7. Практика як критерій102 істини

В історії розвитку теорії пізнання проблема критерію істини завжди була надзвичайно важливою і складною щодо її розв’язання. Існувало й існує розмаїття відповідей на питання, що є вірним і незаперечним критерієм відповідності знань людини реальній дійсності. Люди, з’ясовуючи питання значення та смислу пізнавальної діяльності, завжди задумувалися над тим, яким чином можна відокремити істинні думки від помилкових. Суб’єкт пізнання повинен бути впевненим, що його уявлення, поняття, судження є дійсною істиною, а не оманою (заблудженням, хибою).

Заблудження – знання, яке не відповідає своєму предмету, його викривлене відображення. Заблудження слід відрізняти від брехні, дезінформації – навмисного викривлення істини в корисних цілях.

Відносно критерію істини в історії філософії і науки висловлювалися різні думки. Наведемо деякі з них:

• Ряд філософів (один з них Р.Декарт) критерієм істинних знань вважали їх ясність і очевидність. Але багато фактів свідчить, що ясність і очевидність можуть ввести в оману. Наприклад, візьмемо коперникову теорію обертання Землі навколо Сонця. Так, «ясним і очевидним» людині уявляється рух Сонця навколо Землі. Адже не випадково дотепер люди говорять: «Сонце сходить», «Сонце заходить». Або відносно того, що Земля кругла, наші спостереження показують, що аж до горизонту земля плоска.

• Інші філософи критерій істини шукали в чуттєвих даних. Істина, вважали вони, – це те, що відповідає показанням наших органів чуття. Зокрема, Фейєрбах стверджував: «Там, де починається чуттєвість, закінчується будь-яка суперечка». На перший погляд, вони мають рацію. Але в дійсності це далеко не так, тому що не все в світі доступно органам чуття. Наприклад, як можна відчути елементарні частки, їх властивості тощо?

• Прагматизм¹⁰³ вважає істинними ті думки, які корисні, ведуть до успіху, краще «працюють» на нас. Те, що служить людині для досягнення благополуччя, процвітання, повинне бути істинним. Таким чином, прагматизм ототожнює практику з відчуттями людини, заперечує достовірність наших знань про світ. Виходить, що людина є повним невігласом щодо законів світу. Світ – це хаос відчуттів та переживань, він позбавлений внутрішньої єдності й не підвладний розумовому пізнанню.

• Як критерій істини висувалася загальнозначимість (те, що визнається багатьма людьми). Здавалося б, на перший погляд, що цей критерій має бути переконливим, адже якщо одна людина може помилятися, то мільйони людей, тим більше протягом багатьох поколінь, помилятися не можуть. Але і цей критерій не здатний відрізнити істину від помилкового знання. Наприклад, мільйони вірують – хто в Христа, хто в Аллаха, існують світові релігії. Яка ж з них істинна? Прибічник кожної з них вважає істинною свою позицію.

• Різновид критерію істини вбачався також в умовній згоді тобто конвенціоналізмі (від лат. convention – угода, договір), у тому, в що люди сильно вірять, що відповідає думці авторитетів тощо.

У кожній концепції можна виділити окремі раціональні ідеї: важлива роль чуттєвості, вимога чіткості, логічності, простоти чи краси в побудові певних форм знання та ін. Але названі позиції не можуть задовільно вирішити проблему критерію істини, тому що вони у своїх пошуках не виходять, як правило, за межі самого знання.

Критерій істини не можна знайти лише в свідомості суб’єкта. Те саме стосується й об’єкта пізнання. Істина, як адекватне відображення дійсності в свідомості людини передбачає певну взаємодію суб’єкта і об’єкта. А основою цієї пізнавальної взаємодії виступає практична, предметно-чуттєва діяльність людей, що спрямована на перетворення природного та соціального світу.

Лише практика є критерієм істинності наших знань. Тільки на основі практики людина може довести істинність своїх знань. Але вона не створює цю істинність, а лише дає можливість її установити. Якщо висновки, зроблені на основі наших знань, підтверджуються практикою, то ці знання істинні. Існують різноманітні форми перевірки знань. Це і лабораторний експеримент, що підтверджує чи заперечує гіпотезу вченого. Це може бути астрономічне спостереження за допомогою телескопа та штучних супутників. Це – промислове і сільськогосподарське виробництво, яке дає змогу перевірити наукові досягнення. Результати соціального пізнання перевіряються всім суспільним життям.