- •Навчальний посібник з дисципліни «основи філософських знань»
- •Поняття «філософія». Місце філософії в самопізнанні людини
- •Основні джерела філософії
- •Світогляд як духовно-практичне засвоєння світу
- •Типи світогляду
- •Світобачення та його принципи
- •Предмет і функції філософії
- •Філософія в системі культури
- •2. Стародавня філософія як зародок і колиска всіх наступних типів філософії
- •1. Історія філософії як сходження до вершин людського самопізнання
- •3. Людина – змістовне ядро всіх проблем стародавньої філософії
- •4. Проблема позбавлення людини від страждань у філософії Стародавньої Індії
- •5. Проблеми філософії Стародавнього Китаю
- •6. Антична філософія: особливості розвитку, морально-етична спрямованість
- •1. Зміни світогляду при переході від античності до Середньовіччя
- •Порівняння античного та середньовічного світоглядів
- •2. Роль християнства у становленні середньовічної філософії
- •Основні проблеми та досягнення філософії доби середньовіччя в Європі та Візантії
- •Особливості розвитку філософії Нового часу
- •Основні протилежні напрями у філософії Нового часу
- •Емпіризм
- •Френсіс Бекон
- •Томас Гоббс
- •Джон Локк
- •Джордж Берклі
- •Раціоналізм
- •Рене Декарт
- •Бенедикт Спіноза
- •Готфрід-Вільгельм Лейбніц
- •Філософія Просвітництва
- •Блез Паскаль
- •Поль Анрі Гольбах
- •Вольтер (Марі Франсуа Аруе)
- •Шарль Луї Монтеск’є
- •Німецька класична філософія
- •Своєрідність російської філософії: релігійно-ідеалістичний, революційно-демократичний напрямки, руський космізм
- •Перегляд класичної моделі світорозуміння у філософії хіх – хх століть.
- •Програми радикального оновлення філософії: філософія Маркса й Енгельса, позитивізм, філософія життя
- •Некласична філософія хх століття: основні напрямки та їх особливості
- •Джерела української філософської культури
- •Становлення українського неоплатонізму XIV – XVI століть
- •Філософська думка українського ренесансу.
- •Специфіка Реформації в Україні
- •Зародження професійної філософії в культурно-освітніх центрах України: Острозькій та Києво-Могилянській академіях
- •Г.Сковорода – родоначальник української класичної філософії
- •Філософія т.Г.Шевченка
- •8.Академічна філософія хіх століття: особливості, напрямки і основні філософські ідеї
- •9.«Культурне відродження» 20-х та філософське відродження 60-х років хх століття
- •10. Сучасна філософська думка в Україні
- •11. Філософська думка української діаспори
- •Поняття «онтологія», «буття», «небуття»
- •Фундаментальне значення проблеми буття у філософії
- •Основні виміри буття.
- •Світ як всеохоплююча реальність
- •Єдність природи, суспільства і людини
- •Практичні витоки людського поділу реальності на об’єктивну та суб’єктивну
- •Єдність матерії, руху, простору, часу. Основні категорії онтології
- •Сутність свідомості. Свідомість людини як діалектичне співвідношення об’єктивної та суб’єктивної реальності, як духовний спосіб орієнтації людини в реальності буття, що розвивається.
- •Проблематика походження та розвитку свідомості
- •Свідомість і мова.
- •Структура та функції свідомості. Суспільна свідомість, її форми.
- •Свідомість та самосвідомість, свідоме, підсвідоме, несвідоме. Загадкові явища людської свідомості та психіки
- •Проблема вибору свободи і відповідальність
- •Діалектика – вчення про розвиток
- •Загальні ознаки і людський критерій розвитку
- •Принципи діалектики
- •Категорії діалектики
- •Закони діалектики
- •Антиподи діалектики
- •Поняття «гносеологія». Знання та пізнання. Об’єкт і суб’єкт пізнання
- •Проблема пізнання у філософії
- •Рівні та форми пізнання. Чуттєве і раціональне пізнання
- •Опосередковане та безпосереднє пізнання
- •Творчість, логіка, інтуїція у пізнанні
- •Проблема істини
- •Практика як критерій102 істини
- •Практика як спосіб ставлення і відношення людини до світу і до самої себе.
- •Види практики
- •Знання і мудрість
- •Методологія
- •Метод як усвідомлений спосіб пізнавальної діяльності. Методологічний арсенал науки. Емпіричне та теоретичне пізнання.
- •1. Поняття суспільства у філософії
- •2. Основні підходи до розуміння суспільства
- •3. Суспільство як самоорганізована та саморозвинена система
- •4. Роль географічного природного середовища у житті суспільства
- •5. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •6. Матеріальні основи розвитку суспільства
- •7. Політична система суспільства
- •8. Громадянське суспільство
- •9.Сутність духовного життя суспільства. Поняття «культура».
- •10. Історичні типи суспільства. Поняття «суспільно-економічна формація» і «цивілізація».
- •11. Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу
- •Філософська концепція людини – основа наук про людину.
- •Сутність людини
- •Праця і мова – фактори становлення і розвитку особистості110
- •Проблема людини в історії філософії
- •Філософський зміст понять «індивід», «індивідуальність», «особистість»
- •Типологія особистості
- •Проблема відчуження людини і шляхи його подолання
- •Відносини особистої залежності
- •Відносини речової залежності
- •Вільна асоціація індивідів
- •Самореалізація особи
- •Роль особистості в історії
- •Сенс життя людини, його самоцінність
- •Проблема людського щастя
- •Поняття «аксіологія»
- •Місце аксіології в системі культури
- •Цінності як визначальні характеристики людського буття
- •Людина в системі цінностей
- •Структура цінностей
- •Цінність як ядро духовного світу людини
- •Проблема суб’єктивного вибору. Цінність як регулятор поведінки людини
- •Ціннісні орієнтації
- •Вищі духовні цінності і життєвий сенс.
- •Глобальні проблеми: екологічний і моральний імперативи виживання людства. Стратегія людства в планетарному масштабі.
Поняття «аксіологія»
Філософське вчення про цінності та їх природу називається аксіологією (від грец. аксіс – цінність і логос – вчення). Але перш ніж сформуватися у сучасному вигляді, асіологія, як і вся філософія, пройшла історичний шлях свого розвитку.
В античній філософії цінності не відокремлювалися від життя, розглядалися як притаманні йому. Основними питаннями теорії цінностей за Сократа і Платона були переважно такі: «що є благо?», «справедливість?».
У середні віки цінності пов’язуються з божественною сутністю, набувають релігійного характеру. Епоха Відродження висунула на перший план цінності гуманізму. В Новий час розвиток науки і нових суспільних відносин визначає багато в чому й основний підхід до розгляду речей та явищ як цінностей.
Особливу увагу приділяє цінностям І.Кант, вживаючи це поняття у спеціальному, вузькому розумінні: цінності, на його думку, є вимогами, зверненнями до волі, до цілі, яка стоїть перед людиною; вони є значущістю тих чи інших речей, явищ для людини. Приємним, вважав І.Кант, кожен називає те, що дає йому насолоду, прекрасним – те, що йому подобається, хорошим – те, що він цінить, схвалює, тобто те, у чому він бачить об’єктивну цінність.
Г.Гегель основну увагу приділяє розмежуванню цінностей на економічні (утилітарні116), як товари, і духовні, пов’язані перш за все зі свободою духу.
У сучасній соціально-філософській та культурологічній літературі (адже конкретними дослідженнями цінностей займається і культурологія і соціологія) існують різні точки зору на природу цінностей та їх розуміння. Зокрема, цінність розглядається як річ, яка має певну користь і здатна задовольняти ту чи іншу потребу людини; як норма; як значущість чогось для людини, соціальної групи чи спільноти тощо.
Можна також визначити поняття цінностей у найзагальнішому вигляді й таким чином: цінності є тими явищами (або сторонами, властивостями явищ) природи і суспільства, які корисні, потрібні людям того чи іншого суспільства чи його складовим (групам, спільнотам тощо), як дійсність, цілі або ідеали. Із цього визначення можна зробити висновок, що цінністю може бути не лише те, що існує, але й те, що треба здійснити, за що треба боротися.
Таким чином, цінність – це людський вимір речей, що характеризується ставленням до них людини з позиції своїх потреб та інтересів.
Місце аксіології в системі культури
Цінності – це поняття, яке вказує на культурне, суспільне або ж особистісне значення (значущість) явищ і фактів дійсності. Саме тому при розгляді культури її визначають як систему цінностей. Цінність становить фундамент культури і є її предметним полем. Культура визначається як система цінностей та ідей, що слугують для регулювання поведінки членів соціуму. Культура є цементом будівлі суспільного життя, а цінності – осередком духовного життя суспільства, Культура встановлює що таке цінність, а що таке антицінність. Люди, що поділяють однакові цінності, становлять соціальні групи, об’єднуючись у політичній, економічній боротьбі, спрямовуючи, таким чином, історію в певному напрямі. Цінності скріплюють громадську єдність, цілісність соціуму, перешкоджаючи руйнівному впливу ззовні. Соціальні цінності виступають у формі соціально-політичних ідей, ідеалів, ціннісних настанов, орієнтацій, надцінних ідей, на зразок національної ідеї. Цінності виконують роль інтегруючих, соціалізуючи, комунікативних основ в житті суспільства, забезпечують духовно-вольову єдність суспільства, високий рівень самосвідомості і організованості його членів.
