1. Поняття «онтологія», «буття», «небуття»

Розвиток і диференціація світоглядно-філософських знань створили можливість і спричинили формування окремої філософської науки про буття, що одержала назву онтології.

Проблема буття – одна з перших проблем, які намагалась розв’язати філософія. В історії філософії проблему буття вперше порушили елеати. Парменід, який вважав буття основою світу, дійшов парадоксального висновку: що існує тільки буття, а небуття не існує, бо якщо людина думає про небуття, то воно постає як буття.

Вчення про буття називається онтологією (грец. оntos – суще і logos – вчення). Термін «онтологія» було запропоновано професором логіки марбурзького університету Рудольфом Гокленіусом (1547 – 1628). Проте справжнім автором і творцем першого курсу під назвою «Онтологія» був професор філософії Берлінського університету Християн Вольф (1679 – 1754). До Вольфа всі проблеми онтології викладалися в курсі метафізики. Вольф чітко відокремив онтологію, як науку про буття, від гносеології (науки про пізнання).

Кант виступив проти будь-якої онтології, оскільки для людини у світі достовірно існує лише феномен, тобто лише те, що існує в її свідомості. А існуюче поза свідомістю людині не доступне.

Заперечував онтологію Вольфа також Гегель, оскільки на його думку буття і свідомість тотожні: буття існує в свідомості (в ідеї, в дусі), а свідомість (ідея, дух) адекватно реалізується в бутті. Але, не дивлячись на все це, Гегель все ж таки розпочинає викладати свою систему філософії саме з категорії буття.

Марксизм, сліпо наслідуючи Гегеля, теж висміює і заперечує онтологію, як буржуазну та антинаукову філософію. В марксистський підручниках проблеми онтології розпорошені між проблемами матеріалізму та ідеалізму, діалектики та метафізики, природознавства та соціології.

Найбільший вплив на відтворення онтологічних вчень у ХХ ст. виявила феноменологія Е.Гуссерля, який методологічно обґрунтував новий підхід до буття, дав нове тлумачення буття, чим було подолано кантівське заперечення онтології.

Екзистенціалісти та феноменологи різним предметам надавали різні види (модуси) буття відповідно до того, як вони даються людині. Якщо, наприклад вчений висунув здогад про буття якоїсь мікрочастинки, то спочатку вона має модус «гіпотетичного буття». Для того щоб набути модуси «реального буття», вона повинна предстати за правилами, за якими даються реальні речі.

Загалом, сучасна філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче: як матеріальні так і духовні феномени. Буття не зводиться лише до матеріальних утворень, а включає у себе й світ людського духу, всі духовні явища, які за своєю суттю є ідеальними.

Таким чином, у широкому розумінні буття є захоплююча реальність, гранично загальне поняття про суще взагалі. Буття є те, що існує: матерія, речі, властивості, зв’язки і відносини. У формі духовної реалісті існують ідеї, теорії, гіпотези, навіть плоди найбурхливішої фантазії, науки, міфи та ін.

На відміну від категорії існування, де акцент робиться на вираженні просто наявності якихось фрагментів реальності, у категорії буття виражається не сама наявність, а присутність конкретних реальностей у їх якісній визначеності.

Категорія буття повніше характеризує багатоманітний світ, тому що існувати і бути виражають різний зміст, що відрізняється вже на рівні буденної свідомості. Якщо людина соціально пасивна, обмежується життям живої істоти, то про неї говорять, що така людина не живе, а існує. Буття людини, отже, по своїй суті, передбачає активний прояв усіх її сил у всіх сферах життєдіяльності. Буття - загальна основа практично-діяльного і пізнавального освоєння людиною світу.

Важливою особливістю категорії буття вважається обов’язкова наявність у реальних речей певних властивостей. Щоб мати які-небудь властивості, річ спочатку повинна бути. І в такому розумінні буття передує всьому, що є у світі. Де в чому буття відрізняється від «сущого». Буття – поняття загальне, воно є основою сущого. У категорії «буття» здійснюється інтеграція основних ідей про світ як ціле (загальне): світ є, існує як безмежна цілісність; природне і духовне, індивіди і суспільство. Кожне суще – унікальне, неповторне в його внутрішніх і зовнішніх умовах існування. Визначеність сущого характеризує місце і час його індивідуального буття. Умови цього буття ніколи не відтворюються знову і не залишаються незмінними.

Антитезою (протилежністю) буття є небуття (ніщо). Буття і ніщо не можуть існувати один без одного. Небуття мислиться як відносне поняття, в абсолютному сенсі небуття немає («Не можна помислити небуття», Парменід). Перехід в небуття мислиться як руйнування цього виду буття і перехід його в іншу форму буття (напр., смерть). З іншого боку, з Платона бере початок традиція, що зараховує небуття до ключових категорій онтології (вчення про буття), наряду, напр., з абсолютом, буттям, богом, яка відкидає принцип «ніщо з нічого не виникає» (особливо розвинена ця традиція була в християнській філософії, яка роздумувала над одним з основних християнських догматів, – творінням світу Богом з нічого).