§ 6. Третейські суди

Третейські (арбітражні) суди, утворені відповідно до норм австрійського Цивільно-процесуального кодексу, є су­дами спеціальної (договірної — за домовленістю сторін) юрисдикції. На основі чинної арбітражної угоди право роз­в'язання конфліктів, які можна уладнати шляхом компромі­су, може передаватися тим третейським судам, які ство­рюються згідно з положеннями арбітражної угоди. Рішення третейських судів обов'язкові до виконання судами ординар­ної юрисдикції тільки у разі, якщо вони підписані всіма ар­бітрами, які в такий спосіб засвідчили обиь'нзковість їхнього примусового здійснення в судовому порядку.

Третейські суди у фондових справах виконують подвійну функцію. Вони є публічними судами у разі конфліктів, щодо яких вони мають право приймати рішення на підставі зако­ну, незалежно від арбітражної угоди, і в цьому вони уповно­важені як виносити рішення, так і видавати накази. Проте вони вважаються приватними судами, якщо їхня компетен­ція спирається на арбітражну угоду. В будь-якому разі, од­нак, їхні рішення не підлягають безумовному виконанню. Во­ни є обов'язковими і, за необхідності, повинні виконуватися судами ординарної юрисдикції. Коло ведення третейських су­дів у фондових справах встановлюється статутами відповід­них фондових бірж.

§ 7. Державна прокуратура

Державну прокуратуру організовано як судово-адмініст­ративний орган, її діяльність регулюється Федеральним за­коном від 5 березня 1986 року "Про органи прокуратури" (нім. Bundesgesetz über die staatsanwaltschaftlichen Behör­den—Staatsanwaltschaftsgesetz). У § l вказаного закону за­значено, що органи прокуратури при виконанні своїх закон­них завдань покликані до захисту інтересів держави у сфері правосуддя і насамперед правосуддя у галузі кримінального права. Загалом вона має право порушувати справи у випад­ку правопорушень, які підлягають державному звинувачен­ню і, зокрема, представляти державну прокуратуру.

Функції прокурора при розгляді кримінальних справ ви­конуються представниками прокуратур при окружних судах, прокурорами при земельних судах, старшими прокурорами при вищих земельних судах і Генеральним прокурором при Верховному суді.

Безпосередньо посади прокурорів при окружних судах не передбачено, виходячи з компетенції цих судів щодо розгля­ду в основному незначних кримінальних правопорушень, то­му прокуратурі земельного суду поставлено в обов'язок під­тримання звинувачення перед окружними судами в судово­му окрузі земельного суду. Це завдання також можуть вико­нувати представники прокуратури при окружних судах, які перебувають під наглядом і керівництвом прокурорів при зе­мельних судах. Такі окружні прокурори — це державні службовці спеціальної служби представництва або інші службовці, які можуть виконувати аналогічні обов'язки за домовленістю з державою, що оформлюється відповідною угодою. Якщо такий прокурор окружного суду з якихось причин не може брати участь у судовому процесі, то керів­ник прокуратури при земельному суді може призначити ін­шу особу за його згодою для підтримання державного обви­нувачення.

Виконуючи свої функції, посадові особи органів дер­жавного обвинувачення незалежні від судів, до яких їх при­кріплено.

Прокурори при земельних судах підпорядковані старшим прокурорам, а останні, а також Генеральний прокурор при Верховному суді — федеральному Міністрові юстиції.

302

Судова система Австрії

303

Під час виконання своїх функцій прокурори мають право безпосередньо звертатися і отримувати підтримку від орга­нів поліції, інших органів федерації і федеральних земель, а також органів місцевої влади.

Прокурори при земельних судах і окружні прокурори під час здійснення своїх службових обов'язків мають право ко­ристуватися службовим приміщенням окружних судів.

Крім кримінального судочинства прокурори мають інше важливе поле діяльності. Наприклад, вони представляють обвинувачення у низці дисциплінарних питань. У галузі ци­вільної юрисдикції взаємодія з ними необхідна, серед усього іншого, у провадженнях, пов'язаних із законнонародженіс-тю, шлюбними справами та справами стосовно оголошень про визнання померлим.

Глава З Адміністративна юрисдикція

Після закінчення першої світової війни молода Австрій­ська республіка одна з небагатьох європейських держав зро­била законодавчу спробу створення судового інституту щодо захисту прав громадян від чиновницького свавілля держав­них управлінців. Якщо в ті часи положення конституційних проектів урядів незалежної української держави щодо запро­вадження інституту адміністративної юрисдикції залишались добрими побажаннями у зв'язку зі встановленням режиму "радянської влади", то демократичні погляди австрійських державників-реформаторів дістали нормативне відображен­ня у Федеральному конституційному законі Австрійської республіки (Конституція Австрії) від 10 листопада 1920 року. Цій судовій установі присвячено 9 статей (129—136) шостого розділу Конституції Австрії, що стали ґрунтовною конституційною базою для прийняття відповідного закону, який безпосередньо регулює порядок створення і діяльності Адміністративного суду (нім. Verwaltungsgerichtshof), а та­кож процедуру звернень до нього. Шлях до прийняття тако­го закону був нелегкий — 12 жовтня 1945 р. затверджено закон "Про організацію, компетенцію і провадження в адмі-

ністративному суді", який значно перероблено 1964 р. і нині діючу редакцію вже під назвою Закон "Про адміністративний суд" (нім. Verwaltungsgerichtshofgesetz) було прийнято 1965 р. зі змінами у 1984 р.

На відміну від Німеччини, де існує трирівнева ієрархія адміністративних судів, в Австрії діє лише один загальнодер­жавний Адміністративний суд. Ця установа належить до спеціалізованих судів. Втім, у 1988 році в кожній федераль­ній землі були утворені незалежні суди спеціальної юрисдик­ції ("незалежні адміністративні ради"), завданням яких крім усього іншого був перегляд рішень адміністративних органів, що накладають адміністративні покарання (штрафи й ув'яз­нення). Ці суди спеціальної юрисдикції розпочали свою робо­ту в 1991 році і забезпечують правовий захист від рішень ад­міністративних органів. Подавці апеляцій мають спрямовува­ти їх спершу до незалежної адміністративної ради, якщо справа входить до її компетенції. Апеляції на постанови рад можна подавати до судів публічного права.