Глава 7

Контрольні повноваження суддів Франції відносно окремих заходів спеціальних служб

Правники багатьох цивілізованих країн світу намагають­ся знайти варіант оптимального збалансування обов'язків держави відносно забезпечення права людини на таємницю особистого життя і обов'язків держави щодо захисту цієї лю­дини від злочинних проявів. Зрозуміло, що виконати обов'яз­ки другої групи можливо тільки, використавши найефектив­ніші форми й методи виявлення і знешкодження злочинних груп, у тому числі перехопленням інформативного зв'язку між членами цих груп із застосуванням у тому числі засобів стерео- і відеоспостереження.

Проте, враховуючи історично негативний досвід безконт­рольної діяльності спеціальних служб, не лише в країнах з автократичними режимами, а й випадки такої діяльності у країнах з демократичною формою устрою, що неминуче при­зводило до порушення прав громадян, цивілізовані країни Європи постійно посилюють контроль за їхньою діяльністю, особливо під час використання ними засобів таємного спос­тереження. Перевага у цьому контролі все більш надається судовим органам як представникам третьої влади, поклика­ним забезпечити верховенство права і оцінювати дії інших органів й осіб тільки відповідно до права.

У цьому напрямку просувається законодавство і правова практика Франції, що будується згідно з положенням статті 8 Європейської Конвенції про права людини і рекомендація­ми Європейського Суду з прав людини. Наслідуючи цим принципам, Касаційний суд Франції своїми рішеннями обме­жив практику телефонних прослуховувань і перехоплення зв'язку під час пошуку доказів щодо правопорушень, які по­сягають на публічний порядок, крім цього, обмежив діяль­ність кількох органів, з дозволу яких ці засоби могли здій­снюватися, визнавши перехоплення особистого зв'язку за вказівкою прокуратури під час попереднього дізнання або в разі очевидності злочину, як незаконні в системі позитивно­го права (пленарне засідання від 24 листопада 1989 року). Цьому процесу було надане законодавче регулювання і Пар­ламент Франції прийняв Закон № 91-646 від 10 липня

170

Розділ II

Установи правосудця у Франції

171

1991 р. "Про таємницю кореспонденції, яка передається за­собами телекомунікацій", який набрав чинності з 1 жовтня 1991 року.

Текст закону відповідає міжнародним зобов'язанням Фран­ції щодо трьох головних безпосередньо зв'язаних положень:

а) тільки державний орган може порушити таємницю ко­ респонденції, що передається засобами телекомунікацій;

б) таке порушення має бути обгрунтоване вимогами гро­ мадської (суспільної) необхідності;

в) дозвіл на перехоплення особистого зв'язку може бути наданий відповідним органам державної влади за умови і меж, встановлених законом.

Закон (зазначений вище) складається з трьох розділів. У першому розділі, який закріплює в основному позитив­не право в тому вигляді, як воно випливало з юриспруденції Касаційного суду, визначаються умови, яким має відповідати перехоплення зв'язку, що здійснюється за розпорядженням судової влади.

У другому розділі регламентується право урядових орга­нів давати вказівки щодо проведення у виключних випадках "перехоплення в інтересах безпеки". Дозвіл на таке пере­хоплення дає прем'єр-міністр на основі письмового мотиво­ваного подання міністра внутрішніх справ, міністра оборони або міністра, до ведення якого віднесена митна служба.

Третій розділ містить нові кримінально-правові санкції, які призначені посилити захист таємниці кореспонденції, яка несанкціоновапо перехоплюється засобами телекомунікацій. Вказаний закон від 10 липня 1991 р. не самостійно вста­новлює межі і коло повноважень щодо вирішальної ролі суд­ді у санкціонуванні оперативних заходів спеціальних служб. Положення першого розділу закону трансформувались у норми Кримінально-процесуального кодексу у вигляді вось­ми статей: 100—100(7).

Таким чином, суд акумулював правомочності щодо сан­кціонування заходів спеціальних служб у використанні засо­бів телекомунікацій (електро-, аудіо-, відеомагнітні, акустич­ні, механічні та інші апарати та прилади) під час проведення операцій щодо виявлення злочинних проявів, крім випадків, зазначених у розділі 2 цього закону.

Обов'язки щодо дозволу на санкціонування покладено не на всіх суддів, а тільки на тих, хто визнаний як слідчий суд­дя. Цей суддя має право у справах щодо злочинів або право­порушень, за вчинення яких передбачено покарання у вигля­ді двох або більше років ув'язнення, дати вказівку відносно перехоплення кореспонденції, яку передають шляхом теле­комунікацій, її магнітного запису та проведення письмового фіксування його змісту, якщо цих заходів вимагають інтере­си слідства (ст. 100 КПК Франції). Ця подвійна умова відпо­відає міжнародним правовим стандартам і внутрішньому праву Франції. Зміст вказаної статті визначає правові рамки, в яких може бути дана вказівка стосовно перехоплення кореспонденцій, що передаються телекомунікаційними за­собами.

Стаття 32 Кодексу пошт і телекомунікації визначає теле­комунікацію як "будь-яку передачу або прийом знаків, сигна­лів, письмових текстів, образів, звуків і свідчень будь-якого характеру з допомогою проводів оптичних, відеозасобів, ра-діоелектричних або електромагнітних систем". Тобто зміс­том тексту охоплюються будь-які дії щодо перехоплення ко­респонденції, яка надсилається або приймається такими при­строями, як телефон, телекс, односторонні приймачі радіо­сигналів.

Визнаючи жорсткий режим щодо проведення перехоп­лення, законодавець чітко виокремив регламентну дію сто­совно пошуку інформації з кола інших дій, які суддя може здійснити за змістом інших статей Кодексу без обмежень для організації та проведення слідства, тобто йдеться Ііри можливість перехоплення інформації тільки за умови тих правопорушень, перелік яких визначений у законі (санкція — два і більше років ув'язнення).

Наказ про перехоплення складається у письмовій формі. Він не має ознак судового рішення і тому не може бути ос­каржений (ч. 2 ст. 100 КПК). Законодавство не вимагає мо­тивацію цього наказу. Необхідно також зазначити, що порів­няння текстів статей 205 і 283 КПК Франції та тлумачення їх змісту дозволяє зробити висновок про те, що правом доз­волу відносно перехоплення інформації у межах додаткового розслідування крім слідчого судді користуються також обви-нувачувальна палата суду і суд присяжних. Якщо не буде да­но іншого тлумачення судової практики, то можна сказати:

772

Розділ II

Установи правосудця у Франції

173

за змістом статті 463 КПК Франції, що регулює питання до­даткового розслідування (за розпорядженням виправного су­ду), особа, призначена судом, може у порядку спеціального судового доручення провести перехоплення кореспонденції.

Закон не уточнює, кореспонденцію яких осіб можна пе­рехоплювати. З цього випливає, що перехоплення стосуєть­ся кореспонденцій як обвинувачуваних (підозрюваних), так і будь-яких інших осіб, причетних до дій, що складають об'єкт слідства, або осіб, які можуть володіти свідченнями стосовно розслідуваної дії.

У рішенні суду, яке приймається відповідно до статті 100 КПК Франції, має бути точно визначено, що підлягає пере­хопленню, а також вказано, відносно яких дій застосовуєть­ся перехоплення та тривалість останнього. У статті 100-1 КПК Франції фактично визначаються реквізити того доку­мента, який суддя повинен прийняти щодо перехоплення:

а) інформація, що є в судді з приводу лінії зв'язку, з яко­ го перехоплюється необхідна інформація (найчастіше йти­ меться про номери лінії, а також про прізвище користувача номера);

б) характер правопорушення, розслідування якого потре­ бує перехоплення;

в) тривалість перехоплення.

Оскільки закон не містить інших вимог до формальної частини оформлення перехоплення, то залежно від характе­ру дій слідчого судді, рішення про перехоплення оформляти­меться як постанова або як окрема вимога. Рішення про пе­рехоплення приймається максимально на чотири місяці. По­новити його можна тільки за умови дотримання таких самих вимог, що стосуються форми та тривалості (стаття 102-2).

Встановлюючи чотиримісячну максимальну тривалість перехоплення зв'язку з можливістю поновлення, законода­вець бажав, щоб слідчий суддя, уникнувши нескінченного поновлення цього заходу, на основі попереднього рішення вимагав від нього (судді) регулярного контролю результатів перехоплення та оцінки його цілеспрямованості. Якщо суддя дійде висновку щодо необхідності продовження перехоплен­ня, то він прийме нове рішення, яке за суттю відповідатиме тим самим вимогам, що й перше рішення. Перехоплення, мо­же поновлюватися стільки разів, скільки необхідно для про­ведення слідства.

Суддя або уповноважений ним офіцер судової поліції має право вимагати установлення приладу перехоплення від будь-якого уповноваженого службовця системи міністерства комунікацій або фірми, яка офіційно займається експлуата­цію мережі зв'язку і наданням послуг у цій галузі. Практич­но постанова судді адресується керівнику служби, яка без­посередньо експлуатує необхідну мережу зв'язку або надає послуги в цій галузі. Порядок призначення осіб, відповідаль­них за встановлення приладів перехоплення, визначений у наказі міністра пошти та телекомунікацій Франції.

Ці службовці зобов'язані зберігати таємницю слідства (стаття 11 УПК), а також таємницю кореспонденції (ст. L 32-3 Кодексу пошт і телекомунікацій). Вони не мають права повідомляти про наявність перехоплення, ознайомлюватися зі змістом перехопленої кореспонденції, виголошувати її зміст.

У ст. 100-4 викладені умови, яких необхідно дотримува­тися при проведенні перехоплення та його запису. Ці умови в цілому затверджують практику, яка й раніше поділялася суддями та офіцерами судової поліції. Здійснюючи перехоп­лення, необхідно скласти протокол з позначенням дати, часу його початку та кінця. Слід підкреслити те, що принцип не­упередженості розслідування і принцип змагальності вимага­ють, щоб уся зафіксована кореспонденція зберігалась у пов­ному обсязі. Вимога зберігати запис перехоплення у запеча­таному вигляді для передачі її до слідчої справи за змістом статті 97 КПК Франції має на меті забезпечення її недотор­каності. Ці положення відповідають умовам статті 81 КПК про необхідність мати копії записів перехоплень, а також ви­могам Європейського Суду у правах людини.

У разі потреби письмово фіксуються і протоколюються тільки необхідні з точки зору вірогідності деякі частини ко­респонденції. Такий запис здійснюється суддею або призна­ченим ним офіцером судової поліції, а в разі потреби за зго­дою поліції, оскільки кореспонденція, зафіксована іноземною мовою, письмово вноситься до протоколу французькою мо­вою з допомогою перекладача. Протоколи запису додаються до слідчої справи відповідно до ст. 81 КПК Франції.

Законодавець не дозволяє зберігати магнітні записи пе­рехоплення інформації довше ніж того потребує забезпечен­ня громадського порядку. Передбачається, що записи зни-

174

Розділ II

Установи правосуддя у Франції

175

щуються на вимогу Прокурора Республіки або генерального прокурора із закінченням строків давності кримінального пе­реслідування (три роки щодо справ про правопорушення і десять років щодо справ про злочини; строк вилічується, по­чинаючи з моменту прийняття рішення про осудження). Прокурор повинен у термін, передбачений законом, віддати вказівку щодо знищення запису.

Про знищення складається протокол. Для виконання цієї вимоги закону створюється спеціальна процедура складання переліку записів, які зберігаються у запечатаному виді у канцеляріях судів.

Необхідно також зазначити ще одну особливість у роз­глядуваному питанні, пам'ятаючи про положення ст. 56-1 КПК Франції, яка визначає порядок проведення обшуку в конторі адвоката або за місцем його проживання. Французь­кі парламентарі під час прийняття закону, положення якого аналізуються у цьому дослідженні, додали ст. 100-7 КПК Франції, згідно з якою суддя повинен поінформувати голову колегії адвокатів про санкціонування ним перехоплення ін­формації по лінії зв'язку, яка використовується підозрюва­ним адвокатом за місцем його професійної діяльності або пе­ребування.

Перелік приладів, з допомогою яких є можливість здій­снювати перехоплення інформації, а також порядок їх вироб­ництва, імпортування, збереження, доручення, використову­вання, передача у користування регламентується спеціаль­ним актом Державної Ради Франції.

Судові органи, правомочні приймати рішення щодо пере­хоплення інформації з каналів зв'язку згідно з нормами КПК Франції, мають право одержувати від фізичних і юридичних осіб, які займаються експлуатацією телекомунікацій та на­данням послуг у зв'язку, відповідну інформацію й докумен­тацію, яка є необхідною для кваліфікованої підготовки акта про санкціонування слідчо-оперативних заходів.

Згідно з цим законом, передача такої інформації та доку­ментації не суперечить статуту засобів зв'язку, як він визна­ний у ст. 44 Закону Франції "Про інформатику, картотеки і свободи" № 78-17 від 6 січня 1978 року.

Література:

1. La Justice en France. — Paris, Service de l'information et de la communication. — 1995. — 48 p.

2. L'organisation administrative de la France (Организация администритивной власти во Франции). — Centre national de la Fonction Publique Territoriale (CNFPT), — Российско- французская серия: Информационные и Учебные материа­ лы. — № 21. — 1993. — 132 р.

3. La Fonction Publique et les Fonctionnaires en France (Государственная служба и государственные служащие во Франции). — Centre national de la Fonction Publique Territo­ riale (CNFPT), — Российско-французская серия: Информа­ ционные и Учебные материалы. — № 23. — 1994. — 161 р.

4. Le Controle de Faction administrative en France. — (Контроль за деятельностью государственной администра­ ции во Франции). — Centre national de la Fonction Publique Territoriale (CNFPT), — Российско-французская серия: Ин­ формационные и Учебные материалы. — № 30. — 1994. — 105 р.

5. Французская Республика. Конституция и законода­ тельные акты / Пер. с франц.; Ред. кол.: В. А. Туманов (пред.) и др. — М.: Прогресс, 1989. — 448 с.

6. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть / Под ред. и с предисл. И.Д. Козочкина. — М.: Институт меж­ дународного права и экономики имени A.C. Грибоедова, 2001. — 576 с.

Судова система Іспанії

177

Розділ Ні Судова система Іспанії