- •Навчальний посібник з дисципліни «основи філософських знань»
- •Поняття «філософія». Місце філософії в самопізнанні людини
- •Основні джерела філософії
- •Світогляд як духовно-практичне засвоєння світу
- •Типи світогляду
- •Світобачення та його принципи
- •Предмет і функції філософії
- •Філософія в системі культури
- •2. Стародавня філософія як зародок і колиска всіх наступних типів філософії
- •1. Історія філософії як сходження до вершин людського самопізнання
- •3. Людина – змістовне ядро всіх проблем стародавньої філософії
- •4. Проблема позбавлення людини від страждань у філософії Стародавньої Індії
- •5. Проблеми філософії Стародавнього Китаю
- •6. Антична філософія: особливості розвитку, морально-етична спрямованість
- •1. Зміни світогляду при переході від античності до Середньовіччя
- •Порівняння античного та середньовічного світоглядів
- •2. Роль християнства у становленні середньовічної філософії
- •Основні проблеми та досягнення філософії доби середньовіччя в Європі та Візантії
- •Особливості розвитку філософії Нового часу
- •Основні протилежні напрями у філософії Нового часу
- •Емпіризм
- •Френсіс Бекон
- •Томас Гоббс
- •Джон Локк
- •Джордж Берклі
- •Раціоналізм
- •Рене Декарт
- •Бенедикт Спіноза
- •Готфрід-Вільгельм Лейбніц
- •Філософія Просвітництва
- •Блез Паскаль
- •Поль Анрі Гольбах
- •Вольтер (Марі Франсуа Аруе)
- •Шарль Луї Монтеск’є
- •Німецька класична філософія
- •Своєрідність російської філософії: релігійно-ідеалістичний, революційно-демократичний напрямки, руський космізм
- •Перегляд класичної моделі світорозуміння у філософії хіх – хх століть.
- •Програми радикального оновлення філософії: філософія Маркса й Енгельса, позитивізм, філософія життя
- •Некласична філософія хх століття: основні напрямки та їх особливості
- •Джерела української філософської культури
- •Становлення українського неоплатонізму XIV – XVI століть
- •Філософська думка українського ренесансу.
- •Специфіка Реформації в Україні
- •Зародження професійної філософії в культурно-освітніх центрах України: Острозькій та Києво-Могилянській академіях
- •Г.Сковорода – родоначальник української класичної філософії
- •Філософія т.Г.Шевченка
- •8.Академічна філософія хіх століття: особливості, напрямки і основні філософські ідеї
- •9.«Культурне відродження» 20-х та філософське відродження 60-х років хх століття
- •10. Сучасна філософська думка в Україні
- •11. Філософська думка української діаспори
- •Поняття «онтологія», «буття», «небуття»
- •Фундаментальне значення проблеми буття у філософії
- •Основні виміри буття.
- •Світ як всеохоплююча реальність
- •Єдність природи, суспільства і людини
- •Практичні витоки людського поділу реальності на об’єктивну та суб’єктивну
- •Єдність матерії, руху, простору, часу. Основні категорії онтології
- •Сутність свідомості. Свідомість людини як діалектичне співвідношення об’єктивної та суб’єктивної реальності, як духовний спосіб орієнтації людини в реальності буття, що розвивається.
- •Проблематика походження та розвитку свідомості
- •Свідомість і мова.
- •Структура та функції свідомості. Суспільна свідомість, її форми.
- •Свідомість та самосвідомість, свідоме, підсвідоме, несвідоме. Загадкові явища людської свідомості та психіки
- •Проблема вибору свободи і відповідальність
- •Діалектика – вчення про розвиток
- •Загальні ознаки і людський критерій розвитку
- •Принципи діалектики
- •Категорії діалектики
- •Закони діалектики
- •Антиподи діалектики
- •Поняття «гносеологія». Знання та пізнання. Об’єкт і суб’єкт пізнання
- •Проблема пізнання у філософії
- •Рівні та форми пізнання. Чуттєве і раціональне пізнання
- •Опосередковане та безпосереднє пізнання
- •Творчість, логіка, інтуїція у пізнанні
- •Проблема істини
- •Практика як критерій102 істини
- •Практика як спосіб ставлення і відношення людини до світу і до самої себе.
- •Види практики
- •Знання і мудрість
- •Методологія
- •Метод як усвідомлений спосіб пізнавальної діяльності. Методологічний арсенал науки. Емпіричне та теоретичне пізнання.
- •1. Поняття суспільства у філософії
- •2. Основні підходи до розуміння суспільства
- •3. Суспільство як самоорганізована та саморозвинена система
- •4. Роль географічного природного середовища у житті суспільства
- •5. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •6. Матеріальні основи розвитку суспільства
- •7. Політична система суспільства
- •8. Громадянське суспільство
- •9.Сутність духовного життя суспільства. Поняття «культура».
- •10. Історичні типи суспільства. Поняття «суспільно-економічна формація» і «цивілізація».
- •11. Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу
- •Філософська концепція людини – основа наук про людину.
- •Сутність людини
- •Праця і мова – фактори становлення і розвитку особистості110
- •Проблема людини в історії філософії
- •Філософський зміст понять «індивід», «індивідуальність», «особистість»
- •Типологія особистості
- •Проблема відчуження людини і шляхи його подолання
- •Відносини особистої залежності
- •Відносини речової залежності
- •Вільна асоціація індивідів
- •Самореалізація особи
- •Роль особистості в історії
- •Сенс життя людини, його самоцінність
- •Проблема людського щастя
- •Поняття «аксіологія»
- •Місце аксіології в системі культури
- •Цінності як визначальні характеристики людського буття
- •Людина в системі цінностей
- •Структура цінностей
- •Цінність як ядро духовного світу людини
- •Проблема суб’єктивного вибору. Цінність як регулятор поведінки людини
- •Ціннісні орієнтації
- •Вищі духовні цінності і життєвий сенс.
- •Глобальні проблеми: екологічний і моральний імперативи виживання людства. Стратегія людства в планетарному масштабі.
3. Людина – змістовне ядро всіх проблем стародавньої філософії
Проблема людини виступає як фундаментальна філософська проблема. Людина – унікальне творіння природи, суспільства і самої себе. В історії філософської думки сформувалась спеціальна дисципліна – філософська антропологія, тобто філософське вчення про людину.
Проблема людини, її життя, смерті, призначення та цінності, природи та сенсу існування і перспектив розвитку – здавна предмет зацікавленості людей та філософських роздумів.
В історії розвитку антропологічної думки утворилися дві загальні тенденції осягнення людини – натуралістична, що виходить з невідривного взаємозв’язку людини та природи, та ідеалістична, що акцентує увагу на духовному вимірі людини, у крайній формі протиставляє тілесне та духовне у ній.
У філософії Стародавніх Китаю, Індії, Греції панує космологізм12 у розумінні людини як форми прояву натуралізму13 Людина сприймається як частка космосу. Демокріт підкреслював у якій мірі Всесвіт є макрокосмом, такою ж мірою і людина – мікрокосм. Філософи мілетської школи твердили, що людина містить у собі всі основні елементи стихії космосу. Рухливою бачиться межа між живими істотами в Упанішадах, що відбивається у вченні про переселення душ. У давньокитайській філософії вже підкреслюється включення людини у певні соціальні спільності Звідси й висновок про необхідність підпорядкування людини державі, суспільним порядкам (конфуціанство). Розуміння людини як самостійного активного індивіда – здобуток значно пізніших часів (вчення Ян Чжу, Мо-Цзи тощо).
У V ст. в творчості софістів, людина розглядається в умовах соціокультурного буття, це розумна істота, яка творчо діє і в сфері культури, і в сфері пізнання. Тому істини – продукт людської творчості, так само як і культура. Усі істини відносні та мають значення лише для людини, яка виступає джерелом морально-правових норм. Під доброчесністю софісти розуміли не тільки моральні якості, але й усю сукупність людських здібностей. Софісти заперечували привілеї народження і в такому контексті розвивали ідею рівності.
Слідом за софістами проблему людини розробляє і Сократ, який акцентує увагу на внутрішньому світі, моральних якостях та можливостях душі, в якій бачить певну, третю, величину між світом ідей та світом речей. Сократ закликає пізнати самого себе. Але пізнати не означає сприйняти вже готову істину. Мета пізнання не дана у завершеному вигляді. Розглядаючи людину як самоцінну першоосновну істоту, Сократ звертається не до людини взагалі, а до конкретного індивіда.
В людині, за Платоном, завжди панує войовниче напруження не тільки між душею та тілом, внутрішнім і зовнішнім, але у самій душі, яка складається із пристрасті, мужності та духу. Дух – божественна частка душі Тільки бездоганним життям душа може знову піднестися від земного існування до справжнього безтілесного. Платонівський дуалізм14 душі і тіла став визначальною ідеєю для розуміння людини в ідеалістичній філософії Заходу і зберігся у модифікованому вигляді аж до XIX ст. Основний недолік ідеї полягає в тому, що обстоює не вище у людині, а позалюдське та нелюдське вище.