ 2. Повноваження і порядок роботи

Мета цього закону чітко визначена у ст. 129 Конституції Австрії — забезпечення законності всього державного уп­равління покладається на Адміністративний суд, що розмі­щений у Відні. До повноважень цього суду належать заяви про: а) протиправність безпосереднього виконання службо­вого наказу або здійснення примусового впливу щодо визна­ченої особи, б) протиправність рішень органів управління; в) порушення органами управління забов'язань щодо прий­няття рішень; г) перевищення державними установами їх повноважень, щодо компетенції шкільних органів, діяльність яких грунтується на самоврядуванні (абз. 4 ст. 81-а Консти­туції Австрії).

Конституція зафіксувала перелік суб'єктів звернень до Конституційного суду. До них належать: 1) будь-яка особа, яка стверджує, що управлінським рішенням порушені її пра­ва, за умови, що така справа раніше вже була розглянута в інших адміністративних інстанціях; 2) компетентний феде­ральний міністр у питаннях, вказаних у законі, за умови, що таке рішення вже не може бути оскаржене сторонами у зви­чайному інституційному порядку; 3) уряд землі щодо рішень відповідного федерального міністра у питаннях, зазначених в законі; 4) деякі рішення органів управління, окремих галузе­вих напрямів, що встановлюються законами земель або Фе­дерації.

Робочими оргячами Адміністративного суду Австрії t; се­нат і пленум, але пленум не здійснює функцій правосуддя, зосереджених тільки в сенаті.

Пленум здійснює функції дисциплінарного суду щодо суддів Адміністративного суду і вирішує всі питання органі­зації діяльності цієї установи. До його повноважень нале­жать: 1) прийняття пропозицій щодо трьох кандидатів для призначення на посаду судці Адміністративного суду; 2) формування сенатів щорічно (наприкінці року) і розподіл обов'язків щодо розгляду справ за категорією звернень і скарг; 3) прийняття регламенту або внесення змін до нього; 4) підготовка і затвердження щорічної доповіді про річну діяльність Адміністративного суду. Засідання пленуму вва­жається правомочним, якщо в ньому взяли участь не менш як дві третини суддів усього складу суду.

20— 1-3102

306

Розділ VI

Судова система Австрії

307

Усі судові справи вирішуються у сенатах, для створення яких встановлено кілька варіантів. Як правило, сенати фор­муються з п'яти суддів, з яких один головуючий, один допо­відач, інші радники. До кожного сенату повинен входити що­найменше один суддя, який на час призначення до суду мав право допуску до суддівської служби у судах загальної юрис­дикції. До тих сенатів, які займаються справами, що випли­вають з управління в галузі фінансів, має входити крім вка­заної умови також суддя, який раніше мав право на зайняття посади у вищих фінансових органах. До всіх інших сенатів повинні входити також (хоча б по одному) судді, що мають право на зайняття посади у загальних органах державного управління. Сенати постановляють рішення з конкретних правових спорів, компетенція яких закріплена пленумом. Один суддя може входити до кількох сенатів.

Крім сенатів з п'яти суддів, створюються процедурні се­нати з трьох суддів (головуючого, доповідача і члена суду, який є старшим за званням серед інших). Такі сенати прий­мають рішення: 1) про відхилення скарги або прохання, як­що доповідачеві не дозволено приймати рішення самостійно; 2) про припинення провадження у справі; 3) щодо клопотан­ня про визнання скарги такою, що припиняє дії самим фак­том подання; 4) щодо клопотання про поновлення прова­дження, якщо це стосується провадження, яке було закінче­но у сенаті складом трьох суддів; 5) щодо клопотання про відновлення попереднього положення у випадках, коли про­вадження ще не було розпочато або коли клоіішанни сто­сується провадження, яке вже було закінчено у сенаті скла­дом з трьох суддів; 6) щодо клопотання про компенсацію ви­трат, якщо це клопотання було подане вже після закінчення провадження; 7) про заперечення проти права вимоги, що випливають з рішення або постанови Адміністративного су­ду, коли заперечення грунтуються на фактах, що анулюють або нейтралізують це право, які виникли після видання ви­конавчих документів.

Крім процедурних питань сенат з трьох суддів має право приймати рішення за суттю, за скаргою у справах про адмі­ністративні стягнення, якщо зміст правового спору є прос­тий, достатньо встановлений і очевидний завдяки поперед­ній судовій практиці. Якщо процедурний сенат приймає по-

зитивне рішення, то провадження за суттю продовжує сенат із п'яти суддів.

За необхідністю може бути створений розширений сенат — до сенату з п'яти суддів залучаються ще чотири судді. Такий склад сенату утворюється, якщо ухвала має розбіжності з попередньою судовою практикою Адміністративного суду; правове питання, яке необхідно вирішити, не знаходить у практиці Адміністративного суду однакового рішення.

Справи про правовий спір Президент суду передає ком­петентному сенатові за розподілом обов'язків і призначає до­повідача зі складу сенату. При розгляді справи у розширено­му сенаті додатково призначається співдоповідач, а в разі не­обхідності можуть бути призначені два співдоповідачі.

У сенаті на рік призначається головуючий. Нарада і го­лосування у засіданнях пленуму і сенатів здійснюються у та­кому режимі — першим доповідач, другими — співдоповіда­чі (у черговості співдоповідачів), далі — судді (у порядку старшинства службових звань), останнім голосує головую­чий. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголо­сувало більш як половина суддів, які беруть участь у засі­данні. На пленумі при рівності голосів вирішальним вва­жається голос головуючого.

Зазначений закон про Адміністративний суд Австрії міс­тить не лише статутні положення щодо цієї інституції, а й положення, пов'язані з процедурою провадження у цьому су­ді. При цьому визначені як загальні положення, так і проце­дурні особливості провадження у справах за скаргами сто­совно посадової відповідальності і відповідальності органів.

Для подачі скарги на рішення органу управління або на його дії, пов'язані зі здійсненням примусового впливу, зако­нодавством встановлено термін — шість тижнів (ст. 26 За­кону). Перебіг цього терміну розпочинається від дня вручен­ня рішення, що оскаржується, або від дня оприлюднення, або коли стало відомо про прийняття такого рішення — чіт­ка градація виписана у відповідних пунктах ст. 26 Закону. Вимоги до оформлення і змісту скарги аналогічні вимогам до заяви у звичайному позовному судочинстві.

Закон не пов'язує припинення виконання управлінського розпорядження або припису з подачею скарги. Це положен­ня поширюється і на клопотання про встановлення поперед­нього положення у зв'язку з пропуском терміну оскарження.

20*

303

Розділ VI

Судова система Австрії

309

Проте Адміністративний суд за клопотанням особи, яка звернулася зі скаргою, може своїм рішенням визнати, що скарга припиняє виконання управлінського розпорядження, коли це не суперечить важливим суспільним інтересам і ко­ли здійснення третьою особою наданих правомочностей пов'язане із заподіянням значної шкоди тій особі, яка оскар­жує рішення. Такі ухвали суду вручаються обом сторонам, і управлінський орган зобов'язаний припинити виконання оскарженого акта.

Закон регламентує усі можливі процедурні етапи, пов'я­зані з проходженням скарги, в тому числі такі категорії, як безпредметність скарги та відхилення. Якщо під час процесу стає очевидним, що в особи, яка звернулася зі скаргою, зникли підстави для її подачі, то за згодою особи скарга ви­знається безпредметною і провадження закривається. Скар­ги, що не можуть бути розглянуті через пропущення строку їх подачі, відсутність права на подання скарги, очевидну не­підсудність справи саме цьому судові або коли такому розг­ляду заважає їх явне протиріччя чинному рішенню вже вирі­шеній справі — відхиляються без подальшого права на пода­чу скарги. Скарги, розгляду яких не перешкоджають зазна­чені обставини, але якщо вони подані з порушенням припису про форму і зміст, мають бути повернуті для усунення цих недоліків.

Попереднє провадження. Копії скарг разом з пропози­ціями надсилаються в орган, який притягається до відпові­дальності, та іншим можливим учасникам процесу. Ці особи, у свою чергу, повинні у встановлений строк, який не може перевищувати восьми тижнів, подати свої заперечення. Як­що скарга подається на тяганину, то органу, якого стосуєть­ся ця претензія, надається можливість прийняти у встанов­лений строк необхідне рішення за суттю і подати його копію в Адміністративний суд. Строк для прийняття такого рішен­ня може бути продовжений до трьох місяців. Указаний За­кон у статтях 36—38 висвітлює багато різних нюансів сто­совно процедури попереднього провадження.

Після закінчення попереднього провадження Адміністра­тивний суд повинен провести розгляд скарг за суттю, якщо не визнано причини скарги. Розгляд здійснює повний сенат (п'ять суддів). Встановлена відповідна процедура слухання розпочинається з доповіді доповідача. Рішення щодо будь-

яких клопотань, які стосуються ведення процесу, прий­маються шляхом винесення ухвал. Про хід слухання склада­ється протокол. Розгляд справи може бути перенесений тіль­ки з дуже поважних причин. Якщо справа перейшла у ста­дію провадження, то склад суду вже має чіткий орієнтир на закінчення її розгляду під час одного засідання, що є озна­кою якості попередньої підготовки справи до слухання за сут­тю. Розгляд за суттю може бути відкладений у виключних ви­падках і лише з поважних причин за рішенням сенату.

Якщо інше не встановлено законом, то суд повинен за­кінчити судовий розгляд скарги ухвалою судового рішення. Цей акт суду або відхиляє скаргу як необгрунтовану, або скасовує акт, що оскаржується. Акт органу управління ска­совується через: 1) протиправність за змістом; 2) протиправ-ність внаслідок того, що орган, рішення якого оскаржується, не був наділений компетентністю приймати рішення; 3) про­типравність внаслідок порушення ним встановлених норм процедури при прийнятті ним управлінського акта.

У випадках, передбачених ст. 132 Федеральної Конститу­ції, Адміністративний суд може при ухваленні рішення обме­житися вирішенням окремих важливих правових питань і доручити відповідному органу прийняти рішення, керуючись правовими позиціями, що сформулював суд. Такі дії керую­чий орган повинен зробити протягом того строку, що вказав суд, але не більш як за вісім тижнів.

Скасування судом тієї вказівки чи акта управлінського органу, що оскаржується, передбачає як наслідок поновлен­ня того правового становища, що мало місце до здійснення управлінських дій. Судове рішення проголошується від імені Республіки. Якщо судовий розгляд відбувався у присутності сторін і вони залишилися присутніми в залі засідання, то го­ловуючий повинен після прийняття рішення терміново опри­люднити його разом з його мотивами.

Закон передбачає поновлення провадження, що вже за­кінчилось, ухвалою судового рішення, але лише за клопотан­ням будь-якої із сторін і якщо: 1) судове рішення спровоко­ване діями, які переслідуються у судовому порядку, або ін­шим нечесним шляхом; 2) висновки суду грунтуються на по­милковому твердженні про пропущення передбаченого законом строку (у разі відсутності у цьому винних сторін); 3) з часом стало відомо про існування чинного судового рі-

310

Розділ VI

Судова система Австрії

311

шення, зміст якого створює протиріччя з прийнятим рішен­ням суду; 4) під час судового провадження не дотримано по­ложень процедурних правил щодо необхідності заслухати пояснення сторін у справі, внаслідок чого рішення могло бу­ти іншого змісту; 5) судове провадження припинено з моти­вів безпредметності скарги, однак дії, що були вжиті відпо­відним органом і призвели до її безпредметності, потім були скасовані. Закон регулює процедуру і порядок поновлення попереднього положення, а також порядок вирішення всіх питань, які стосуються судових витрат.

Окремим блоком норм регулюються питання, що сто­суються порядку розгляду скарг щодо судових рішень у справах, пов'язаних зі службовою відповідальністю і відпові­дальністю органів. Сторонами процесу в цих випадках є 1) суд, який подав клопотання або 2) орган, що видав управ­лінський акт, та безпосередні учасники правовідносин, за яких виник спір. Провадження у таких випадках має бути прискореним. Адміністративний суд зобов'язує орган, що ви­дав акт, протягом двох тижнів подати в суд матеріали адмі­ністративного провадження, якщо вони не були додані до актів суду, що подав клопотання.

Досвід Австрії в чомусь може бути цікавим для загально­го уявлення і розуміння сфери галузевої діяльності органів країн Європи, що здійснюють у відповідних державах адмі­ністративну юрисдикцію. Можливо, цей досвід буде корис­ний для розробників законодавства нашої країни щодо цього напряму судової реформи.