§ 4. Державна рада Франції

Державна рада Франції (фр. Couseil d'Etat) є найвищим органом у системі адміністративної юстиції цієї країни і фак­тично ієрархічно замикає систему адміністративного право­суддя, хоча вона не є суто судовою установою, як, наприк­лад, Касаційний суд Франції, оскільки Державна рада здійс­нює консультативні функції за дорученням уряду і готує дея­кі урядові рішення щодо скарг приватних осіб на акти урядовців. До речі, за структурою ця установа має шість від­ділів, з яких тільки один — судовий, хоча майже найзначні-ший (у ньому 10 підвідділів).

Державна рада є апеляційною інстанцією щодо рішень спеціалізованих адміністративних установ, які виконують суддівські функції, і касаційною інстанцією щодо рішень установ в ієрархії адміністративних судів. Детальніше про цю установу буде в окремій статті.

Державна рада Франції з'явилася як продукт своєрідної реалізації ідей філософів епохи Відродження щодо поділу державної влади на функціональні інституції, які бачились незалежними у здійсненні своїх компетенцій. Вона акумулю­вала функції двох глобальних напрямів — радника уряду й адміністративного судді.

Функції радника уряду вона успадкувала як наступник минулих Королівських рад при монархічних династіях ще у дореволюційних режимах, але вже адаптованих до умов де­мократичного суспільства.

її вже суддівські функції доктринально були проголошені через рік після Великої французької революції в Законі від 16—24 серпня 1790 p., проте шлях їх становлення був тер­нистим. У сучасному вигляді Державна рада Франції була заснована конституційним актом Республіки від 22 фримера VIII року Республіки (21 листопада—22 грудня 1800 р.) На­полеоном Бонапартом. У 1806 р. структура і функції цієї ра­ди були суттєво удосконалені. Вводилась дворівнева система адміністративної юстиції; на нижчому рівні (спочатку депар­таментському, потім міждепартаментському) судовою компе­тенцією були наділені ради префектур щодо певної категорії справ, а на вищому — національному — рівні діяла Держав­на рада, яка здійснювала функції суду щодо адміністратив­них спорів і була наділена компетенцією із загального права як перша інстанція і функціями апеляційної інстанції у спра­вах, що розглядалися в раді префектури, та касаційної ін­станції у справах, що розглядалися и спеціалізованих адмі­ністративних судах.

Падіння режиму Наполеона негативно позначилося на суддівських функціях Державної ради. В епоху Реставрації і Липневої монархії керівники держави й законодавці чинили шалений опір будь-яким спробам передати Державній раді судові прерогативи, аналогічні компетенції загальних судів.

У цей період, щоб не порушити нібито існуючий принцип незалежності адміністрації від королівської влади, адмініст­ративному "судді" були передані лише консультативні пов­новаження — він не виносив судових рішень, а лише готу­вав висновки, які підлягали затвердженню главою держави. Це була система відкладного правосуддя. Усі спроби лібе­ральних елементів суспільства забезпечити делегування адміністративному "судді" судових повноважень при коро-

144

Розділ II

Установи правосудця у Франції

145

лівській владі зазнавали краху. І лише після революції 1848 р. в умовах Другої Республіки вдалося тимчасово про­вести цю важливу реформу шляхом прийняття Закону про устрій Державної ради — від 3 березня 1849 р. Була розроб­лена нова концепція адміністративного правосуддя — напів-адміністративного і напівсудового спору. Сучасники цю до­мовленість сформулювали так: "рішення адміністративних судових спорів є також продовженням адміністративної діяльності".

Проте новий авторитарний режим, встановлений Напо­леоном III (Друга імперія), розпустив 1851 р. реорганізовану Державну раду і поновив її діяльність у тому вигляді, в яко­му вона існувала до революції 1848 р. Тривалий пошук опти­мальної структури і функціонального формулювання був майже завершений, коли Державна рада зазнала реорганіза­ції відповідно до Закону від 24 травня 1872 p., який повернув її до концепції Закону 1948 р. Відповідно французька адмі­ністративна юстиція набула сьогоднішньої оригінальної конструкції — система судових органів, структурно пов'яза­них з виконавчою владою і водночас функціонально від неї незалежних. Законодавче існуючий статус, регламент дій і праці Державної ради Франції визначений ордонансом від 31 липня 1945 р. і декретом від ЗО липня 1963 р. з деякими змінами відповідно до декретів 1975 та 1980 років.

Державну раду формально очолює прем'єр-міністр Фран­ції, а працюючим керівником є віце-голова. Рада складається з шести відділів: з внутрішніх справ, з фінансових питань, у питаннях публічних робіт, із соціальних питань, інформацій­но-аналітичний відділ і відділ адміністративних спорів, який нас цікавить найбільше. Цей відділ має 10 підвідділів, в яких і здійснюється вся судово-адміністративна юрисдикція. Спра­ви вивчаються у підвідділах. Рішення може бути винесено чотирма різними видами угруповань:

І) безпосередньо підвідділом — іноді їх ще називають "слідчими" підрозділами, маючи на увазі, що саме там не тільки відбувається слухання певних справ, а й здійснюється вся чорнова робота у підготовці до слухання справи в інших типах судових об'єднань. Підвідділи приймають судові рі­шення тільки у звичайних справах і лише "серіями" цих справ (тобто коли вся серія пов'язана одним юридичним пи­танням);

2. об'єднанням підвідділів (двома і більше, включаючи підвідділ, в якому готувалось закінчення у справі — "слід­ чим"). У цих зібраннях розглядається основна маса справ — три чверті всієї кількості, що надійшли до Державної ради;

3. відділом для розгляду складних адміністративних спо­ рів, який не є відділом у його організаційному розумінні як структурної частини Державної ради, а процедурним об'єд­ нанням, створеним для розгляду справ, що чинять значні юридичні труднощі під час правового аналізу нових взаємо­ відносин. Це — особливий підрозділ обмеженого складу, до якого входять: начальник усього відділу адміністративних спорів, його заступники, начальники підвідділів, радники зазначених адміністративних відділів Державної ради і допо­ відач у справі, який вів її від самого початку;

4. асамблеєю адміністративних спорів, таке процесуаль­ не створення вирішує справи виняткової важливості, а са­ ме — питання адміністративного права, визначення статусу осіб; ступінь пріоритетності адміністративних актів, закон­ ність рішення, які можуть спричинювати значну реакцію у правничих сферах або в суспільній думці країни. Асамблея складається з десяти членів і проводить свої засідання під го­ ловуванням віце-президента Державної ради. До її складу входять: п'ять начальників відділів (крім керівника інформа­ ційно-аналітичного відділу), два заступники начальника від­ ділу адміністративних спорів, начальник підвідділу, в якому розглядалась і готувалась попередньо справа до слухання, і безпосередньо доповідач у справі. Протягом року асамблея розглядає не більш як 50 справ.

Як вища інстанція адміністративного правосуддя Дер­жавна рада Франції має потрійну компетенцію.

1. Після створення 1987 р. апеляційних адміністративних судів Державна рада зберегла за собою компетенцію апеля­ ційної інстанції щодо тієї категорії справ, які залишилися по­ за компетенцією цих апеляційних судів і які визначені спе­ ціальним списком, тобто: щодо оцінки законності адміністра­ тивних актів; з питань муніципальних і кантональних вибо­ рів; у зв'язку з перевищенням влади у регламентарних актах.

2. Державна Рада є касаційною інстанцією щодо всіх су­ дових рішень, ухвалених апеляційними адміністративними судами, а також спеціалізованими адміністративними судами в першій інстанції відносно судового порядку розгляду і ос-

10— 1-3102

ДО

146

Розділ II

танньою інстанцією відносно адміністративної лінії щодо під­контрольних їм органів адміністрації в спеціальних напрямах діяльності. Цим повноваженням передбачено, що будь-який орган адміністративної юстиції Франції не підвідомчий Дер­жавній раді як апеляційній інстанції, але підвідомчий їй як касаційній інстанції. Такі функціональні правомочності за­безпечують Державній раді статус "контролера" і "нагляда­ча" щодо всієї системи адміністративних установ Франції, які виконують судові функції.

3. В умовах суттєвої реформи всієї системи адміністра­тивних судів 1953 року Державна рада зберегла свою компе­тенцію первинного розгляду і остаточного прийняття рішен­ня в деяких особливих і винятково важливих справах. Такі її повноваження є не чим іншим, як компетенцією суду пер­шої і останньої інстанцій, тобто її постанови не підлягають апеляції і касації. Дана компетенція була встановлена декре­том-законом від ЗО вересня 1953 р. Відповідно до цього Дер­жавна рада може розглядати справи стосовно питань, які містяться:

• у зверненнях з вимогою анулювати декрети (Прези­ дента Республіки, Прем'єр-міністра, регламентні, з приват­ них або індивідуальних питань). Це положення також засто­ совується до ордонансів, які приймаються для реалізації норм ст. 38 Конституції Франції;

• у зверненнях, що оскаржують індивідуальні рішення, прийняті відносно державних службовців, призначених дек­ ретом Президента Республіки. Йдеться не тільки про питан­ ня, пов'язані з актом призначення, а й про питання, пов'яза­ ні з усіма актами, що стосуються статусу державного служ­ бовця, якщо оскарження торкається тих чиновників, котрі призначаються декретом Президента Республіки. При цьому мова йде не тільки про вимоги анулювати відповідне рішен­ ня, а й про всі види оскарження, зокрема про позови з вимо­ гами повного судового рішення (повний адміністративний спір); у зверненнях з вимогою анулювати регламентний акт міністра; у скаргах щодо адміністративного акту міністра, які стають приводом для поновлення судового провадження в обов'язковому порядку після негативного адміністративного висновку Державної ради;

• у скаргах, поданих у зв'язку з перевищенням влади,

147

- У

правосудие^у _франції

Ъ вияС(цент^а_ра^^{ІНІСТраТИВНИХ pimeHH}$_MfofraH^TOM; "" і^наль^!* ^Р_ПО£^ЬНИМ' загальнодержав^ _ТИВНІ акти, ^Іш^аних на однобічні адмИ / ^_рйторіальної ™ яких виходить за ме*. _ивцого суду; ^лиі\шетенціі одного адмініс'^ _теру_{) що ви}-

або

- У^терит'о™ ^РаХ адміністративного / P дикція _ад. j,aa Іеииіорі^^ _{на яку П0}ширюєть^_их ^_порів; у спо-

мністр_3аних , noß

рад з адміністратив^_{собах масо}вої ін-равом на відповідь у з$ _ня антимоно-що виникли через порУ _оМІЧНі угоди; і через незаконні ^е^_ченНЯ та оцінки що торкаються тлум^_ь компетенції , спори з яких належа'¹

- у'"*^"?™ ^n<)B''^M»"^{x 3} виборами^Я_к°?_м^РЛпор№

ва ні чи aSo у ві/

op?/:f,f°_T³,r^te™-»»™ "° -^ С" а -рїоном ; у спорах, які вини'

P'- .. _м (порівняно не

Іди за своїм статус^. _а ^ _із суддями

тільки Ü -«_{вниу r}v^Л g"?"^^U, ніж СУДДІ- Вони

о - Просува^ . _{а З}а вислу-

в порядку черго.⁰⁰¹¹

Вищого

^відп°0ь нараховується . Таких видів зва' _тор) адвокат з

,_яснюєті. .уск

if³ о ^{СЯ За КОНК}УР^{СОМ ЗВМ}? самий час уряд

го_ю

Д^еР^жавно'

^УТ° чиновників, які ^ти* також призначи-

_Ви

роки д ^ЛУГУ--^РОК1В' ^{УРЯД М}°^ЖЄдВного чи приват-на ч^Р° я_Ко^ ^ ?^{аДИ Д1ЯЧШ ДЄрЖ}івниХ радників", ^{( Р К}°'сті "відряджених Деря^ _ів

се^

б Роз

^У4асть У ^ВИР^ІШЄ»^НІ Деться відповідно Державній раді здіиснг _{дка має} багато

Д4кції. му чис "Кремі

Іо*

^{ПрИНЦИПИ И} що можуть бути Р^ОЗГЛЯДУ' ^пр^

^н°Р^{мативної п}Р°ЦадУР7 загальної юрис- ^УД^инства в суда* cm, в то-

148

Розділ

Установи правосуддя у Франції

149