2. Перегляд класичної моделі світорозуміння у філософії хіх – хх століть.

У 20 – 30-х роках XIX ст. філософія Г.Гегеля набула в Європі тріумфального поширення, а в Німеччині її було проголошено офіційною філософією, особливо корисною для зміцнення соціального порядку та виховання молоді. Але якраз на вершині визнання Гегель раптово помер (14 листопада 1831 р.), і в європейському філософському житті на деякий час запанували розгубленість і невизначеність; було незрозуміло, куди і як повинна далі розвиватися філософія. Адже гегелівська філософія набула системно завершеного характеру, увібравши в себе як найцінніші здобутки попередньої європейської філософії, так і результати філософського осмислення основних напрямів людської життєдіяльності.

Здавалось, що завдання філософії тепер зводилось до деяких незначних доповнень і деталізацій. Не один європейський філософ ставив у цей час перед собою запитання: чи можлива філософій після Гегеля. Тому, коли Ф.Шеллінг, колишній друг Гегеля, оголосив про намір прочитати курс лекцій з філософії принципово іншого характеру, ніж гегелівська, його аудиторія зібрала велику кількість слухачів, серед яких була група видатних осіб, таких як С.К’єркегор, М.Бакунін, Ф.Лассаль, Ф.Енгельс та ін. Лекції Ф.Шеллінґа не задовольнили його слухачів. Але згодом з’ясувалось, що початки справді нової філософії з’явилися у Європі ще за життя Гегеля. Зокрема, у 1819 році вийшов друком перший том праці А.Шопенгауера «Світ як воля та уявлення», який і вважають першою працею нової філософії.

Поступово процес формування засад нового філософствування став набувати сили і визначеності: виникла некласична філософія, особливості якої остаточно визначилися у XX ст. А явище некласичності поширилось і на інші сфери життя, такі як мистецтво, наука, культура.

Відмінності класичної і некласичної філософії

Класична філософія	Некласична філософія
1.Буття є цілісне, глибинноузасаднене, внутрішньоконцентроване	Говорити про буття безвідносно до людського сприйняття й уявлення безглуздо; ми можемо судити лише про те, що ввійшло в контекст нашого сприйняття і знання; поза цим питання про буття залишається відкритим
2. Розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки	На перший план у людській психіці виходять чинники, які за своєю природою нерозумні або позарозумні; масштабами й силою дії вони перевершують розум
3. Розум здатний висвітлити глибини психіки й орозумити їх	Оскільки нерозумні чинники психіки потужніші, то розум нездатний їх опанувати
4.За допомогою розуму людина спроможна належним чином організувати своє життя і взаємини з буттям	Розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає цьому

Некласична філософія наважилася не протиставити людині чисті принципи, а прийняти людину такою, якою вона є у реальності, через це вона навіть у повному відношенні постала більш простою, зрозумілою стилістично більш різноманітною.