§ 3. Прокуратура

Стаття 124 Конституції визначає роль прокурора, а в ін­ших статутах йдеться про його службові обов'язки та норма­тивну структуру. Цей закон і є нормативно-правовою струк­турою прокуратури, прийнятою в грудні 1998 року.

Згідно із зазначеною вище статтею, прокуратура розгля­дається як поборник справедливості й захисник законності та прав громадян, а також суспільних інтересів, як це перед­бачено законом.

Найбільш важливими обов'язками прокуратури є такі:

• забезпечення законності дій сторони обвинувачення;

• гарантування та захист основних прав, коли це необ­ хідно;

• підтримка обвинувачення в кримінальних і цивільних справах, пов'язаних із злочинами або правопорушеннями, протидія у справах, порушених кимось іншим;

• втручання у судовий процес при розгляданні кримі­ нальних справ шляхом звертання до судового органу з про­ ханням вдатися до необхідних запобіжних заходів або пере­ дати справу до судової поліції;

• забезпечення діяльності суддів (і судів, де вони пра­ цюють) у межах їх відповідних нормативно-правових струк­ тур і порушення справ проти тих, хто не порушує таку вимогу;

• передача в Конституційний суд розпорядження про доставляння затриманої особи до суду (з метою з'ясування правомірності її утримання під вартою);

— захист законності у справах, що розглядаються. Нормативна структура прокуратури відображає критерії

єдності у виконанні своїх завдань та ієрархічної підпорядко-

228

Розділ III

Судова система Іспанії

229

ваності. Це означає, що лише одна (державна) прокуратура існує в усій країні, що вище керівництво, особливо Головний державний обвинувач (або Генеральний прокурор), відпові­дає за віддання необхідних наказів і розпоряджень для того, щоб ті, хто працює в системі прокуратури, могли виконувати свої обов'язки. Це також означає, що працівники органів об­винувачення звітують перед своїм безпосереднім керівницт­вом, а також перед урядом. (Проте практично прокурори кожного рівня досить незалежні, причому Генеральний про­курор відіграє здебільшого почесну роль.)

На відміну від суддів і магістратів, прокурорам не забез­печується "незмінність статусу", і вони не є незалежними у виконанні своїх обов'язків.

До складу прокуратури входять Генеральний прокурор, Прокурорська Рада, Колегія прокурорів, орган обвинувачен­ня (кримінального переслідування) Верховного суду, орган обвинувачення Конституційного суду, орган обвинувачення Державного трибуналу, спеціальна прокурорська служба з питань запобігання та припинення незаконного обігу нарко­тиків (створена у 1988 p.), органи обвинувачення Вищих су­дів правосуддя та органи обвинувачення регіональних судів. Крім того, Закон про Рахунковий суд передбачає посаду про­курора й у складі цього суду.

Генеральний прокурор призначається Королем на підста­ві рекомендацій з боку уряду, що враховує думку ГРСВ. Ге­неральний прокурор повинен обиратися з-поміж правомоч­них правників і повинен мати не менш як 15-річний досвід роботи. Кандидати на цю посаду не обов'язково мають бути судцями в засіданні або прокурорами. Згідно з Кримінальним кодексом, що був переглянутий у 1991 р. відповідно до зако­нодавства, Генеральний прокурор звільнюється від відпові­дальності перед суддею, але не звільнюється від подання письмових свідчень стосовно фактів, що мають відношення до виконання його офіційних обов'язків.

Головні обов'язки Генерального прокурора включають такі:

• керівництво Державною прокуратурою;

• видання наказів та інструкцій щодо внутрішнього уп­ равління прокуратурою;

• подання Уряду пропозицій щодо кандидатів на різні посади після попереднього вивчення їх особистих даних, під­ готовлених Прокурорською радою;

• головування під час засідань Прокурорської ради;

• призначення будь-якого працівника Прокуратури для роботи над тим чи іншим вирішеним питанням (справою) стосовно будь-якого органу, відносно якого Прокуратура має законне право втручання.

Допомагають Генеральному прокуророві виконувати свої обов'язки Прокурорська рада та Колегія прокурорів.