11. Методологія

Поняття методологія (від грец. methodos – шлях дослідження, logos – слово, вчення) має два значення:

1. Вчення про методи пізнання й перетворення світу.

2. Сукупність методів, що використовуються в будь-якій науці.

Розвиток методології пов’язаний з іменами великих греків Сократа, Платона, Аристотеля. Зокрема Сократ висунув на перший план діалектичну природу мислення в пошуках істини при зіставленні різних за значенням фактів. Платон для цього застосував закони логіки. Аристотель поєднав методи Сократа й Платона і створив універсальну логічну систему пізнання дійсності. У подальшому медотологічні принципи дістають розвиток у Ф.Бекона, який виступив проти схоластики. За нових умов методи пізнання дійсності набувають дальшого розвитку в працях класичної німецької філософії І.Канта, Й.Фіхте, Г.В.Гегеля. Класичний системний підхід, комплексну розробку методів та засобів дослідження знаходимо у працях В.Вернадського.

Враховуючи досягнення наукової думки, маємо змогу зробити висновок: Методологія – це вчення про структурну побудову, логічні конструкції, методи і принципи розв’язання наукової проблеми, конкретніше – вчення про основоположні принципи побудови, форми і засоби наукового пізнання дійсності.

Отже, методологія базується на сукупності принципів і методів, застосування яких у конкретному науковому дослідженні дає можливість розв’язати певну проблему.

12. Метод як усвідомлений спосіб пізнавальної діяльності. Методологічний арсенал науки. Емпіричне та теоретичне пізнання.

Під методом у найзагальнішому значенні розуміють певний спосіб, прийом, шлях вирішення якоїсь проблеми чи задачі.

Метод – це свідомо застосовані порядок та послідовність дій, що приводять до бажаного результату

Пізнавальна діяльність відбувається за допомогою методів, а саме – наукових.

Науковий метод – це результат досліджень, зроблених попередньо.

Методи наукового пізнання – це не проста сукупність правил і прийомів, яка конструюється дослідниками свавільно. Наукові методи мають об’єктивний характер, основою їх формування є закономірні зв’язки і відношення предметів.

Концентруючи знання минулих досліджень, метод виступає як вихідний пункт для сучасних досліджень. Необхідно зауважити, що вміння вибрати метод залежить від досвіду дослідника в царині наукової діяльності, рівня його теоретичної підготовки тощо.

Аналізуючи властивості об’єкта, дослідник спочатку з допомогою довільно вибраного методу визначає його суттєві і несуттєві сторони. В процесі подальшого вивчення даний метод (чи сукупність методів) може застосовуватись і далі, а може і бути замінений іншим, більш відповідним до властивостей предмета чи явища. Правда, в дослідницькій роботі найчастіше буває так, що раніше вибраний метод не відкидається цілком, коли з’являється більш відповідний, а просто відтісняється на другорядну роль і виконує допоміжну функцію. Тож кожне наукове дослідження здійснюється не якимось окремо взятим методом, а декількома, і при цьому не набраними як певна сукупність, а із системним зв’язком.

Сучасна система методів науки досить різноманітна, як і сама наука. У методології існує безліч класифікацій наукових методів.

Більшість із науковців використовують класифікацію, яка базується на теоріях американського мислителя Р.Мертона. Він вважає, що існує три рівні наукового пізнання:

1. емпіричний (чуттєвий досвід);

2. емпірично-теоретичний;

3. теоретичний.

Відповідно і методи наукового пізнання діляться на:

а) методи емпіричного рівня дослідження;

б) методи, які використовуються на емпіричному і теоретичному рівнях;

в) методи теоретичного рівня.

Методи емпіричного рівня дослідження:

1. Наукового спостереження – метод вивчення ознак і відношень окремих предметів, які розглядаються в їхніх природних умовах

2. Опис.

3. Вимірювання – процедура визначення числового значення деякої величини засобом одиниці виміру.

4. Експеримент.

Експеримент поділяється на три великі групи:

а) Пошуковий експеримент (проводиться з метою знаходження раніше не відомих властивостей, відношень, особливостей об’єкта, що досліджується, або пошуками нових явищ).

б) Перевірочний експеримент (використовується для підтвердження або спростування перевірочних гіпотез).

в) Здійснюючий експеримент (проводиться для того, щоб створити раніше не відомі предмети, речі, які потім досліджуються або використовуються в практичній діяльності).

Методи, які використовуються на емпіричному і теоретичному рівнях:

1. Аналіз і синтез (уявний поділ об’єкта на частини з метою докладного вивчення кожної з них і уявне об’єднання їх в ціле).

2. Індукція і дедукція (індукція – сходження від одиничного до загального, з маленьких частин знання складається повне знання; дедукція перехід від загального до одиничного, – розчленування повного знання на маленькі частинки).

3. Абстрагування (мислиме «виривання» окремого предмета або явища з метою докладного його вивчення, а потім такого ж мислимого вставлення в систему).

1. Аналогія і моделювання (аналогія – коли на основі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками; моделювання – використовується там, де безпосереднє вивчення предмета складає певні труднощі. Наприклад, у кораблебудуванні виготовляють у сотні разів меншу модель корабля. Ця модель вивчається у різних ситуаціях і лише тоді його будують насправді).

2. Формалізація (змістом методу є заміна словесної форми символами, формулами і т.д. Широко використовується в математиці, логіці та ін. науках)

Методи теоретичного рівня

1. Метод сходження від абстрактного до конкретного (рух теоретичної думки від абстракції до цілісного відтворення предмета або явища).

2. Єдність історичного і логічного (співвідношення реального процесу і його відображення в теоретичному мисленні).

3. Системно-структурний аналіз (завдяки цьому методові передбачається вивчення об’єкта як в цілісності його структури, так і його складників. Він застосовується при дослідженні надто складних явищ у фізиці, біології, в суспільних, технічних та сільськогосподарських науках.)

З позиції сфери застосування методи поділяються на загальні і часткові. Часткові, спеціально-наукові, використовуються в окремих науках (наприклад, в математиці – метод математичної індукції, у космології – метод радіоактивного розпаду, в економіці – метод економічного аналізу, економічної статистики тощо). Загальнонаукові методи використовують всі, або майже всі науки. До таких методів відносяться аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення і абстрагування, метод експерименту і аналогії, моделювання, формалізації, аксіоматичний метод та інші.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

• Розкрийте зміст поняття «гносеологія»

• Покажіть взаємозв’язок об’єкту та суб’єкту пізнання.

• Охарактеризуйте види пізнання.

• Як розроблялася проблема пізнання у історії філософії?

• Прокоментуйте основні положення теорії пізнання, що виробились у ХІХ – ХХ ст.

• Поясніть різницю між гносеологічним песимізмом та оптимізмом.

• Проаналізуйте рівні пізнання та їх форми.

• Яка різниця між опосередкованим та безпосереднім пізнанням?

• Покажіть роль творчості у пізнавальному процесі.

• Яким чином творчість у пізнанні опирається на логіку та інтуїцію?

• Чому істина за своєю суттю буває об’єктивною, конкретною, абсолютною, відносною?

• Що таке заблудження?

• Проаналізуйте думки у філософії щодо критеріїв істини.

• Чому практика є основним критерієм істини?

• Покажіть різницю між практикою, діяльністю, працею.

• Проаналізуйте види практики.

• Вкажіть на різницю між знанням та мудрістю.

• Проаналізуйте вислів Томаса-Стернза Еліота: «Ми забули мудрість заради знання».

• Розкрийте суть поняття «методологія».

• Як ви розумієте поняття «науковий метод»?

• Проаналізуйте класифікацію методів наукового пізнання Р.Мертона.

• Яка різниця між загальними і частковими методами?

ТЕМА: ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ СУСПІЛЬСТВА