Глава 1

Конституційні основи та загальні уяви щодо устрою системи правосуддя

Французька правова система базується на одному з най­важливіших принципів організації державної влади — прин­ципі розподілу судових і адміністративних функцій. Цей принцип, який було спеціально включено до законів під час Французької революції, сьогодні має одним із своїх основних результатів встановлення двох окремих видів судочинства, які здійснюються в судах загальної юрисдикції і судах адмі­ністративної юстиції.

На сучасну структуру судової системи Франції, як у сфе­рі організації, так і у сфері судового провадження, значний вплив чинять відомі документи Європейської спільноти в га­лузі прав людини і прецедентні рішення Страсбурзького су­ду відносно обов'язків певних держав, у тому числі Франції щодо судових умов дотримання прав людини.

Правна та судова система Франції унікальна тим, що во­на виникла внаслідок буржуазно-демократичних перетво­рень у жорстокій боротьбі з абсолютистсько-феодальним ре­жимом кінця XVIII століття за такий державний устрій, який, насамперед, захищав би "природні права" людини. Су­дова структура Франції (особливо адміністративна юстиція) створювалась як противага абсолютизму і чиновницькому свавіллю.

Сучасна система органів, що здійснюють функції право­суддя безпосередньо, а також паралельно з виконанням ін­ших (до речі основних) обов'язків, передбачених статусними положеннями установ державної влади, має конституційні

передумови, хоч вони, на жаль, не конкретного, а переважно установчого напрямку.

Розділ VIII "Про судову владу" (статті 64—66) присвяче­ний судам звичайної юрисдикції, а не всій судовій владі, як це претензійне не випливало б з його назви. Але й основна увага в положеннях цього розділу приділена органу, який здійснює адміністративне керування судами звичайної юрис­дикції — Вищої Ради магістратури. Проте зазначені головні принципи діяльності суддів незмінювані; судова влада роз­глядається як вартовий свободи особи з вказівкою на те, що умови забезпечення реалізації цього принципу передбача­ються в законі; суддя є уособленням необхідного втручання (грунтується на законності) у справи влади, якщо це пов'я­зано із захистом людини від свавілля держави; констатовано незалежність судових органів. Гарантом їхньої незалежності проголошено Президента Франції. У цьому розділі знайшло своє конституційне затвердження визначення судового та прокурорського корпусу як єдиної публічної професійної корпорації під назвою магістратура.

Ще один розділ — розділ IX Основного Закону (ст. 67— 68) констатує діяльність специфічної саме для Франції уста­нови, яку покликано у випадкових ситуаціях здійснювати су­дочинство щодо певної категорії найвищих посадових осіб держави, у тому числі й президента Французької республіки. Ця установа — Висока палата правосуддя (фр. Haute Cour de Justice), яку 1993 року було реформовано у дві установи, завдяки змінам до Конституції. Вона виконує функції право­суддя, коли виникає потреба. Члени цього утворення у пере­важній більшості є представниками французького народу у законодавчому органі — Парламенті.

Найбільш детально у Конституції внормовано організа­цію, порядок утворення, повноваження та діяльність органу конституційної юрисдикції — Конституційної Ради Франції — розділ VII (статті 56—63).

Проте в Конституції відсутній окремий розділ, в якому б регламентувалася судова діяльність адміністративних орга­нів, що у Франції іменується як адміністративна юстиція, або хоча б діяльність головного органу цієї системи — Дер­жавної ради Франції.

Проте, Державна рада все ж таки є органом, який згаду­ється у тексті Конституції Франції, хоча й не у зв'язку з ад-

116

Розділ II

міністративним судочинством. Саме статті 38 і 39 Конститу­ції вказують на роль цього органу в законопроектній діяль­ності уряду Франції, а вже окремим ордонансом від 31 липня 1945 р. "Про Державну раду" безпосередньо визначається його роль у системі адміністративної юстиції.

Таким чином, у Франції існує система установ, які здійс­нюють судову, а також квазісудову діяльність щодо правовід­носин різноманітних напрямів суспільного життя, де особли­вістю порівняно з Німеччиною є те, що на деякі органи адмі­ністративної (екзекутивної) і законодавчої влади покладена саме судова функція, що спричинює дискомфорт у поглядах прихильників "чистоти" в реалізації теорії поділу державної влади в державному устрої країн, в яких ця теорія в Консти­туції є домінуючою.