4. Роль географічного природного середовища у житті суспільства

Одним і найважливіших понять соціальної філософії є поняття географічного середовища. Людина живе на Землі в межах тоненької сфери, саме тут вона реалізує свої творчі сили. Ця зона називається географічним середовищем (від грецьких «гео» – Земля і «графо» – пишу).

Географічне середовище це сукупність предметів живої і неживої природи, залучених на даному етапі розвитку суспільства у процес суспільного життя і які, таким чином, є необхідними умовами існування і розвитку суспільства. Проблемами географічного середовища уже займалися Демокріт, Гіпократ, Геродот, Плібій.

До географічного середовища належать земна кора із корисними копалинами, ґрунти, луки, озера, рослинний і тваринний світ, дороги, села, міста, нижня частина атмосфери. Тобто та частина природи, яка є об’єктом діяльності людини і насамперед виробництва. З розвитком суспільства географічне середовище розширюється, до його складу залучаються дно океанів, Північний і Південний полюси, різноманітні родовища, космічний простір тощо. Змінюється і його роль у житті людини.

В історичному розвитку географічне середовище, його умови або прискорювали, або гальмували розвиток суспільства (народи Африки – Європи). Із розвитком суспільства географічне середовище не тільки розширюється у просторі, а й якісно змінюється (нові сорти дерев, породи тварин і т.д.). Людина постійно змінює і вдосконалює географічне середовище у відповідності з потребами розвитку суспільства.

Географічне середовище суттєво впливає на саму людину. Умови життя формують стиль і спосіб життя людей, їхню психологію, звичаї, традиції і т.д.

З розвитком філософії виникає нова її галузь геополітика – це політична доктрина, яка абсолютизує роль географічного середовища у житті держави.

Один із теоретичних засновників геополітики – німецький географ і етнограф Фрідріх Ратцель (1844 – 1904). Він розглядав народи як живі організми, які, щоб жити, розмножуватись, мусять вести боротьбу за «життєвий простір». Саме він обґрунтував роль географічного середовища у житті народу до рівня абсолютної цінності. Ратцель не був ані фашистом, ані шовіністом, навпаки, дуже цінував вклад у розвиток світової культури діяльність різних народів. Але його ідеями вдало скористались Гітлер та Сталін. Нам відомо, що і сьогодні серед політиків деяких сусідніх держав є охочі приєднати ту чи іншу частину України і, на жаль, це вже сталось із Кримом.

5. Демографічні чинники суспільного розвитку

Поряд із природним середовищем значним фактором розвитку суспільства є народонаселення. Цю сторону природи людини вивчає демографія (від грецьких demos – народ і grapho – пишу). Вона досліджує динаміку чисельності населення, міграцію сім’ї, її склад і розвиток, народжуваність, смертність, зайнятість, пропорції складу населення за віковими, статевими та іншими ознаками, вступ до шлюбу і розлучення тощо.

Найважливіший показник стану народонаселення – народжуваність.

Фахівці розрізняють такі коефіцієнти народжуваності:

1. Загальний коефіцієнт народжуваності (кількість народжених на певній території за окремий період (рік) із розрахунку на 1000 чоловік населення).

2. Спеціальний коефіцієнт народжуваності (відношення кількості народжених до кількості жінок дітородного віку).

3. Коефіцієнт шлюбної народжуваності (кількість народжених дітей тисячею заміжніх жінок за рік).

4. Сумарний коефіцієнт народжуваності (середнє число дітей народжених однією жінкою за весь період її життя).

Природний приріст населення – різниця між кількістю народжених і померлих на даній території за певний період часу, здебільшого за рік.

Важливим показником стану демографічної системи є характеристика типу відтворення населення. Це постійне оновлення поколінь. Для того щоб кількість населення не зменшувалась, за підрахунками демографів, кожні 100 жінок протягом життя повинні народити 260 – 270 дітей. (На сьогодні прийнято вважати, що репродуктивний вік жінки становить від 15 до 50 років).

Зараз досить часто використовується термін демографічна ситуація. Це насамперед стан таких демографічних процесів як народжуваність і смертність, вступ до шлюбу і розлучення, склад і розміщення населення на певній території у відповідний період часу тощо.

Демографічна політика – система спеціальних заходів, спрямована на досягнення у майбутньому бажаного для суспільства типу або рівня відтворення населення. На динаміку відтворення населення можна впливати через рівень народжуваності.

Фактори рівня народжуваності:

1. Демографічний – співвідношення чоловіків і жінок на певній території.

2. Економічний – економічний розвиток держави, регіону, сім’ї.

3. Медичний – рівень здоров’я чоловіків і жінок, наявність відповідних медичних закладів.

4. Соціальний – рівень і умови життя людей

5. Правовий – певний рівень законодавчого захисту сім’ї, матері, дитини.

6. Психологічний – особливості ставлення чоловіків і жінок, їх психічний стан.

7. Етичний – ставлення батьків до дітей, до кількості їх у сім’ї, наявність чи відсутність допомоги з боку дідусів, бабусь і т.д.

8. Екологічний – стан навколишнього середовища, що впливає на рівень народжуваності.

9. Тип культури, традиції – раніше в Україні нормою вважалось 5 – 10 дітей у сім’ї. Зараз такі норми в Узбекистані, Туркменії та інших країнах. У великих європейських містах і в Києві норма – одна-дві дитини.