1. Поняття суспільства у філософії

Людське суспільство – одне з найскладніших із відомих науці явищ дійсності. Питання, чому виникає суспільство, за якими законами воно розвивається, чому на зміну одного суспільства приходить інше, хвилювали мислителів усіх часів і народів.

Термін «суспільство» – поняття багатозначне. Його можна розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні. У вузькому розумінні він має такі значення:

1. Суспільство як сукупність суспільних відносин. Відомо, що суспільні відносини – це те специфічне, що відрізняє соціальні утворення від інших систем матеріального світу. І кожне суспільство є не просто сукупністю людей, а являє собою єдину систему соціальних відносин, цілісний соціальний організм, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів;

2. Суспільство як певний етап людської історії (первісне суспільство, індустріальне суспільство, інформаційне суспільство тощо);

3. Окреме, конкретне суспільство, що є самостійним суб’єктом історії (українське суспільство, американське суспільство і т.д.).

У широкому значенні суспільство – це найзагальніша система зв’язків і відносин між людьми, що складаються в процесі їхньої життєдіяльності. Іншими словами – це все людство в цілому, тобто вся сукупність суспільних організмів, що існували й існують на нашій планеті.

Історично визначеними типами суспільства були: первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, соціалістичне.

Протягом усього існування людства мислителі й вчені прагнули розкрити сутність суспільства, зрозуміти причини й рушійні сили його розвитку. Коли і де воно виникло? Що лежить в його основі і чи всяку сукупність людей (натовп, зібрання тощо) можна назвати суспільством?

Вже мислителі Давнього Сходу досліджували ці проблеми. Так, Конфуцій та інші розглядали суспільство як організацію кастового ладу, вибудували ієрархічну структуру суспільства як «піраміду каст», на вершині якої знаходились знатні, а внизу – бідні люди, раби.

Більш досконалі погляди були у давньогрецькій філософії (Платон, Аристотель). У них державні, суспільні відносини зводились до відносин політичних, оскільки суспільство ототожнювалось з державою, а суспільне життя мислилось як державне.

В епоху Середньовіччя (А.Августин, Т.Аквінський) суспільство відрізнялось від держави, хоча й в інтересах церкви це завуальовувалось релігійними містифікаціями, апелюючи до ідей Божого творіння.

Домінуючими у суспільно-політичній думці XVIII – ХІХ ст. були натуралістичні погляди (Ш.Монтеск’є, Г.Гердер, К.Гельвецій, Ж.-Ж.Руссо, Г.Бокль та ін.). Їх представники намагалися пояснити розвиток суспільства за допомогою кліматичних умов, географічного середовища, біологічних та расових особливостей людей і т. ін. Згідно з їх твердженнями, природа виступає єдиним універсальним засобом пояснення всього сущого. Цим пояснювалися і рівень розвитку народів та їх історична роль і доля.

У межах натуралістичного підходу формувалися й інші соціально-філософські напрями та школи. Зокрема, соціальний дарвінізм¹⁰⁵ (Т.Мальтус, Г.Спенсер та ін.), який був поширений наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. і зводив закономірності розвитку суспільства до закономірностей біологічної еволюції й відстоював принципи природного добору¹⁰⁶, боротьби за виживання найбільш пристосованих до природного середовища як визначальний фактор суспільного життя.

Чергова спроба пояснити суспільство була здійснена представниками органічної школи¹⁰⁷ (Т.Гоббс, О.Конт). Вони ототожнювали суспільство з живим організмом і намагалися пояснити соціальне життя теж біологічними закономірностями. На початку ХХ ст. концепції органічної школи втратили свою популярність. Зате наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. поширилися концепції расово-антропологічної школи (Ж.Гобіно, Л.Гумплович), для яких був характерний зв’язок расово-органічних ознак з соціальним дарвінізмом.

Мали місце спроби пояснити людське суспільство, процеси і закономірності його розвитку з позиції ідеалізму та матеріалізму.

Для ідеалістичних концепцій характерними були і є твердження про те, що життя суспільства, історичний процес визначаються духовними факторами: ідеями, думками, «духом народу», волею окремих особистостей (видатних людей) і таке ін.

В матеріалістичній концепції вихідним було твердження про те, що суспільство – це специфічна частина матеріального світу, відмінна від природи, з якої вона вийшла, і з якою постійно взаємодіє.

В цьому зв’язку К.Маркс сформулював категорію «суспільно-економічна формація», якою позначав історичний тип суспільства на конкретному етапі його розвитку. Було доведено, що «спосіб виробництва матеріальних благ визначає соціальну, політичну та духовну сфери суспільства».

Пізніше на противагу марксистському аналізу суспільства з’явилися й інші економічні підходи. Наприклад, при розгляді того чи іншого типу суспільства У.Ростоу керувався рівнем розвитку його промисловості, виробництва, техніки, технологій та нагромадженням доходу. Виходячи з цього, він виділив п’ять стадій розвитку суспільства:

а) традиційне суспільство (характеризується надзвичайно низьким рівнем розвитку виробництва);

б) перехідне суспільство (суспільство машинного виробництва);

в) період злету (характеризується автоматизованим виробництвом);

г) період зрілості (індустріальне виробництво);

д) завершальна стадія (ера високого масового споживання).

Останнє, на його думку, характерне для сучасних країн Заходу та США.

На думку неотоміста Ж.Марітена, суспільство є організацією людей, що ґрунтується на релігії, релігійній вірі та культі. Рівень розвитку релігії безпосередньо впливає і визначає розвиток суспільного життя та діяльності. Чим він вищий, тим вищий і рівень суспільного життя.

Нині у західній суспільній думці існує безліч концепцій суспільства. Їх автори кладуть в основу своїх досліджень різні критерії. Наприклад, Дж.Ліхтхайм створив концепцію «постбуржуазного суспільства», Р.Дарендорф – «посткапіталістичного», А.Етціоні – «постмодерністського суспільства», К.Боулдінг – «постцивілізаційного суспільства», Г.Кан – «постекономічного суспільства», Р.Сайденберг – «постісторичного суспільства», а Р.Барнет – «постнафтового суспільства» та ін.

Творці концепції «Єдиного індустріального суспільства» (Р.Арон, Ж.Фураст’є), «Постіндустріального суспільства» (Д.Белл, Т.Кан), «Технотронного суспільства» (З.Бзежинський) утвердили думку, що рівень розвитку індустрії, технологій визначають сучасне суспільне життя. А.Тоффлер, Е.Масуд у концепціях «електронного котеджу», «інформаційного суспільства», «мікропроцесорної чи мікроелектронної революції» здійснили аналіз сучасних суспільств та виявили місце і роль електронних, інформаційних технологій у їх розвитку. Інші автори вказали на тенденцію глобалізації сучасного світу. Створення сучасних засобів електронного зв’язку, управління та інформаційного забезпечення стало передумовою для планетарного єднання, взаємозв’язку, взаємозалежності та взаємовідповідальності тощо.