1. Філософська концепція людини – основа наук про людину.

Людина є головною проблемою будь-якого філософствування. Визначити сутність людини, зрозуміти, що вона собою являє – означає знайти ті загальні, всім людям належні властивості, за якими на будь-якому етапі людської історії можна відрізнити їх (людей) від не-людей, від тварин; знайти особливості життєдіяльності людських спільностей, які відрізняють їх від спільностей тварин.

Найправомірнішим здасться хід аналізу сутності людини, який починається з аналізу себе. Логіка тут проста: «Я – людина, я – носій людських рис; пізнавши себе, я дізнаюсь, що є людина взагалі». Отже, найкоротший шлях до пізнання людської сутності – самопізнання? Не даремно ж ще Сократ повчав: «Пізнай самого себе». Але самопізнання відразу ж натикається на непереборні перешкоди, адже «я-дитина» істотно відрізняються від «я-дорослого», а тим більше від «я-літнього»; «я-представник XXІ століття» від людей XI століття, а тим більше від людей доісторичної епохи. Що ж в такому випадку в усіх нас спільного, а отже, постійного, усталеного, повторюваного? А між тим, історичний аналіз показує: нічого незмінного немає, або, кажучи словами Геракліта, «все тече, все змінюється». Проблема пошуку в плинному, мінливому, рухливому людському бутті усталеного, постійного, незмінного, може бути розв’язана з позицій діалектичного підходу.

Отже, що ж являє собою родова (належна всім людям, людському роду) сутність людини? Яка та сукупність властивостей, що більш чи менш властива людям в усіх формах суспільства? Головним у ній є передусім діяльність як специфічно людський спосіб існування. Саме вона та фундаментальна характеристика, яка дає можливість з’ясувати сутність людини. Філософський аналіз передбачає багатоманітність видів, форм діяльності (праця, пізнання, гра, спілкування, мистецтво тощо) розглядати як єдиний, притаманний тільки людині спосіб буття, спосіб життєдіяльності. Тільки через них можна вирізнити сутнісні характеристики людської діяльності чи загальнолюдські характеристики. Ними є такі.

1. Предметність – діяльність людини завжди на щось спрямована, на якийсь предмет, який тут розуміється не тільки як річ (наприклад, праця – діяльність, спрямована на перетворення природної речі); на нематеріальний об’єкт (художній образ ); на іншу людину, чи культурну цінність (моральна діяльність).

2. Соціальність, суспільність, колективність. Ця характеристика людської діяльності пов’язана з тим, що людина – істота колективна, і всі форми її життєдіяльності є результатом колективних зусиль, починаючи з самих ранніх етапів розвитку. Передаючи з покоління в покоління, людські способи життєдіяльності, людство в цілому удосконалює їх. І як би не відрізнялися форми діяльності на різноманітних етапах історичного розвитку, вони завжди залишаються результатом колективних, суспільних зусиль.

2. Сутність людини

Категорія «сутність» співвідноситься з категорією «явище». Обидві категорії виражають моменти, рівні руху пізнання двох різних, але взаємопов’язаних сторін дійсності. Категорія «явище» відображає зовнішні властивості, процеси, зв’язки предмета, які даються пізнанню безпосередньо у формі живого споглядання. Категорія «сутність» виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке, що зумовлено глибинними, необхідними, внутрішніми зв’язками і тенденціями розвитку, і пізнається на рівні теоретичного мислення. Сутність завжди виступає як внутрішній зміст явищ, прихований від безпосереднього сприйняття.

Сутність неоднозначна. Залежно від глибини пізнання вона може бути першого рівня, другого рівня і т. д. Це положення придатне і для аналізу сутності людини. Процес її пізнання починається з явища, тобто з почуттєвого сприймання конкретних індивідів, реальної життєдіяльності людей. Далі пізнається те загальне, спільне, що обумовлює їх існування й розвиток, тобто сутність.

У людині умовно виокремлюють сутність п’яти рівнів.

Сутність першого рівня (порядку): людина є живою істотою, якій притаманний особливий тип тілесної організації.

Сутність другого рівня: людина є там, де є її діяльність.

Сутність третього рівня: людська діяльність здійснюється у системі суспільних відносин.

Сутність четвертого рівня: людська діяльність (праця) є усвідомленим процесом перетворення природи, суспільства і самої людини.

Сутність п’ятого рівня: людина є істотою духовною, тобто їй притаманна душа.

Таким чином, ми розглянули в людині сутність п’яти рівнів. Вони являють собою різні сторони єдиного пов’язаного між собою процесу. У своїй єдності вони характеризують людину як внутрішню структуровану цілісну систему, яка становить основу її буття й визначає якісні відмінності від усього живого. Отже, людина – це жива істота, яка має певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню і здатності свідомо, цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе.