Глава з

Система установ адміністративної юрисдикції

У Франції

§ 1. Розуміння адміністративної юстиції

У системі органів державної влади адміністрація (вико­навча гілка влади) являє собою систему органів державного управління, які під керівництвом центральної виконавчої влади покликані приймати і застосовувати підзаконні акти нормативного напряму та регламентарні документи в інтере­сах усього суспільства. Ця система поступово розрослася у промислово розвинутих країнах, особливо у країнах з дер­жавно врегульованою економікою. Вона складається з бага­тьох спеціалізованих служб, закладів, які значно відріз­няються від приватних установ і спираються у своїй роботі

136

Розділ II

Установи правосудця у Франції

137

на засоби, методи та повноваження, які виходять за межі за­гального права.

Здійснюючи свою діяльність, адміністративні органи зачі­пають інтереси тих осіб, щодо яких спрямована ця діяль­ність, а інколи й безпосередньо обмежують права громадян. Тому в будь-яких державах, незалежно від їх устрою, адмі­ністрацію обов'язково треба контролювати. Проте контроль може мати різні цілі. Метою контролю може бути старанна праця в інтересах політичного керівництва і державного апа­рату, а може — в інтересах усіх так званих "керованих осіб" — громадян (фізичних осіб) і установ (юридичних осіб).

Французькі аналітики вважають, що в них є інший вид контролю — контроль за адміністрацією з метою захисту прав і свобод приватних осіб (громадян), який здійснюється в основному за допомогою історично притаманного фран­цузькому праву інституту — адміністративної юстиції (сис­теми адміністративних закладів, що здійснюють правосуддя, які французи називають адміністративними судами).

На думку французьких юристів, судовий контроль за ад­міністративною діяльністю має суттєві відмінності порівняно з політичним або адміністративним контролем. По-перше, цей контроль має вузьку сферу, тому що доводи, якими необхідно користуватися в суді для обгрунтування претензій потерпілого, мають бути правовими аргументами. Нема сен­су посилатися на такі категорії, як доцільність, прихиль­ність, людяність тощо, оскільки особа, на яку, наприклад, "накладено стягнення, може стверджувати на основі право­вих аргуме.нтіа піп цей захід є протизаконним, але пс може прохати суддю про пом'якшення стягнення. По-друге, питан­ня про судовий контроль порушується тільки самою жерт­вою незаконних дій адміністрації. Ця особа також повинна у своєму зверненні вказати, які саме її права порушено чи які інтереси обмежено. По-третє, процедура судового контролю краще розроблена, ніж політичний або адміністративний контроль. Під час судового проходження справа підпорядко­вується всім нормам судочинства. Серед формальних крите­ріїв найважливішим є критерій додержання процедурних норм, які сьогодні вже становлять окрему юридичну дисцип­ліну. Цей процедурний аспект гарантує ефективність і неупередженість судового контролю за адміністративною діяльністю. По-четверте, специфічною особливістю судового

контролю є також категорія суддів, тобто особи, яка уособ­лює важливість завдання, причому незалежно від того, буде це суддя із системи судів загальної юрисдикції чи з системи судів адміністративної юрисдикції.

Ідеї ідеологів Великої французької революції про поділ адміністративної і судової гілок державної влади почали здій­снюватися з прийняттям Установчими зборами (парламен­том Франції) Закону від 16—24 серпня 1790 р. Конструкція адміністративної юстиції, яку запропонували Установчі збо­ри Франції, хоч і була чудовою за своєю оригінальністю, але у практичному плані була надто недосконалою. Суддя з ад­міністративної юрисдикції був умовним суддею (адміністра­ція виступала у двох іпостасях — судді та сторони, до якої є претензія), а його компетенція — дуже обмеженою.

Однак процес пішов, і французька адміністративна юсти­ція постійно удосконалювалась у двох напрямах — поліп­шенні діяльності судді і поліпшенні права. У період з 1790 до 1872 pp. усі політичні режими Франції брали участь у рефор­муванні адміністративної юстиції. Це в основному стосувало­ся Державної ради Франції, яка акумулювала компетенцію адміністративної юстиції. Можна вважати, що Закон від травня 1872 р. поставив остаточну крапку щодо компетенції і організації діяльності Державної ради. Зовнішнє реформу­вання вже майже не торкалося змісту французької адмініст­ративної юстиції, і вона набула сучасних ознак системи ад­міністративних судових органів, структурно з'єднаних з ви­конавчою гілкою державної влади. З того часу було проведе­но тільки два суттєвих внутрішніх реформування цієї інституції: у 1953 р. була створена значна мережа адмініст­ративних судів першого рівня, а у 1988 р. (у зв'язку з роз­ширенням повноважень інституту захисту прав громадян від дій органів управління, що потягло природну перевантаже­ність органів юстиції) — мережа апеляційних адміністратив­них судів — другий рівень. У такому вигляді адміністратив­на юстиція Франції існує і сьогодні.

Таким чином, ієрархічно організована система адмініст­ративних судових установ Франції є трирівневою — адмі­ністративні суди, апеляційні адміністративні суди, Державна Рада Франції (див. табл. 4).

138

Розділ II

Установи правосуддя у Франції

139