3. Єдність матерії, руху, простору, часу. Основні категорії онтології

Початкове поняття «матерія» ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо). Подібне розуміння матерії зустрічаємо у філософії стародавнього світу, наприклад, у представників давньоіндійської школи локаяти або давньокитайських матеріалістів.

Перші філософські визначення матерії даються, власне, через узагальнення її побутового розуміння. Представники давньогрецької філософії в більшості випадків під матерією розуміли найдрібніші частинки – атоми, або корпускули⁹¹, з яких складаються тіла і які є першоосновами буття.

Узагальнюючи здобутки минулих часів, Аристотель у книзі «Метафізика» писав, що «більшість перших філософів вважали початком усього лише матеріальні начала, а саме, те, з чого складаються всі речі, із чого, як першого, вони виникають і на що, як останнє, вони, гинучи, перетворюються». Фалес вважав таким початком воду, адже «сім’я всього за природою вологе, а начало вологого – вода». Звичайно, таке розуміння історично обмежене, але якщо вдуматись, то сьогодні, вирішуючи глобальні проблеми сучасності, чи не починаємо ми розуміти, що вода, земля, повітря, енергія – першооснови буття людини?

Якщо для філософів стародавнього світу матерія – це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожен предмет (тіло) складається з матерії та форми як духовного першопочатку, то для Р.Декарта матерія – це складова частинка предмета (тіла). Оскільки предметів – безліч, то матерія – це сукупність тіл, предметів, які містяться у Всесвіті. Декарт розкриває зміст поняття матерії за допомогою трьох категорій: субстанції, атрибута і аксиденсу. При цьому під субстанцією він розуміє самоіснуюче буття – самостійне, самодіяльне: під атрибутом – невід’ємні, загальні, універсальні риси даної субстанції, а під аксиденсом – довільні, випадкові, необов’язкові риси субстанції.

Тому Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об’єм, бути тривимірною.

І.Ньютон додає до Декартового визначення матерії як субстанції свої атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки); вага, зумовлена дією закону всесвітньої гравітації. Причому інертність та вага потім об’єднуються ним у поняття маси, яка виступає основним атрибутом матерії і одночасно мірою її кількості.

Інший підхід у П.Гольбаха, який визначає матерію як все те, що пізнається чуттєво, при цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття форми, кольору, смаку, звуку та ін. Він доводить розуміння матерії до гносеологічного узагальнення, піднімається на вищий рівень абстрагування, незважаючи на те, що прискіпливі критики дорікали йому за надмірну широту, неконкретність, а тому неадекватність цього визначення. Як аргумент, вони використовували релігійні та філософські концепції, за якими боги і духи (Бог-Сонце в єгипетській релігії або поняття Бога у філософії Д.Юма) – чуттєво пізнавані реалії.

Відповідний внесок до поглиблення поняття матерії зробив Г.Гельмгольц. За його словами, матерія – це все, що існує об’єктивно (незалежно від свідомості людини). Але Бог існує об’єктивно і від того не стає матеріальним.

Матерія як філософська категорія – не закостеніла, незмінна форма або вмістилище всього існуючого у світі. Вона визначає найбільш суттєві властивості об’єктивно-реального буття світу – пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше.

Системність в організації матерії – не тільки її фундаментальна властивість, вона також визначає методологію сучасного наукового пізнання структурних рівнів матерії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органічний (організмовий, підорганізмовий, понадорганізмовий); соціальний (особистість, родина, плем’я, народність, нація, клас, суспільство, людство).

Отже, поняття матерії проходить складний шлях, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу.

Поширене визначення матерії як філософської категорії для означення об’єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуттями та свідомістю й існує незалежно від них, певною мірою є обмеженим, оскільки зосереджується на гносеологічних аспектах матеріального, не враховуючи притаманний йому онтологічний зміст.

Справді, якщо не зосереджуватися тільки на гносеологічному визначенні матерії, а розглядати її, враховуючи розвиток сучасної науки і філософії, то можна виокремити:

1. Онтологічні складові: а) рух та його форми; б) простір; в) час; г) детермінація.

2. Гносеологічні принципи: а) пізнаваність; б) об’єктивність; в) реальність.

Таким чином, узагальнене визначення категорії «матерія» має базуватися на тому, що це – об’єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і безпосередньо чи опосередковано пізнаване людиною.

Історичний досвід людства, логіка пізнання світу переконують нас у тому, що світ – це рухома матерія, а пізнання форм руху матерії неможливе без знання про простір і час.

Простір і час – це філософські категорії, які відображають основні форми існування матерії. Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об’єктивної реальності, то час – це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самознищення. Єдність просторово-часових властивостей світу називають просторово-часовим континіумом, а їх універсальність і цілісність (континуальність) – формою організації всього розмаїття нескінченного світу. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній, філософський зміст простору і часу.

Простір і час є основними формами матеріального світу. Саме вони відмежовують матеріальні речі від ідеального буття.

Поняття «простір» охоплює дві фундаментальні риси матеріального сущого – його протяжність і місце серед інших сущих.

Протяжність – це продовженням одного і того ж сущого. Кожне тіло має три виміри протяжності: довжина, ширина і висота. Вони визначають величину, розмір предмета.

Місце – це просторова визначеність предмета у відношенні до інших предметів. У цьому аспекті простір постає як середовище, утворене відношенням речей. Задавши розмір тіла і вказавши його місце в середовищі, визначають його просторові характеристики.

Час також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість подій.

Тривалість аналогічна протяжності. Вона охоплює продовження одного і того ж. Тривалість – це фази одного і того ж. У ній розрізняються фази: сучасність, минуле і майбутнє.

Черговість вказує на місце події серед інших подій в часовому просторі. Взнавши місце події серед інших подій та її тривалість, визначають її часову характеристику.

Простір і час взаємодоповнюють одне одного. Взаємодоповненість полягає в тому, що простір визначають через час і навпаки.

До інших категорії онтології відносяться субстанція і причинність.

Категорія субстанції (лат. substantia – те, що покладено в основу) була провідною в онтології Нового часу. В загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це буття є причиною самого себе, воно не народжується і не визначається чимось іншим. Будучи першопричиною, субстанція визначає все. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів – Бог.

Причинність – це певний тип відношення між речами. Речі можуть співіснувати (камінь лежить поряд з деревом). Можуть вступати в зв’язок (Місяць і Земля притягуються). Причинність – це породження, зумовленість однією річчю (подією) іншої.

Річ, що зумовила іншу річ називається причиною. Та, що виникла – наслідок. Вважають, причина передує в часі наслідку.

Вчення про причинність іноді називають детермінізмом.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

• Що вивчає онтологія?

• Проаналізуйте думку Парменіда, що існує лише буття, а небуття не існує, бо якщо людина думає про небуття, то воно постає як буття.

• Що таке модуси?

• Чому, на вашу думку, багато провідних філософів намагались заперечити онтологію?

• Розрізніть категорії буття, існування, суще, небуття.

• Які функції виконує буття?

• Охарактеризуйте основні виміри буття.

• Що в широкому розумінні означає поняття «світ»?

• Розрізніть поняття «космос», «Всесвіт», «Метагалактика».

• Назвіть сфери буття, на які поділяється світ.

• Доведіть єдність природи, суспільства і людини.

• Що таке об’єктивна і суб’єктивна реальність?

• Як змінювалось уявлення про матерію із розвитком філософських вчень?

• Поясніть значення основних категорій онтології.

ТЕМА: ДУХОВНИЙ ВИМІР ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ