3. Рівні та форми пізнання. Чуттєве і раціональне пізнання

В процесі пізнання фактично використовуються усі здібності людини. Найважливіші серед них:

1) почуття («живе споглядання»)

2) розум (мислення, раціональне).

3) поєднання почуття і розуму (синтез)

Таким чином прийнято виділяти три рівні пізнання, кожен з яких реалізується у своїх формах.

Безпосередній, первинний зв’язок людини з оточуючим світом здійснюється за допомогою почуттів.

Чуттєвий рівень пізнання реалізується у трьох основних взаємопов’язаних формах: відчуття, сприйняття, уявлення.

Відчуття, як найпростіша форма чуттєвого досвіду, відображає в свідомості окремі сторони і властивості предметів, внутрішні стани організму. Відчуття є компонентами більш складного чуттєвого образу – сприйняття.

Сприйняття – це цілісний образ предмету, синтез окремих відчуттів. Оперування сприйняттями здійснюється в рамках уявлень.

Уявлення – це узагальнений чуттєвий образ предмету, який впливав на органи чуття в минулому, але не сприймається в даний момент.

На відміну від чуттєвого, раціональний рівень пізнання (раціо – розум) пов’язаний зі світом опосередкованого, тобто використовує посередників, якими є слова, жести, знаряддя та ін.

Формами раціонального пізнання є поняття, судження, умовиводи.

Поняття виражає загальні ознаки і зв’язки предметів, відходячи від решти їхніх властивостей.

Судження – це форма мислення, яка виражає зв’язок понять у вигляді речення, яке характеризує предмети, тобто щось стверджує або заперечує про них.

Умовивід оперує судженнями і поняттями, переходить від одних з них до інших, демонструючи цим протікання мислительного процесу.

Синтезувальний рівень пізнання – поєднує чуттєвий та раціональний рівні. Виражається у формах:

Досвід – особисте нагромадження знань, якими можна скористатись у подальшому.

Експеримент – дослідження певних властивостей та характеристик речей у спеціально організованих умовах з обґрунтованим дозуванням дій, чинників і т.д.

Практика – свідомо фіксований досвід, застосування набутих знань у реальному історичному житті.

4. Опосередковане та безпосереднє пізнання

Опосередковане та безпосереднє пізнання – це філософські категорії, що виражають різні підстави існування та форми вияву загального взаємозв’язку речей, а також різні способи відображення дійсності.

Безпосереднє – те, існування чого визначається його власними підставами.

Опосередковане – те, існування чого має підставу в іншому. Оскільки все має підстави в самому собі та в своїх умовах, то кожна річ об’єктивної дійсності становить діалектичну єдність безпосереднього та опосередкованого.

Безпосереднє знання – це пряме знання, яке набувається чуттєвим спогляданням та інтелектуальною інтуїцією без доведень, на відміну від дискурсивного знання, яке опосередковане логічними міркуваннями у формі суджень, умовиводів, силогізмів, понять тощо.

5. Творчість, логіка, інтуїція у пізнанні

Пізнання носить творчий характер. Специфіка творчості у пізнанні проявляється у тому, що це процес діалектичної єдності, коли суб’єкт (людина) отримує переосмислені результати своєї пізнавальної діяльності в якісно новому утворенні.

Творчість проявляється у створенні неповторних, оригінальних, унікальних матеріальних і духовних цінностей (відкриття нових властивостей та закономірностей, створення цінностей мистецтва, нових зразків техніки та нових видів технології і т. д.).

Світ творчості нескінченно різноманітний, як різноманітна сама духовна і практична діяльність. Новаторство і новації – необхідна сторона розвитку та пізнавальної, теоретичної і перетворюючої, практичної діяльності людей, розвитку суспільства в цілому.

Основними видами творчості є: наукова, винахідницька, політична, організаторська, філософська, художня, міфологічна, релігійна, повсякденно-побутова.

У кінцевому рахунку в основі творчості і творчої діяльності лежать суспільні потреби, а якщо йти далі, то протиріччя, що виникають у науковому пізнанні й практичній діяльності, вирішення яких передбачає вихід за межі досягнутого рівня знань або за рамки існуючого рівня техніки і технології.

Так, вирішення протиріччя між фактом сталості швидкості світла і основними положеннями класичної механіки викликало до життя теорію відносності, протиріччя між зростаючими характеристиками міцності матеріалів і застарілими неефективними методами їх обробки породило нові технології – електрохімічну, технологію обробки металів у стані надпластичності і т. д.

В області технічного розвитку подібні точки зростання пов’язані з протиріччями між старою технологією і новою технікою, старою технологією і новими характеристиками конструкційних матеріалів і т. п.

Які ж основні передумови розвитку творчих потенцій людини?

Перш за все це великі і глибокі знання в певній галузі як умова бачення наявних проблем і база для їх вирішення.

Другий дуже важливий момент – свобода критики, творчих дискусій, обміну і боротьби думок.

Нарешті, передумовою і умовою творчості є розвиток необхідних для цього здібностей, зокрема, уяви, особливо продуктивної, здатності формування нового наочного або наочно-понятійного образу, моделі потрібного майбутнього і т. д.

Творчість у пізнанні досить часто звертається до логіки та інтуїції.

Ми нерідко говоримо «доводити щось не можу, але інтуїтивно вважаю, що це так».

Інтуїція – це такий спосіб одержання знання, коли не усвідомлюючи шляху руху власної думки, суб’єкт одержує нове об’єктивне знання про дійсність.

Інтуїцію часом трактували як щось таємниче і мало не надприродне. І хоча механізми інтуїції до теперішнього часу вивчені недостатньо, однак її науковий аналіз вимагає позбавити це явище ореола таємничості.

Перш за все інтуїція – функція ґрунтовного оволодіння предметом. Яблуко повинно було впасти саме на голову Ньютона, щоб цей факт (якщо він був) призвів до великого відкриття.

Другий момент: інтуїція, як правило, пов’язана з тривалою попередньою роботою над проблемою, часто вона має місце тоді, коли, здавалося б, всі логічні резерви пошуку вичерпані.

Третє: мабуть, у механізмі інтуїції чималу роль відіграє несвідоме, на рівні якого ніби застрягають окремі ланки логічної ланцюга.

Четверте: певну роль в інтуїтивному прориві відіграє наявність «підказки». Так, спостереження павутини між гілками дало поштовх для народження ідеї підвісного моста.

Інтуїцію треба розглядати в єдності з логічними засобами та формами пізнання.

Логіка – наука про закони і форми мислення, спрямовані на пізнання об’єктивної реальності.

В найскладніше логічне доведення завжди вплетена інтуїція, яка виступає елементом, що об’єднує весь ланцюг доведення в цілісність і є необхідним елементом осмислення та розуміння.

Мислення у пізнанні опирається на логічні закони, що виражають абсолютно точні й строго визначені зв’язки між висловлюваннями та їхніми елементами. В процесі наукового дослідження суб’єкт змушений переривати поступове логічне міркування інтуїтивними стрибками. Таким чином логіка та інтуїція – це два взаємообумовлені механізми наукової творчості, що доповнюють один одного і не існують ізольовано один від одного.