1. Зміни світогляду при переході від античності до Середньовіччя

За часовими межами епоха Середньовіччя охоплює період від падіння Римської імперії (476 р.) до відкриття Америки (1492 р.)

Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від античності до середньовіччя, було руйнування античного полісу як реального ґрунту всієї античної цивілізації, а разом із ним – руйнування й усього устрою життя.

Поява та утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку європейської цивілізації.

Порівняння античного та середньовічного світоглядів

Античний світогляд	Середньовічний світогляд
Багатобожжя (політеїзм)	Єдинобожжя (монотеїзм)
Боги є частиною природи або уособленням природних стихій	Бог є духовною сутністю, яка перебуває за межами світу
Вихідні якості богів: сила, могутність	Любов до людини
Боги впорядковують та оздоблюють світ	Бог творить світ із нічого
Людина спирається у своїх вчинках на знання	Людина в усьому покладається на віру в Бога
Головне життєве завдання людини – здійснення подвигу	Спасіння душі
Люди поділяються за родовими та етнічними ознаками	Всі люди рівні перед Богом
Панування натуралістичного світосприйняття	Панування символістичного світосприйняття

2. Роль християнства у становленні середньовічної філософії

Середньовічна філософія – це філософія феодального суспільства з пануванням релігії і церкви в усіх сферах соціального буття

Особливістю філософії цього періоду є теоцентризм ( з грецького «тео» - Бог). Головними об’єктами філософського пізнання стають не космос і природа (як в античності), а бог і людська душа. Філософія цього періоду або підпорядкована теології, або ототожнюється з нею.

Теологія (вчення про Бога) – це система теоретичного викладу, тлумачення й обґрунтування ідеї Бога, релігійних тверджень.

У середні віки на зміну язичницьким, політеїстичним релігіям приходять монотеїстичні (буддизм, християнство, іслам). Європейська, візантійська і слов’янська філософії розвиваються в християнських традиціях.

Християнство (з грецького – помазаник, месія) – це монотеїстична релігія, яка виникла в першому столітті нашої ери в Палестині в рамках іудаїзму і поширилась по всьому світу завдяки рівності всіх перед Богом і універсалізму християнського світогляду.

Завдяки християнським догмам (законам) відбувається вплив на філософські ідеї середньовіччя. Філософія починає служити релігії, пояснюючи її.

На основах християнства відбулися два етапи розвитку середньовічної філософії:

1. ІІ – ІХ ст. – апологетика та патристика

2. Х – ХVІ ст. – схоластика, містика.

Перші введення християнської догматики в життя здійснювали апостоли (перші учні Христа), але розгалужено та деталізовано здійснили це історичне завдання (тлумачили Святе Письмо) представники патристики – так звані отці церкви (лат. Pater – батько).

Патристика – термін, яким позначають сукупність філософо-теологічних дисциплін християнських мислителів (отців церкви) ІІ – ІХ ст.

На ранньому етапі свого розвитку патристика набула характеру апологетики: перші християнські мислителі зверталися до римських імператорів або широкого загалу із посланнями на захист християн (давньогрецькою мовою «апологія» − захист). У таких зверненнях апологети почали розглядати та розробляти важливі світоглядні ідеї, такі як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння, природа та сутність віри і знання.

Апологетика – це розділ християнської теології, завданням якого є обґрунтування і захист християнського віровчення.

Найбільш завершеного вигляду ідеям патристики надав представник західної патристики – Аврелій Августин, єпископ Гіппонійський (північ Африки). У його численних творах знайшли вираз усі найважливіші проблеми християнського світобачення, але крім того, у цілій низці своїх ідей та міркувань Августин виступив сміливим новатором. Він розумів Бога як основу світу. Це розуміння вилилось у наступних складових:

1. Бог є сукупністю усіх можливих досконалостей;

2. Бог є вічним та завершеним буттям;

3. Бог творить світ із нічого, бо його могутність необмежена;

4. Можливості Бога у творенні невичерпні;

5. Світ перебуває у повній залежності від Бога, але Бог від світу не залежить;

6. Бог є гарантом безсмертя та спасіння людства.

Схоластика (лат. Scholastikos – учений, шкільний) – філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські висновки з раціональною методикою та формально-логічними проблемами.

Містика – релігійно-філософський світогляд, в основі якого лежить віра в можливість надчуттєвого спілкування з надприроднім, таємними сутностями.

Відмінність між схоластикою та містикою полягала у різному ставленні до можливостей людського розуму в питаннях богопізнання. Схоластика вважала, що, хоча з допомогою розуму Бога пізнати неможливо, людина повинна повною мірою використати можливості розуму, оскільки він здатний привести до межі, з якої відкривається сфера споглядання сяйва Божої слави. Останнє досягається лише вірою, але до названої межі приводить розум. Оскільки найнадійнішим та найефективнішим засобом розуму є логіка, то найпершою ознакою схоластики є використання логіки в богопізнанні.

Містики ж наполягали на тому, що розуміння тільки шкодить християнському богочестю, тому в пошуках шляхів наближення до Бога слід покладатися на почуття, віру, любов та самозречення. Отже, у підґрунті поділу середньовічної філософії на схоластику та містику лежить різне тлумачення співвідношення віри та розуму у справі богопізнання.

Ще одним із напрямків середньовічної філософії став томізм²⁴.

Його засновником був Тома Аквінський. Він розробив вчення про умови симфонії розуму та віри, в якому йшлося, що існують істини, які можна осягнути природнім розумом; існують істини, що їх можна розуміти як і з допомогою розуму так і з допомогою віри. Можна навіть зазначити, що томізм в дечому стер протиріччя між схоластикою і містикою.