4. Типи світогляду

Для розуміння сутності світогляду важливо знати, як він виник, етапи його розвитку, чим відрізнялися його ранні етапи від наступних, більш зрілих. Для розкриття специфіки сучасного світогляду, його функцій необхідно уявити цей шлях, перші кроки, джерела сьогоднішнього світорозуміння, тобто заглянути в історію формування світогляду.

Історичними формами (типами) світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія. Оскільки філософії як світоглядові присвячено окремі питання, зупинимося спочатку на короткій характеристиці міфології і релігії, з’ясуємо основні риси цих явищ.

Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія. Вона виникала в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значна увага приділялася також питанням походження людини, її народження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху. Важливе місце в міфах відводилося культурним досягненням, які відігравали особливо важливу роль в життєдіяльності людей, – добуванню вогню, землеробству, звичаям, обрядам тощо.

У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв’язок минулого із сучасним і майбутнім, завдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпечувався духовний зв’язок поколінь. Міфи сприяли виробленню та збереженню суспільної системи цінностей, успішному впровадженню норм поведінки.

Основні риси міфологічного світогляду:

• уявлення про кровно-родинні зв’язки природних сил та явищ. З тим щоб подолати відчуження природи в первісному суспільстві, якось пояснити незрозумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежала від них і була безсилою подолати негативні наслідки природних явищ, вона переносила людські риси на навколишній світ;

• персоніфікація, уособлення природних сил та способів людської діяльності. Явища природи отримували певні імена, «оживлялися» з тим, щоб пояснити їх, щоб була змога звернутися до них, «задобрити», принести жертву тощо;

• міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності й фантазії, природного і надприродного, думки й емоції. Майже відсутнє абстрактне мислення, узагальнення, аналіз, класифікація. Подібне мислення спостерігаємо у дітей, художників, поетів;

• міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказовості, обґрунтування та перевірки. Все сприймалося на віру, не було ніяких сумнівів. Міф передавався від покоління до покоління, від народу до народу, не було навіть думки щодо перевірки, підтвердження практикою;

• людина розумілася як іграшка в руках природних чи надприродних сил, її життєвий шлях визначався долею, фатумом. Вважалося, що всі людські дії, вчинки, весь життєвий шлях було наперед визначено. Звідси – пасивно-пристосовницька поведінка людини.

У міру розвитку суспільного життя, переходу від його первісних форм до більш високих, міф втрачає своє значення як особливий ступінь розвитку суспільної свідомості. Виникає потреба в пошуку нових відповідей на ті самі корінні питання світогляду – про походження світу, людини, культурних навичок, сенсу життя, таємниці народження і смерті, соціального устрою. На них прагне дати відповідь нова історична форма світогляду – релігія.

Як і міфологія, релігія вдається до фантазії і почуттів. Але на відміну від міфу релігія розрізняє земне і неземне, надприродне, вона розводить їх на два протилежних полюси. Релігія формувалася на основі постійного вторгнення в життя людей «чужих» їм природних і соціальних процесів. Ці таємничі, непомірні сили усвідомлювалися безсилими перед ними людьми як «вищі сили». «Вищі сили» виступали як уособлення добра і зла, як демонічні і божественні начала. Звідси – поєднання страху і поваги у людей, прагнення знайти захист і порятунок у зверненні до божественних сил.

Основні риси релігійного світогляду:

• поділ світу на поцейбічний («земний») і потойбічний («небесний»);

• віра в існування надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові та житті людей;

• наявність культу – системи усталених ритуалів, догматів;

• поклоніння Богові як вищій істоті.

Філософський світогляд. Філософія виникла водночас із релігією. Носієм філософського світогляду також є особа. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що, по-перше, він заснований на розумі, тоді як релігія – на вірі, міфологія – на страхові. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філософія – абстрактними поняттями. І нарешті, по-третє, філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю. Міфологію та релігію індивід приймає в готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, особиста творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою особи, вона ґрунтується на засадах свободи. Щоправда, марксистсько-ленінська філософія, будучи в СРСР офіційною ідеологією, виконувала функцію соціального контролю і примусово нав’язувалась.