12. Проблема людського щастя

Щастя – це вищий прояв реалізації сенсу життя особистості. Без усвідомлення сенсу людського буття неможливо зрозуміти, яким чином людина може бути щасливою.

В уявленнях про щастя перевагу має емоційний, почуттєвий бік моральної свідомості, що відбиває високий ступінь внутрішньої задоволеності людини всією своєю життєдіяльністю чи окремими її моментами на основі самореалізації особистих потреб і здібностей, інтересів і цілей, бажань та ідеалів. Визначення нормативного змісту щастя було головним завданням з моменту його виникнення. Мислителі прагнули з багатьох індивідуальних уявлень вивести загальне поняття істинного людського щастя.

Сократ говорив, що щастя – зовсім не радість, задоволення, воно – в іншому: у внутрішньому стані душі, у володінні чеснотами, головна з яких – справедливість. Мислитель був переконаний, що щасливим може бути тільки людина прекрасна душею, справедлива, та, чия душа не зачеплена злом, або, оступившись, прагне звільнитись від зла. Справжнє, істинне щастя – це турбота про свою душу, орієнтація на розум, істину і доброзичливість, прагнення завжди залишатися людиною, зберігати свою внутрішню гідність.

Платон також вважав, що щастя – доброчинність, а найвища чеснота – справедливість. Саме справедливість, є ключем до щастя. Філософ знаходить справедливість у державі що об’єднує усіх індивідів у єдине ціле, що приборкує індивідуалізм у різних його проявах і здатна забезпечити щастя. Але у Платона це щастя не особисте, а щастя цілого, держави.

Інших поглядів дотримувався Епікур: краса почуттєвої насолоди, захоплення життям – ось цінності людської душі, яка не вічна, вона розпадається, зникає у вічності, а щастя – явище земне, прижиттєве. Проте, наполягаючи на насолоді, Епікур на живу, яскраву стихію почуттів накладає заборони і норми розумного, стверджуючи, що, якщо жити розумно і морально, можна жити приємно. Блаженство і щастя – це шлях до свободи, звільнення від страхів, журби, страждань. Епікур прагнув звільнити людину від страхів перед невідомим – волею Богів, Фатумом¹¹⁵, Долею – і відкрити шлях до віри в себе. Саме власна свобода від страхів, заборон робить людину щасливою. А щаслива людина не буде вершити зло.

Християнська релігія Середньовіччя забороняла людині любов до самої себе, почуттєві радощі та задоволення. Земне життя короткочасне і завдання в нього інші: підготовка собі раю в іншому, потойбічному світі, де і очікує щастя.

Гуманісти Відродження, а слідом за ними – французькі матеріалісти повстали проти цієї догми. Вони були свого роду продовжувачами ідей Епікура, де вихідною проблемою був пошук можливості сполучення особистих і суспільних інтересів, особистого і суспільного щастя. Вони вважали, що справа держави розсіяти ілюзії, створити ідеальні закони і досконале виховання, що спонукає до дійсного щастя.

Канта хвилювала антитеза: обов’язок – особисте щастя. Він розводить ці поняття, вважаючи, що щастя абсолютно підпорядковане зиску, користі, зраджує добро, тобто суперечить моральності. Найпрекрасніше в людині – служіння обов’язку, вірність йому всупереч пристрасті, успіху. За Кантом, щастя – це моральне щастя, воно дається людині за морально гідне життя.

Гегель пов’язує цю проблему з призначенням людини. Призначення людини як розумної, духовної істоти Гегель бачить у її здатності активно втручатися у зовнішні обставини, підкоряти їх собі, вільно обирати долю, прилучатись до світу людської культури. На цьому шляху людина стикається з безліччю суперечностей, але розум дозволяє не ховатись від них, а переборювати. Щастя пробивається крізь муки і страждання, воно активно, діяльно працює для свого здійснення.

К.Маркс і Ф.Енгельс на основі матеріалістичного розуміння історії стверджували, що зміна людського життя, знищення матеріальних суперечностей неодмінно призведе до зникнення моральних суперечностей. І ця форма існування суспільства – комуністична – може бути досягнута спільною працею індивідів, для яких дане завдання стає особистою потребою й ідеалом. У прагненні до комуністичного ідеалу людина все більше наближається до справжнього, істинного щастя. Таким чином, за Марксом «Щастя – це боротьба».

Виведення формули щастя – класична філософська проблема. Множинні спроби реалізації теоретичних схем загального щастя не завершувались успіхом. Нові теоретичні схеми не відповідали потребам більшості, філософська формула щастя передбачає щастя нелегке, важке, можливість бути щасливим за будь-яких умов життя і приписує тому, хто бажає щастя, остерігатися зовнішніх благ, обмежувати свої потреби, уникати задоволень. Повсякденні ж уявлення про щастя це сподівання на удачу, щасливий збіг обставин, на досягнення всього, до чого притягує і чого хотілося б мати. Ці два боки щастя завжди співіснують у суспільній свідомості, підтверджуючи і спростовуючи один одного, перетворюючись в особистісних розуміннях. Особливість щастя полягає в тому, що для нього немає рамок, воно завжди нове, несподіване, неповторне, воно в постійному русі, становленні. Розуміння щастя одного індивіда не співпадає із розумінням іншого.

Безперечно, щастя – це стан душі. Л.М.Толстой чудово зазначив, що щастя не в тому, щоб робити завжди, що хочеш, а в тому, щоб хотіти того, що робиш. Очевидно, перше, що обумовлює щастя, це здатність до його відчуття. Бути щасливим – означає бути самим собою, усвідомлювати себе у стані задоволеності життям, окремими його актами, досягненням поставленої мети тощо, що, у свою чергу, є ознакою глибини і талановитості особистості, тобто здатності бути щасливим. Далі, переживання щастя безперечно пов’язане із станом піднесення життєвих сил, здібностей, творчого досягнення, втілення життєвого задуму, тобто щастя – почуттєво-емоційна форма можливостей самореалізації особистості, що, у свою чергу, базується на генеральних цілях, сенсах та ідеалах життя.

Щастя – це відчуття, усвідомлення та інтегральне позитивне ставлення суб’єкта до своєї моральної діяльності на основі власного розуміння сенсу життя, що переживається у вигляді оптимістичного умонастрою, задоволення повнотою свого буття, реалізацією цілей.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

• Як ви розумієте сутність людини?

• Проаналізуйте рівні сутності людини.

• Чому праця і мова є факторами становлення і розвитку особистості?

• Як розглядалась проблема людини в історії філософії?

• Охарактеризуйте біологізаторські, соціологізаторські та спіритуалістичні групи концепцій людини.

• Розрізніть поняття «індивід», «індивідуальність», «особистість».

• Які типи особистості виділяють згідно з параметрами психіки?

• Проаналізуйте типи особистості, виділені Е.Шпрангером.

• Прокоментуйте типологію особистості за Л.Жаровим.

• Розгляньте типологізацію особистості за П.Ганнушкіним.

• Що таке відчуження людини?

• Назвіть шляхи подолання відчуження людини.

• В чому полягає єдність і суперечність у взаємовідношенні людини і суспільства?

• Що таке вільна асоціація індивідів?

• У чому полягає ваша особиста самореалізація?

• Наведіть приклад історичної особистості. Чому ця людина нею стала?

• Що таке сенс життя? В чому він полягає для вас?

• На які цінності повинна опиратись людина, шукаючи сенс буття за Франклом?

• Назвіть три концепції ставлення до сенсу життя, які виробилися у філософії.

• Що таке щастя?

• Як проблема щастя розглядалася в історії філософії?

• Проаналізуйте філософську та повсякденну «формули» щастя.

ТЕМА: ЦІННОСТІ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА