7. Політична система суспільства

Політична система – це система державно-правових, політичних і громадських інститутів, установ і організацій, за допомогою яких регулюються політичні відносини між державами, народами, класами, націями та іншими соціальними спільнотами країни.

Сучасного вигляду політична система набрала в 60-ті роки ХХ століття, в період утвердження демократичних і ліберальних цінностей в Європі та Америці.

До структури політичної системи входять:

1. Влада (політична й державна);

2. Політичні організації (держава, партії, національні Фронти тощо);

3. Політичні відносини;

4. Політико-правові норми (Конституція, закони, правові акти тощо);

5. Політична свідомість;

6. Політична культура.

Політичні системи відрізняються за своїми типологіями: історичною і географічною ознаками, силою впливу на суспільство та різними підходами.

Чим вищого рівня досягло суспільство у своєму розвитку, тим складнішою за своєю структурою і змістом є його політична система.

Неабияку роль у політичній системі відіграють політичні партії – це добровільні організації, що об’єднують у своїх лавах найорганізованішу і найактивнішу частину соціальної спільноти з метою вираження й захисту її політичних інтересів шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні.

Ще однією складовою є суспільно-політичні (громадські) рухи (це соціальні організації, що не мають конституційного оформлення) та громадська організація (це добровільні об’єднання людей, які утворюються для досягнення певної спільної мети). Чіткого розмежування між поняттями «громадський рух» і «громадська організація» не існує.

У кожному державноорганізованому суспільстві створюються певні умови для залучення громадян до політичного життя і політичної діяльності (залежить від віку, статі, освіти форми правління і т.д.)

Політична діяльність – це сукупність дій окремих індивідів або соціальних груп з метою реалізації своїх політичних інтересів, насамперед, питань про завоювання, реалізацію і утримання влади.

Важливим елементом політичної системи суспільства є також політична свідомість і політична культура.

Політична свідомість – це відображення людиною чи певними спільнотами людей в ідеальних образах політичного життя, політичних відносин як різновидності суспільних відносин в цілому.

Політична культура – це сукупність стереотипів політичної свідомості і поведінки, характерних для даної соціальної спільності.

8. Громадянське суспільство

Можна припустити, що поняття «громадянське суспільство» є ще більш давнім аніж знання про політику. Згадки про громадянське суспільство, роздуми про його значення і призначення виникли ще дві з половиною тисячі років тому.

Аристотель не виділяє державу з суспільства. В його вченні, як і в теорії Платона, мають місце тоталітарні тенденції: людина – частина держави, особисті інтереси підпорядковані суспільному благу.

Ніколо Макіавеллі вважав, що вищим втіленням людського духу є держава, а метою, значенням і щастям життя – служіння їй. В одній з своїх робіт Макіавеллі пише про прагнення держави знесилити і підірвати всяку діяльність суспільства, щоб піднестися. Тут очевидне розрізнення автором держави і громадянського суспільства, політичної і цивільної сфер.

Томас Гоббс вже використовує поняття «громадянське суспільство», хоча і непослідовно. З одного боку він стверджує, що громадянське суспільство не зв’язане цивільними законами, звичаями, правом. З другого боку – він вважав, що держава, подібно біблійній істоті Левіафану¹⁰⁹, підпорядковує собі все і вся, і через поняття «громадянське суспільство» показує, що воно саме підкоряється державі.

Джон Локк вперше поставив особу вище за суспільство і державу, а свободу – вище за інші цінності. Активно використовуючи поняття «громадянське суспільство», він проголошує, що суспільство виникає раніше держави і є важливішим, довговічнішим за неї. Розпад держави не викличе розпаду суспільства, тоді як ніякій державі не встояти у разі руйнування суспільства.

Шарль Монтеск’є вслід за Локком розділяв суспільство і державу. Громадянське суспільство виникає до держави, яка і виростає з громадянського суспільства, щоб запобігти або нейтралізувати вороже відношення людей один до одного.

Жан-Жак Руссо також показує громадянське суспільство як суспільство, що перетворюється в державу, але тільки за допомогою суспільного договору. Він сформулював саме поняття громадянського суспільства.

Принципово новими положеннями збагатив розгляд проблеми громадянського суспільства німецький мислитель Г.Гегель, згідно якому:

• громадянське суспільство є сукупністю індивідів, що задовольняють за допомогою праці свої повсякденні потреби;

• основою громадянського суспільства є приватна власність;

• рушійною силою історичного прогресу є не громадянське суспільство, а держава, яка захищає людину від випадковостей, забезпечує справедливість і реалізує загальність інтересів;

• громадянське суспільство та індивід підпорядковані державі, бо саме вона інтегрує окремих індивідів і їх групи в органічну цілісність;

• небезпека існування всеосяжної держави полягає в тому, що вона поглинає громадянське суспільство і не прагне гарантувати громадянам їх права і свободи.

К.Маркс вказав на обмеженість концепції Гегеля про взаємостосунки громадянського суспільства і держави. Полемізуючи з Гегелем, він не протиставляв державу громадянському суспільству, але доводив, що державна влада не повинна нав’язувати свою волю останньому. Держава, здійснюючи владні функції, повинна спиратися на потреби та інтереси громадянського суспільства, розумно виражати і захищати їх, шукати варіанти зближення, подолання виникаючих суперечностей. Марксисти розглядали взаємини між державою і громадянським суспільством як відносини між публічною владою та індивідуальною свободою.

Історично громадянське суспільство прийшло на зміну традиційному, станово-кастовому, в якому держава практично співпадала з майновими класами і була відособлена від основної маси населення. Громадянське суспільство по суті своїй буржуазне: його основою є вільний індивід, незалежний від влади і форм колективного життя. Найістотніша передумова його свободи – інститут приватної власності, що формує розвинуту цивільну самосвідомість.

Відособлення суспільства від всепроникаючої влади держави завершилося в ході революцій ХVII – ХVIII століть і подальших реформ.

Сам термін «громадянське суспільство» використовується як в широкому, так і у вузькому значеннях. В широкому значенні громадянське суспільство включає всі соціальні структури і відносини, які безпосередньо не регулюються державою. Воно виникає і змінюється в ході природно-історичного розвитку як автономна, безпосередньо не залежна від держави сфера. При такому підході громадянське суспільство сумісно не тільки з демократією, але і авторитаризмом, і лише тоталітаризм означає його повне, а частіше часткове поглинання політичною владою.

У вузькому значенні – це суспільство на певному етапі свого розвитку, коли воно виступає соціально-економічною основою демократичної і правової держави.

Сучасне розуміння громадянського суспільства в політології переважно виходить з цього вузького значення. Зміст поняття громадянського суспільства включає всю сукупність неполітичних (недержавних) відносин у суспільстві, тобто економічні, моральні, культурно-духовні, релігійні, національні.

Громадянське суспільство – це сфера спонтанного самовиявлення вільних індивідів і асоціацій та організацій громадян, які добровільно сформувалися і захищені законом від прямого втручання з боку органів державної влади.

Економічною основою громадянського суспільства є власність в усіх її формах, насамперед приватна, кооперативна, колективна тощо. Вона забезпечує економічну свободу, без якої не може бути ні політичної, ні соціальної свободи.

Головними засадами, на яких має ґрунтуватися громадянське суспільство, є свобода, рівноправність, самоорганізація і саморегулювання. Держава ж підпорядковується служінню громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на гарантування рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості.

Головні ознаки громадянського суспільства:

• розмежування компетенції держави і суспільства, незалежність інститутів громадянського суспільства від держави в рамках своєї компетенції;

• демократія і плюралізм в політичній сфері;

• ринкова економіка, основу якої складають недержавні підприємства;

• середній клас як соціальна основа громадянського суспільства;

• правова держава, пріоритет прав і свобод індивіда перед інтересами держави;

• ідеологічний і політичний плюралізм;

• свобода слова і засобів масової інформації.