6. Матеріальні основи розвитку суспільства

Послідовники матеріалістичних ідей, поглядів, спираючись на досягнення передової суспільної думки, суттєво переглянули попередні уявлення про суспільство, його основу та рушійні сили. Вони висунули принципи матеріалістичного розуміння історії. Відповідно до цього принципу стверджується, що першоосновою розвитку є трудова, виробнича діяльність людей, яка спрямована на задоволення потреб особи і насамперед матеріальних потреб людини. Саме потреби спонукають виробництво безпосередніх засобів до життя. Для того, щоб мислити, займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією, люди повинні їсти, пити, мати житло, й одягатися. Звідси випливає, що основою будь-якого суспільства виступає виробництво безпосередніх засобів для життя.

Більшість представників суспільних наук і природознавців вважає, що саме виробництво матеріальних благ, праця спричинили виділення людини із царства природи і досягнення нею успіхів в оволодінні силами природи.

Праця – це цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони перетворюють та пристосовують предмети природи для задоволення своїх потреб.

Людська праця відрізняється від тваринно-інстинктивної діяльності тим, що вона є цілеспрямованим, доцільним зусиллям на такі зміни в природі, які забезпечують задоволення певних потреб людини. Праця в широкому розумінні – це спосіб життєдіяльності виробників.

За своєю формою праця завжди є соціальним процесом. Разом з тим вона має фізіологічний аспект, тобто в процесі праці витрачається енергія м’язів, нервів та ін.

Праця – це безперечна умова існування людей, вічна природна необхідність. Без неї неможливий обмін речей між людиною та природою, тобто неможливе саме людське життя. Суспільство не може існувати без споживання, так само воно не може не виробляти.

Матеріальною основою розвитку суспільства є суспільне виробництво.

Суспільне виробництво – це виробництво і відтворення носіїв життя.

Система суспільного виробництва виступає як єдність трьох видів виробництва:

1. Носіїв життя;

2. Засобів до життя;

3. Соціальних умов існування носіїв життя.

Таким чином суспільне виробництво поділяється на матеріальне та духовне.

Матеріальне виробництво – це діяльність, спрямована на освоєння навколишнього середовища. Воно включає промисловість і сільське господарство. Провідну роль в системі матеріального виробництва відіграє:

а) аграрне виробництво (продукти харчування і сировина для промисловості);

б) промислове виробництво (засоби виробництва і засоби споживання);

в) інформаційне виробництво (продукування ідей, знань, інформації, форм зв’язку).

Духовне виробництво – процес направлений на створення духовних заходів для задоволення духовних потреб.

Історичну конкретну форму матеріального виробництва відбиває спосіб виробництва матеріальних благ, який є єдністю продуктивних сил і виробничих відносин.

Продуктивні сили – це знаряддя й засоби виробництва та самі люди, які приводять у рух їх завдяки своїм знанням, досвіду, трудовим навичкам, здійснюють виробництво.

У трудовій діяльності розрізняють:

1. Цілеспрямовану діяльність людини (саму працю);

2. Знаряддя праці;

3. Предмети праці.

Предмети праці – це те, на що спрямована діяльність людини, що добувається працею з природи. Речі, які людина споживає, виготовляються з певних матеріалів. Це ліс, нафта, вугілля, руди, глина та ін.

Знаряддя праці – це все те, що людина використовує у процесі взаємодії між собою та природою, що слугує їй для передачі своїх дій на предмет праці для полегшення та прискорення цих дій.

Знаряддя праці відіграють найважливішу роль в історії розвитку виробництва. Ступінь досконалості знарядь праці виступає показником розвитку людської робочої сили, показником влади людини над природою.

Окрім знарядь праці, для успішного здійснення процесу виробництва необхідні певні умови праці, виробничі приміщення, дороги, канали, сховища, джерела енергії і т.д.

Умови праці разом із знаряддями праці становлять засоби праці.

Предмети праці та засоби праці в сукупності виступають як матеріальні умови для виробництва і утворюють засоби виробництва.

Засоби виробництва, що створюються суспільством, разом з людьми, що володіють знаннями та навичками до праці, методи та форми організації виробництва становлять у сукупності продуктивні сили суспільства.

Виробничі відносини – це сукупність матеріальних, економічних відносин, які складаються між людьми у процесі виробництва, обміну та розподілу матеріальних благ.

Матеріальна виробнича діяльність людей стала основою виникнення і розвитку суспільних зв’язків та відносин, тобто людського суспільства.

Спільна праця згуртувала людей, робила їх постійне спілкування життєво необхідним. Тому виробництво завжди, за будь-яких умов має суспільний характер, є суспільним виробництвом.

Продуктивні сили становлять лише одну сторону суспільного виробництва. Адже в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й один з одним.

Ці взаємовідносини людей у процесі виробництва дістали назву «виробничі відносини» і представляють другу складову способу виробництва.

У виробничі відносини входять насамперед виробничо-технічні відносини, тобто взаємини між виробниками безпосередньо на конкретному підприємстві. Але для успішного функціонування підприємства необхідні зв’язки його з іншими підприємствами і навіть галузями виробництва. Отже, у виробничі відносини входять також відносини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесі розподілу, обміну та споживання суспільного продукту.

Задовольняючи свої потреби, люди мають справи не лише із природою, яку використовують, пристосовують до своїх вимог, а також з так званою «другою природою», тобто з тим, що вони створюють. «Створене» знову використовується у виробництві.

Сучасне виробництво характеризується не лише матеріальними, а й духовними факторами, поєднанням науки і виробництва. Обов’язковими елементами виробництва виступають результати науково-технічних досліджень, нові технології, наукові програми, плани та прогнози, автоматизовані системи управління, системи наукової організації праці тощо. Дедалі зростаючу роль у виробництві відіграє наука, яка забезпечує теоретичну, духовну сторону практичної виробничої діяльності. Безпосереднім виявом цього стану є науково-технічний прогрес (НТП), який перетворився в головний чинник економічного прогресу.

Сучасний етап НТП прийнято називати науково-технічною революцією (НТР).

Науково-технічний прогрес – це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи (це об’єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності).

Науково-технічна революція – більш вузьке поняття. Вона являє собою одну зі стадій чи форм НТП, коли він набуває прискореного, стрибкоподібного характеру. Виявом НТР є докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва, його організації й управління, які здійснюються на базі практичного використання фундаментальних відкриттів сучасної науки. Виробництво перетворюється з простого процесу праці в науковий процес, у технологічне застосування науки.

НТР – це докорінне перетворення продуктивних сил на базі перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, зміна місця та ролі людини у виробництві.

Наукові відкриття далеко не завжди стають оперативним надбанням виробництва. Наприклад, ідея одержання фотографічного знімка втілилася лише через 100 років (1727 – 1839); телефону – через 56 років; радіо – через 35 років; радара – через 15 років; телебачення – через 14 років; атомна бомба була створена через 6 років після теоретичного обґрунтування. Як бачимо, спостерігається тенденція до скорочення часу реалізації наукових відкриттів.

На думку вчених, НТР бере початок у середині 50-х рр. ХХ ст. з впровадженням комплексної механізації, з космізацією, оволодінням ядерною енергією, винайденням ЕОМ.

Сучасний етап НТР все більше пов’язується з автоматизацією, роботизацією, кібернетизацією, розвитком мікроелектроніки, біотехнології, інформатики.

Соціальні наслідки НТР можна звести до таких основних груп:

• загострення екологічної обстановки (виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища);

• зміна взаємовідносин у системі «людина-техніка» (робітник стає регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним процесом);

• зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих, пошукових визначальних функцій, що веде до стирання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);

• зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеціалістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси);

• підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;

• прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї – в сферу науки, освіти, обслуговування;

• «інтернаціоналізації» суспільних відносин (зокрема, неможливо виробляти що-небудь в одній країні, не рахуючись з міжнародними стандартами, цінами на світовому ринку, з міжнародним поділом праці);

• втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, технічна свідомість;

• виникнення проблем біологічної і психологічної адаптації людини в звичайних і екстремальних умовах навколишнього середовища (надвисоких і наднизьких тисків, температур, електромагнітних полів, радіоактивності і т.д.).