Глава 1 Конституційні основи

Судову систему Австрії організовано за предметно-галу­зевим поділом на конституційну, адміністративну та загаль­ну юрисдикції.

Конституційними основами для організації і діяльності правосуддя в Австрії є Федеральний конституційний закон (Конституція Австрії) від 10 листопада 1920 р. в редакції 7 грудня 1929 р. з певними наступними змінами¹. Конститу­ція Австрії чітко провела юрисдикційне розмежування на­прямів судової діяльності, визначивши сферу загальної (саме її названо Судовою владою — розділ III Б), адміністративної (розділ VI А) і конституційної (розділ VI Б) юрисдикцій. Останні дві юрисдикції безпосередньо не віднесено до судової влади — вони ніби-то виконують квазісудові функції. До ре­чі, розділ, в якому зведено норми, що регулюють діяльність і статусну роль і місце установ, які здійснюють зазначену юрисдикцію, іменується "Гарантії дотримання конституції та законності управління." Відповідно до нього, як гаранти реалізації положень Конституції і відправлення правосуддя, були створені Конституційний і Адміністративний суди, або суди публічного права. Зазначений розділ встановив також докладні приписи для цих судових органів.

За текстом Конституції Австрії судова влада належить до сфери компетенції Федерації, тому організація і повноважен­ня судів встановлюються тільки федеральними законами (статті 82 і 83). Через це існують лише федеральні суди, а

Значні зміни до Конституції внесені у 1981—1984 роках, але вони не торкалися розділу "Судова влада".

судових органів федеральних земель немає. Конституція без­посередньо зазначила, що військові суди скасовуються, а діяти вони можуть тільки під час війни (ст. 84).

Зазначено порядок призначення суддів (ст. 85) і умови незалежності суддів під час здійснення ними їх службових обов'язків (ст. 87). Конституційно повноваження і межі фун­кціональних можливостей суддів (статті 87а і 89), а також порядок звільнення судді з посади проти його волі (ст. 88). Визначено один з найдемократичніших принципів демокра­тичного суспільства і демократичного державного устрою — участь народу у здійсненні правосуддя (ст. 91) і деякі прин­ципи судочинства, як то усність, відкритість, змагальність (ст. 90) і ще одна суттєва ознака, що поки не має місця в ук­раїнському судочинстві — право на свого законного суддю (ч. 2 ст. 83).

Згідно з доктринальними приписами щодо організації австрійських судів, вони бувають двох видів:

суди публічного права (нім. öffentliche recht) — консти­туційний і адміністративний суди відповідно до сфери їхньої діяльності;

суди ординарної (нім. ordentlich) юрисдикції — цивільні та кримінальні суди і суди іншої (екстраординарної або виключної — нім. ausserordentlich) юрисдикції, відповідно до розмежування їхньої компетенції (див. табл. 12).

Судами ординарної юрисдикції є суди, які, згідно зі ст. 1 Закону про систему судових органів, мають право здійснюва­ти цивільну юрисдикцію, і суди, які, згідно зі ст. 8 Кримі­нально-процесуального кодексу від 1975 року, мають право здійснювати кримінальну юрисдикцію.

У сфері адміністративної юрисдикції Конституція забез­печила законність у діяльності державного управління та уп­равлінських органів місцевого самоврядування на Адмініст­ративний суд (ст. 129), визначила сферу його повноважень щодо актів і дій органів екскузитивної влади (ст. 130), а та­кож коло суб'єктів, що мають право оскаржувати акти і діяльність органів управління та їхніх службовців (стат­ті 131,ІЗІа і 132).

Проведено розмежування компетенції між конституцій­ним і адміністративним судами цієї держави (ст. 133). Вка­зано, як формується і з кого складається цей орган, статус

286

Розділ VI

Судова система Австрії

287

суддів цієї установи та вимоги щодо них, а також порядок роботи (статті 134 і 135).

Конституційній юрисдикції у тому ж розділі присвячено статті 137—148, в яких ретельно регламентовані положення щодо компетенції Конституційного суду Австрії, склад і по­рядок формування цього органу, вимоги щодо осіб, які є кан­дидатами на посаду суддів, у тому числі й вікові обмеження.

Існуючі засоби судового захисту в межах юрисдикції в неконфліктних справах складаються з двох форм апелюван­ня на рішення, винесені судами першої інстанції, а саме: протест/клопотання і касаційна скарга, і однієї форми апе­лювання на рішення судів другої інстанції, а саме: запере­чення проти перегляду справи. В юрисдикції у конфліктах між сторонами є дві форми апелювання на рішення судів першої інстанції: апеляційна скарга і касаційна скарга, і три форми апелювання на рішення судів другої інстанції: пере­гляд справи, заперечення проти перегляду справи і касацій­на скарга.