11. Глобальні проблеми: екологічний і моральний імперативи виживання людства. Стратегія людства в планетарному масштабі.

Сучасне людство вступило в третє тисячоліття свого розвитку, яке породило нові проблеми й виклики, загострило увагу до традиційних глобальних проблем.

Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріалів призвели, з одного боку, до глибоких якісних змін у житті суспільства. Людство вступило в епоху науково-технічної революції, що посилило антропогенний вплив на природу, який має суперечливий характер. У ньому переплелись позитивні й негативні явища: вдосконалення технологій і зростання виробництва, що сприяють повнішому задоволенню потреб людей, раціональнішому користуванню природними ресурсами, збільшенню виробництва продуктів харчування тощо. З іншого – забруднюється природне середовище, знищуються ліси, посилюється ерозія ґрунтів, випадають кислотні дощі, тоншає озоновий шар навколо землі, погіршується стан здоров’я людей тощо. Певні труднощі виникають і з самого життя та діяльності людини.

За своєю сутністю, масштабністю і значимістю вони різні: одні мають локальний характер і не потребують для вирішення величезних зусиль, ресурсів та коштів; інші – спричиняють вплив у межах певного регіону, і також не становлять суттєвих труднощів. Проте є й такі, які зачіпають інтереси всього людства, несуть загрозу всім землянам, всьому живому на Землі. Це проблеми планетарного порядку. Вони, у найбільшій мірі, турбують людство, змушують його замислюватися над своїм майбуттям, шукати шляхи, методи й засоби їх вирішення.

Термін «глобальні проблеми» з’явився у 60-х роках XX ст. Спочатку на Заході, згодом – на Сході, у колишньому Радянському Союзі. Як тоді, так і тепер, серед науковців, філософів не існувало єдиної, загальноприйнятої, універсальної думки на природу і причини їх виникнення, оцінку та шляхи вирішення. І по цей день існує розбіжність стосовно чисельності глобальних проблем. Західні дослідники (зокрема, представники «Римського клубу») вважають, що сучасному людству загрожує близько сотні глобальних проблем. Вітчизняні – нараховують таких близько трьох десятків. Набагато істотнішим є встановлення серед них пріоритетних, які необхідно вирішувати в першу чергу, і як вирішувати. Мова йде про конкретні наукові, техніко-технологічні, матеріально-ресурсні шляхи, методи й засоби їх вирішення та затрати, які має понести людство.

Науковці єдині в тому, що глобальні проблеми загрожують людському буттю. Особливо резонансними є екологічні. Тому стан сучасної екології є постійним об’єктом роздумів мислителів. На думку Ауреліо Печчеї та Миколи Реймерса, людина сама створила ці проблеми, «у ній всі початки і кінці». Якщо людина не зміниться, то ніщо не вбереже її від долі динозаврів. Дослідники свідомі того, що глобальні проблеми – найважливіші. Їхня сукупність може варіюватися, але гострота та життєва значимість для суспільства й цивілізації величезна.

Глобальні проблеми є об’єктом вивчення багатьох наук (природничих, соціально-гуманітарних, в тому числі й філософських). Кожна з них, окрім філософії, досліджує один або декілька аспектів проблеми. Філософія прагне до комплексного, всебічного їх дослідження, націлює людину (людство) на їх гуманістичний аспект, встановлює їх концептуальний зв’язок з людською діяльністю та загальними тенденціями розвитку. Філософська теорія спрямовується на вироблення та забезпечення методології, методів і методик дослідження цих проблем. Завдяки філософському знанню стає можливим дослідити наукові й соціальні шляхи їх вирішення. Філософське знання забезпечує комплексний, системний підхід, інтеграцію науки і практики. Як теоретичний світогляд, філософія займається дослідженням і розробкою світоглядних аспектів глобальних проблем, актуалізує їх у контексті глобального світогляду і, таким чином, доносить до людини (людства).

Філософське дослідження глобальних проблем виходить із об’єктивного статусу їх існування. В їх основі лежить суперечність між людиною (суспільством, людством) та існуючою дійсністю, спроможністю природного й суспільного середовища задовольняти людські потреби, інтереси й бажання. Це реальні, а не ілюзорні проблеми. А відтак, їх аналіз має бути об’єктивним, а шляхи вирішення – реалістичними. Вони реально й дієво впливають на сучасний розвиток, темпи прогресу і несуть загрозу (в разі їх невирішення) майбутньому людства.

Глобальні проблеми вимагають для свого вирішення кооперації зусиль усіх країн і народів, оскільки вони не знають кордонів, зачіпають усіх, заважають усім нормально жити та діяти. Вони настільки ємкі і складні, що жодне суспільство, країна самостійно вирішити їх не в змозі Тому міжнародне кооперування зусиль та ресурсів землян – життєва необхідність. Це й глобалізує світ, сприяє єднанню, цілісності й взаємозалежності суб’єктів цивілізаційного процесу, поглибленню міжнародних відносин і співробітництва. Це виклик, який ставить життя перед сучасниками, а, можливо й майбутніми поколіннями. Нині знову актуальним стало гасло: «бути чи не бути» людству.

Не менш гострі дискусії точаться щодо причин породження глобальних проблем. Деякі західні мислителі, громадські й політичні діячі вважають, що основна причина їх виникнення пов’язана з кризою людини та її духовності тобто «коріння глобальної кризи у людині». Втрата «людських якостей», прагнення до наживи, багатства і почестей за будь-яку ціну руйнують моральність, високу духовність, культуру поведінки, гуманність, почуття обов’язку та «розв’язує руки» «до вседозволеності». Людина дійшла до межі, стала сама собі ворогом і готова знищити себе.

Ряд вчених, екологів, філософів пов’язують виникнення глобальних проблем з науково-технічною революцією, яка кардинально змінила техніко-технологічний потенціал людства, революціонізувала військову справу, спричинила стрибкоподібний перехід від зброї групового, до зброї масового враження. Надзвичайно потужні засоби діяльності наносять велику шкоду природі, не дають змоги їй своєчасно відтворюватися. Загострення глобальних проблем пов’язується і з подальшим удосконаленням інформаційно-комунікаційних технологій тощо.

Мабуть, можна погодитися, що позиція західних дослідників багато в чому має сенс. Дійсно, від самої людини, її якостей, НТР, її технологічних продуктів та їх використання і застосування у значній мірі залежить виникнення, загострення та вирішення глобальних проблем. Проте, абсолютизація цих факторів недоречна. З одного боку, створюється враження, що найстрашнішим злом для сучасної цивілізації є людина та науково-технічна революція, з іншого, – проводиться думка, що розвиток науки і техніки автоматично вирішить всі проблеми і, на цій підставі, буде створено нову цивілізацію («глобального співтовариства» або синтетичну).

Дослідження причин цих проблем знайшло своє відображення і в марксистській філософській та науковій літературі. Її представники вбачають причини виникнення й загострення глобальних проблем не в НТР, використанні техніки й технологій, а в соціальних факторах, суспільних відносинах та державному устрої (ладі). Головна причина – марнотратна експлуатація природних ресурсів, стихійність соціально-економічного розвитку ряду країн.

Значна частина вчених вважає, що глобальні проблеми – закономірний результат розвитку нашої цивілізації. З одного боку, це побічний продукт виникнення й загострення загальноцивілізаційних проблем, які в силу обставин не вирішувалися, набуваючи кризово-катастрофічних проявів, а з іншого – породження сучасної епохи (наслідок крайнього загострення суперечностей). Склалася принципово нова ситуація, коли нерівномірність розвитку стосується не лише окремих регіонів земної кулі, а й окремих галузей суспільного виробництва й діяльності. Непомірні бажання досягнути максимальних прибутків та влади спричинили гіпертрофований розвиток людства. Це стало об’єктивною тенденцією розвитку світу, хоча й цілі такого розвитку різні. Для індустріально й техніко-технологічно розвинених країн пріоритетними стали ті сфери і галузі, які забезпечують величезні прибутки, панування, авторитет і силу у світовому масштабі. Для деяких країн брак коштів, ресурсів змушує їх концентрувати свої зусилля й ресурси на одній чи декількох сферах суспільного життя.

Водночас причина виникнення й загострення глобальних проблем не лише у різних суперечностях, а й у інтернаціоналізації життєдіяльності сучасної цивілізації. Глобалізація, встановлення лідерами цивілізації загальних правил, стандартів сприяють появі нових глобальних проблем. І хоча інтернаціоналізація суспільного життя породжує великі позитиви, все ж за ними слід бачити й негативи. Спроби «підігнати» всіх під єдині стандарти веде до втрати етнонаціональної, культурної самобутності, зникнення мови, національної культури тощо. Добре, коли такі правила орієнтовані на загальнолюдські цінності і в них не проглядаються подвійні стандарти.

Ситуація, що склалася нині у світі, його відкритість і закритість, зняття політичних, державних меж і кордонів, вільне пересування громадян породили цілий ряд глобальних проблем: тероризм, наркоманію, токсикоманію, СНІД тощо. І в даному випадку прогрес людства несе у собі побічні продукти регресу, породжує нові глобальні проблеми.

Аналіз цих проблем, по-перше, логічно змушує вказати на шляхи, методи й засоби їх вирішення. Спроби відсторонитися від них сприяють їх загостренню, переростанню із кризових у катастрофічні, що неминуче призведе до загибелі людства, всього живого на Землі.

По-друге, вирішення глобальних проблем лежить у площині радикальної перебудови сучасного світу, утвердження якісно нових ціннісних орієнтацій, спрямованих на глибоку демократизацію й гуманізацію суспільних відносин, розробку загальнопланетарної парадигми розвитку, мислення й культури людства.

По-третє, глобальні проблеми можливо вирішити лише на основі міжнародного співробітництва й кооперації та принципів мирного співіснування. Тільки спільними зусиллями людство в змозі перемогти таке зло, як сучасні глобальні проблеми та утвердити імператив дій: «від міжнародного співробітництва до всезагальної безпеки».

По-четверте, вирішення глобальних проблем немислимо й неможливо без розвитку науки, науково-технічного прогресу. Тільки на базі наукового дослідження тих чи інших явищ природи, суспільства можливо розкрити сутність та причини виникнення проблем, а відтак – дати об’єктивні «рецепти» їх вирішення. Незнання (поверхові знання) продукують і відповідний тип дій та його ефективність.

Глобальні проблеми торкаються всіх сторін нашого життя. Їх успішне вирішення – у комплексному науковому дослідженні, яке забезпечує вироблення теоретичної «моделі» глобальної ситуації, вказує на шляхи вирішення, дає методологію їх розв’язання. Успішне вирішення глобальних проблем також вимагає наукової кооперації, міжнародної співпраці, співробітництва вчених і наукових шкіл та їх високої відповідальності.

По-п’яте, ефективне вирішення глобальних проблем вимагає і наукової філософської методології, формування планетарного мислення. Результати дослідження членів Римського клубу (А.Печчеї, Г.Кана, Ч.Рейча, Т.Роззака, Д.Медоузи, Дж.Форрестера, Ж.Фурастьє та інших) засвідчили, що одними лише природничо-науковими, економічними чи технологічними засобами (методами) цих проблем не вирішити. Недостатньо і природничо-наукового, технократичного мислення. Потрібен комплексний підхід, використання методів, засобів, принципів різних наук, в тому числі й філософських. Діалектична методологія має бути покладена в основу формування планетарного мислення.

По-шосте, вирішення глобальних проблем вимагає наукового прогнозування та наукового моделювання, моніторингу розвитку глобальних ситуацій. Людство повинно навчитися завбачувати появу тих чи інших проблем, мати наукові сценарії їх можливого розвитку, працювати на упередження цих проблем. Слід навчитися не стільки «гасити пожежі», скільки не допускати їх виникнення. В цьому стратегія, мета і запорука майбутнього розвитку нашої цивілізації.

Останнє полягає в тому, що всі ці заходи, прийоми, методи, наукові теорії вирішення глобальних проблем, прогнозування й моделювання ситуацій та сценаріїв можливого розвитку і таке інше без доброї волі землян є ніщо. Необхідна добра воля всього людства, щоб їх практично застосовувати, дотримуватися у планетарному масштабі, жити і діяти у відповідності до них. Без практичного втілення самі геніальні теорії, методи, соціальні рецепти мертві, і залишаються геніальними лише на папері. Свою силу й життєдайність вони отримують лише у практиці, практичних діях людства.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

• Що таке аксіологія?

• Чому культуру визначають як систему цінностей?

• Зазначте роль цінностей у людському бутті.

• Охарактеризуйте естетичні та етичні цінності людини.

• Поясніть значення рівнів цінностей.

• Доведіть, що структура цінностей має велику розгалуженість.

• Чому цінності є основою духовного світу людини?

• Яке значення для людини мають матеріальні,і духовні цінності?

• Покажіть різницю між предметними і суб’єктними цінностями.

• Чому ідеал ніколи не досягається?

• Що таке ціннісна орієнтація?

• Що розуміється під поняттям «вищі духовні цінності»?

• Чому виникають глобальні проблеми?

• Охарактеризуйте одну із глобальних проблем і вкажіть на шляхи її вирішення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Богдашевский Д. Философия Канта. – К., 1898.

2. Верезамська С. Історична пам’ять як основа формування національної самосвідомості українського народу // Актуальні проблеми природничих і гуманітарних наук (Збірник наукових праць молодих вчених). – Полтава, 1997.

3. Волкогонов О. Приоткрывая завесу времени: о социальном предвидении будущего. – М., 1989.

4. Гаврилишин Б. Дороговкази на майбутнє. До ефективніших суспільств: Доповідь Римському клубові. – К., 1990.

5. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. – М., 1991.

6. Губар О. Філософія: інтерактивний курс лекцій. – К., 2007.

7. Історія Української Філософії. Т.1. – К.,1998.

8. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен – Львів, 1995.

9. Кушаков Ю., Ткачук М. О.М.Гіляров як історик філософії // Філос. і соціол. думка. – 1990. – № 5.

10. Нестеренко В. Вступ до філософії: онтологія людини. – К., 1995.

11. Петрушенко В. Основи філософських знань: навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти І – ІІ рівнів акредитації. – Львів, 2009.

12. Петрушенко В. Філософія: короткий навчальний словник: терміни і поняття. – Львів, 2009.

13. Петрушенко В. Філософія: курс лекцій. – К. – Львів, 2001.

14. Практикум з філософії: методичний посібник для викладачів та студентів ВНЗ / за ред.. В.Л.Петрушенка. – Львів, 2003.

15. Причепій Є. Черній А., Чекаль Л. Філософія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К., 2005.

16. Смольков О., Дещинський Ю. Філософія: навчальний посібник. – Львів, 2009.

17. Соціологія: словник термінів і понять / за ред. М.А.Козловця. – Житомир, 2003.

18. Спиркин А. Философия: Учебник. - М., 2000.

19. Філософія. Курс лекцій. / За ред. І.В. Бичка. - К.,1994.

20. Філософія. Курс лекцій. / За ред. І.Ф. Надольного. - К., 2001.

21. Філософія. Природа, проблематика, класичні розділи: навч. посібник / за ред. Г.І.Волинки. – К., 2009.

22. Філософський словник. – К., 1986.

23. Щерба С., Заглада О. Філософія: підручник. – Житомир, 2009.

24. Щерба С., Тофтул М. Філософія: короткий виклад: Навчальний посібник. - К., 2003.

1 Детальніше див. «Типи світогляду»

2 Анімі́зм (від лат. anima – душа) – віра в те, що все неживе має душу. У теорії релігії концепція духовного домінує над концепцією матеріального: наприклад, душа, як безтілесна копія тіла, може існувати самостійно як при житті, так і після нього. Анімізм це також вірування первісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникають погребальний культ, культ предків і розвиток вірувань в загробне існування душі, потойбічне життя. Анімізм тісно пов'язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету). Згідно з цими віруваннями, кожна річ у світі має душу або дух. Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.

3Тотемíзм – віра у містичний зв’язок, тобто «кровну» спорідненість певного роду, племені з якимось видом тварин чи рослин (тотемом, на мові північноамериканських індіанців: «то» – його, «тем» – рід).

4 Фетиши́зм (фр. fetichisme) – одна із ранніх форм релігійних вірувань; поклоніння предметам неживої природи – фетишам, які нібито наділені чудодійною силою. Яскравим прикладом фетишизму у сьогоденні є носіння різноманітних амулетів, оберегів, (наприклад, хрестиків у християн), віра в чудодійність ікон, ідолів тощо.

5 Магія (від грецького «чаклунство», «чарівництво») або чари – сукупність прийомів і обрядів, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину

6 Детальніше див. тему «Філософія Нового часу»

7 Культура (лат. сulture – «обробіток», «обробляти») – сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії (цей термін має й інші значення).

8 Плюралізм в філософії означає «доктрина множинності», згідно з якою існує кілька незалежних основ буття чи істинного знання, часто використовується як протилежність монізму («доктрина єдиності») та дуалізму («доктрині подвійності»).

9Толерантність (від лат. tolerantia – терпіння) – у загальному значенні ослаблення чи відсутність можливості реакції на який-небудь несприятливий фактор в результаті зниження чутливості до його впливу. На індивідуальному рівні – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань є умовою стабільності та єдності суспільств, особливо тих, які не є гомогенними ні у релігійному, ні в етнічному, ні в інших соціальних вимірах

10Догматизм – одностороннє, схематичне мислення, яке оперує догмами (догма – основне положення будь-якого вчення, яке приймається в межах цього вчення як істинне), здійснюючи аналіз і оцінку теоретичних і практичних проблем без урахування конкретної реальності.

11 Детермінація (лат. determinatio – обмеження, визначення) – найбільш загальна категорія, що характеризує залежність одних явищ, процесів і станів від інших, свідчить про зв’язок між речами та явищами.

12 Космологізм – специфічна риса грецької філософії (особливо її раннього періоду); намагання зрозуміти сутність природи, космосу і сваіту в цілому.

13 Натуралізм – світогляд, заснований на уявленні, що все суще є проявом природи та існує за її законами Природа є найвищим законодавцем для всього сущого.

14Дуалізм (від лат. dualis – двоїстий) – філософське вчення, що ґрунтується на рівноправності двох начал – духу і матерії, ідеального і матеріального.

15 Сансара в індійській філософії – це уявлення про плинність усього живого, процес переходу однієї тілесної оболонки в іншу, ланцюг страждань у земному житті, кругообіг народження і смерті, трансміграція душі.

16 Карма – це всесвітній причинно-наслідковий закон, згідно з яким праведні або гріховні дії людини визначають її долю.

17 Мокша – це найвищий моральний рівень досконалості, після досягнення якого призупиняється еволюція душі (припиняється вплив на неї карми).

18 Брахманізм – релігія стародавньої Індії, що розвинулася з ведизму та домінувала в період приблизно з 500 року до н. е. по 200 р. н. е.

19 Тиртханкар – людина, яка досягла просвітлення шляхом аскетизму і стала прикладом та вчителем для тих, хто прагне до духовного наставництва.

20 Аскетизм – вид духовної практики, навмисне самообмеження, самовідданість, або виконання важких обітниць.

21 Каста (порт. casta «рід, походження», яке в свою чергу походить із лат. castus «чистий, цнотливий».) – ендогамні (ендогамія – практика шлюбів у межах певної соціальної групи (роду, племені чи родини), що заохочується соціальними нормами). спадкові замкнені групи людей, які пов’язані традиційними професіями і займають певне місце в соціальній ієрархії (ієрархія (грец. ίεράρχίά, від ίερσς – священний, та άρχή – влада) – це поділ на вищі й нижчі посади, чини; суворий порядок підлеглості нижчих щодо посади або чину осіб вищим).

22 Шудри – найнижча варна індійського суспільства (варна – назва великого соціального стану в традиційному індійському суспільстві. Існує чотири варни: жрецтво – брахмани, воїни – кшатрії, торговці, фермери – вайшії, слуги, робітники – шудри).

23 Монотеї́зм (від грец. μόνος monos – «єдиний» і θεός theos – «бог»; єдинобо́жжя) – віровчення про існування єдиного Бога.

24 Томізм (від лат. Thomas – Тома) – вчення у схоластичній філософії і теології католицизму, яке заснував Тома Аквінський. Доктрина томізму виступає вченням не так про догмати віри, як про способи збагнути це вчення з допомогою розуму.

25 Етика (лат. ethica, від грец. ήυος – звичай) – наука, що вивчає мораль.

26 Теософія (з давньогрецьк. θεοσοφία) – релігійно-містичне вчення, божественна мудрість, релігійна мудрість, джерелом якого є містична інтуїція.

27 Неоплатонізм – ідеалістичний напрям античної філософії III – VI ст., що з’єднує і систематизує елементи філософії Платона, Аристотеля та східної філософії.

28Трансценденція – філософське поняття, яке означає існування назовні, поза чимось, особливо існування предмета пізнання поза розумом, який пізнає, або абсолютного буття поза дійсністю.

29 Детальніше див. тему «Філософська думка в Україні»

30 Секуляризація (фр. sécularisation, від лат. saecularis) – це вид змін у взаємовідносинах релігії з суспільством у напрямку звільнення від релігійного впливу.

31 Утопічний соціалізм – вчення про суспільство (суспільний лад), що живе за утопічними принципами, тобто такими, що не можуть бути втілені в реальному житті. Утопічний соціалізм малює картину бажаного ідеального суспільства, але не вказує шляхів його побудови, виходячи з наявних суспільних умов.

32 Гедонізм – філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення вищим благом і умовою щастя у житті. Поняття гедонізму (у визначенні Епікура) використовується для опису матеріально орієнтованого, корисливого погляду на життя.

33 Апріорі (лат. apriori – первісно) – те, що передує досвіду, є філософським терміном. Протилежний термін, апостеріорі, позначає те, що випливає з досвіду.

34 Метафізика – філософія буття, роздуми про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.

Термін метафізика походить від сполучення грецьких μετά (metá) (після) і φυσικά (фізика). Тобто метафізика – це те, що йде після фізики. Так назвали учні Аристотеля його твори, що не потрапили до твору «Фізика». Термін метафізика часто використовується у філософії, однак, різні філософи вкладають у нього різне значення, розширюючи або звужуючи область його застосування. Тому значення терміну дуже сильно залежить від контексту: 1) Метафізика – це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і початок буття (існування світу); 2) Метафізика – це синонім філософії; 3) Метафізика в переносному розумінні (буденному) вживається для позначення чогось абстрактного, малозрозумілого, умоспоглядального; 4) Метафізика – це наука про речі, спосіб з’ясування світоглядних питань (сенс життя – основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненню за допомогою експерименту та методів конкретних наук; 5) Метафізика – це концепція розвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці. В значенні «антидіалектика» термін «метафізика» запровадив у філософію Гегель.

35 Естетика (грец. αισθητικός – чуттєво пізнавальний, від aisthēta – відчутні речі та aisthanesthai – пізнавати) – філософська наука, що вивчає природу (функції, загальні закони і закономірності) естетичної свідомості (діяльності людини і суспільства, буття), наука про прекрасне.

36 Каузальність – причинність, причинна взаємозумовленість подій у часі.

37 Деміург (з грец. – «майстер», «ремісник», «творець») – спочатку назва класу ремісників в античному грецькому суспільстві. Згодом це слово стало позначати Бога-творця, творця світу. Першим в такому значенні його використав Платон.

38 Теза – основне положення.

39 Антитеза – різке протиставлення прямо протилежних понять, рис характеру чи певних думок із метою чіткого виділення якоїсь важливої ознаки, досягнення певного виражально-зображувального ефекту.

40 Синтез – процес з’єднання або об’єднання раніше розрізнених речей або понять в ціле або набір.

41 Парадокс – різка невідповідність, несумісність, розбіжність, нелогічність.

42 Гіпертрофія – збільшення розмірів, об’єму.

43 Соціалізм – поняття, що має багато значень. Під цим терміном у першу чергу розуміють: 1) соціально-економічні ідеї, «вчення» та ідеології, основним гаслом яких є соціальна справедливість; 2) політичні рухи, різноманітні утворення та партії, що в Новітній час відносять до «лівого» політичного спектру; 3) у переносному значенні в політичній лексиці – політика економічного перерозподілу національного продукту країни, спрямована на соціальний захист найслабших верств населення; підтримка бідних за рахунок багатих 4) самоназва економічного, суспільного та політичного ладу в СРСР та країнах, що в ХХ столітті були вільними або невільними сателітами СРСР.

44 Комунізм (від лат. communis – спільний, загальний) – політична ідеологія, заснована на ідеї спільної власності, суспільства загальної рівності та свободи, безгрошового забезпечення товарами та послугами.

45 Націоналізм (фр. nationalisme) – ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі.

46 Догмат (від грец. δογματίζω – постановляти, приймати) – основні положення, що їх слід сприймати як незаперечну істину за будь-яких обставин.

47 Цивілізація – людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

48Егоїзм (від лат. ego – «я») – ціннісна орієнтація суб’єкта, що характеризується переважанням в його життєдіяльності самокорисливих особистих інтересів і потреб відносно до інтересів інших людей і соціальних груп. Згідно з егоїзмом, задоволення людиною особистого інтересу розглядається в якості вищого блага.

49 Конгломерат (англ. conglomerate, лат. conglomerates; нім. кonglomerat) – комплекс з’єднаних окремих предметів в одне ціле, при якому вони зберігають свої риси й властивості.

50 Позитивізм (лат. positivus – позитивний) – установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (не філософського) пізнання

51 Марксизм – узагальнена назва сукупності теоретичних та політичних положень Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, які їхні послідовники намагаються інтерпретувати, розвивати та реалізувати на практиці.

52 Месіанізм (з івриту – «помазаник») – релігійне вчення про пришестя в світ божого посланця – месії, який повинен встановити справедливість, мир і спокій на землі.

53 Утопія (грец. ού + τόπος – «місце, якого немає») – фантазія, вимисел, мрія, що не збудеться.

54В межах метафізично орієнтованої філософії, що є однобічною абсолютизацією науково-логічних структурних елементів філософського знання, сцієнтизм зустрічає опозицію так званого антисцієнтизму («філософія життя», екзистенціалізм, персоналізм), який так само однобічно абсолютизує цілісно-світоглядну функцію філософії.

55Лінгвістика – наука, що вивчає мови.

56 У ширшому та вільнішому значенні висловом «аналітична філософія» позначають таку тенденцію сучасної філософії, в якій існує підвищена увага до способу висловлювання думки, до аналізу та уточнення значень і смислів. Варіантом аналітичної філософії є філософія лінгвістична.

57 Епістемологія (грец. Επιστήμη – знання, λόγος – вчення) – філософсько-методологічна дисципліна, у якій досліджується знання як таке, його будова, структура, функціонування і розвиток.

58 Антропологія (грец. ανθρωπος – людина, λογος – вчення) – біологічна наука, що вивчає тілесну природу людини, її походження і подальший розвиток, близько стоїть до суспільних наук, також наука про походження й еволюцію людини, утворення людських рас і про нормальні варіації фізичної будови людини.

59 Персоналізм (лат. persona – особа) – релігійно-ідеалістична течія в сучасній філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ – як вияв творчої активності верховної особи – Бога.

60 Феноменологія (грец. phainomenon – той, що з’явився) – суб’єктивно-ідеалістична течія, яка зводить все суще до феноменів (явищ свідомості, даних з очевидністю) і описує їх за допомогою інтуїції.

61 Екзистенціалізм або філософія існування (фр. existentialisme від лат. Exsistentia – існування) – напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

62 Модус – у середньовічній філософії, а також у XVII – XVIII століттях – властивість предмета, притаманна йому в деяких станах, на відміну від атрибуту – невід’ємної властивості предмета у всіх його станах. У феноменологів – види буття різних предметів, явищ.

63Абсурд (від лат. absurdus – не милозвучний) – безглуздість, нісенітниця, те, що протиречить здоровому глузду. Також незвичайний, нелогічний, дивний випадок або феномен, котрий не має сенсу, значення у розумінні людини та вважається протиріччям.

64Оптимізм – погляд на життя з позитивної точки зору.

65Віталізм (лат. vitalis – життєвий) – учення про життєву силу, про якісні відмінності живої і не живої природи.

66 Сублімація – психоаналітичний термін, що означає один із психологічних захисних механізмів. Сублімація проявляється у заміні людиною однієї потреби, важливішої, але такої, яку не повністю можна задовольнити, іншою потребою, менш важливою, але такою, яку можна повніше задовольнити, або, відповідно, одного, привабливішого об’єкта іншим, менш привабливим, об’єктом.

67 Детермінізм (лат. determinatus – визначений, обмежений) – філософське матеріалістичне вчення про загальну об’єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, зокрема волі.

68 Міфологема (від дав.-гр. μῦθος – сказання, переказ та дав.-гр. λόγος – думка, причина) – термін, що використовується для позначення міфологічних сюжетів, сцен, образів, що характеризуються глобальністю, універсальністю та мають широке поширення в культурах народів світу.

69 Медитація – процес самозаглиблення з метою самовдосконалення, при якому людина залишається на самоті зі своєю свідомістю. Медитація часто, але не обов’язково, є частиною релігійного ритуалу.

70 Постструктуралізм – напрям у філософських і гуманітарних дослідженнях, що отримав розвиток в 1970 – 1980-ті роки у формі критики та подолання структуралізму (структуралізм – методологія гуманітарних наук, яка намагається аналізувати певну специфічну галузь, наприклад, міфологію, як складну систему взаємопов’язаних частин).

71Енцикліка (лат. encyclica, грец. ενκυκλιος – окружний (окружне послання) – основний папський документ з різних питань адресований вірянам, єпископам, архієпископам.

72 Іпостась (дав.-гр. ὑπόστᾰσις, – «основа», «сутність») – термін античної філософії, вперше вжитий Посідонієм (I ст. до н.е.) в значенні одиничного реального буття. У християнстві починаючи з патристики термін «іпостась»" служить для позначення кожної з осіб триєдиного Бога (відповідно до християнського догмату, Трійця складається з трьох Іпостась).

73 Ареопагітики – збірки чотирьох трактатів («Про божественні імена», «Про небесну ієрархію», «Про церковну ієрархію», «Таємниче богослов'я») і десяти листів, які протягом довгого часу приписувалися першому афінському єпископу І ст. Діонісію Ареопагіту, звідки походить її назва, але які надалі були визнані підробками.

74 Ісихазм (з грец. – спокій, безмовність) – стародавня традиція духовної практики, яка становить основу православного аскетизму і містить у собі великий, оригінальний комплекс уявлень про людину, її свідомість та діяльність. Найвизначніший сучасний дослідник ісихазму о. Іоанн Мейєндорф (1926 – 1992) виділяє чотири значення терміну:

1. Найдавніший сенс: відокремлене, самітницьке чернецтво, яке протікає в безмовності;

2. Особлива техніка молитви, яка своїм ядром має невпинне творіння в умі молитви Ісусові (ХIV ст..);

3. Вчення св. Григорія Палами (1296 – 1359), або паламізм, в центрі якого перебуває концепція нестворених Божественних енергій, що діють на світ і людину.

4. Найбільш пізній сенс: широке явище у релігійному житті Росії XIV – XVI ст., що відображає чернече і монастирське життя, духовну культуру і навіть державне будівництво.

75 Схолія (схолії) – пояснення чи примітки до тексту на полях в античних та середньовічних рукописних книгах. Схолії представляють собою найдавнішу форму античного коментаря до літературних творів.

76 Апофатична (негативна) теологія – прийом пізнання Бога у філософії. Апофатична теологія стверджує, що Бога можна віднайти, перелічуючи характеристики, які не є Богом. Протилежною апофатичній є катафатична теологія.

77 Полеміка (грец. «ворожнеча») – стан суперечки, диспут при обговоренні або вирішенні проблем. Разом з цим поняттям використовуються: дебати і дискусія.

78 Перцепція – безпосереднє відображення предметів і явищ об’єктивної дійсності органами чуття.

79 Сакралізація – освячення, надання релігійного характеру світським явищам.

80 Мракобісся (обскурантизм) – негативне ставлення до освіти і прогресу, відсталість, реакційність.

81 Целібат (від лат. caelebs – «нежонатий», «холостяк») – так зване «безшлюб’я» духовенства, відоме у східному і західному християнстві.

82Екстраординарний – незвичний, не такий як всі.

83 Емпіріокритицизм, або Другий позитивізм – напрям у філософії кінця ХІХ століття, етап розвитку позитивізму. Ця філософська течія в найбільшій мірі заперечувала об’єктивне існування матеріального світу окремо від свідомості й поєднання відчуттів. У модифікованому вигляді ця течія розвинулася до третього позитивізму і постпозитивізму, що лежить в основі сучасної філософії науки.

84 Панпсихізм – ідеалістичне вчення, за яким усе існуюче має душу.

85 Спіритуалізм – філософське учення, що визнає суттю світу духовну першооснову і розглядає матеріальне як творіння духу (Бога) і протилежне за своїм змістом матеріалізму.

86 Субстрат (від лат. substratum – «основа», букв. «підстилка») в загальномовному та філософському сенсі – загальна матеріальна основа різноманітних явищ; сукупність відносно простих якісно елементарних утворень.

87ВУАМЛІН – Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських інститутів.

88 Сепаратизм (від лат. separatio – «відокремлення») – прагнення окремих груп населення чи організації до відокремлення, відособлення; рух за надання частині держави права автономії чи за її повне відокремлення й створення нової держави.

89Парадигма (дав.-гр. παράδειγμα, paradeigma – «приклад», «зразок») – багатозначний термін, який залежно від контексту може означати: 1) поняття античної і середньовічної філософії, що характеризує сферу вічних ідей як прототип, зразок, відповідно до якого бог-деміург створює світ сущого; 2) у сучасній філософії науки – система теоретичних, методологічних і аксіологічних установок, які взяті за зразок розв’язування наукових задач і які поділяють всі члени наукового співтовариства; 3) система форм, уявлень та цінностей одного поняття, які відображають його видозміну, історичний шлях, заради досягнення ідеального поняття.

90Абстракція (лат. abstractio – відвернення) – одна з основних операцій мислення, а також метод наукового дослідження, що полягає в тому, що суб’єкт, відокремлюючи які-небудь ознаки об’єкту, що вивчається, відволікається від інших, не враховуються його неістотні сторони і ознаки.

91Корпускула – узагальнена назва дрібненьких частинок матерії.

92Інертність – це властивість тіл зберігати незмінною свою швидкість за умови відсутності зовнішньої дії.

93Аморфність – безформенність, термін, який характеризує особливий стан речовини, коли в її будові відсутня будь-яка правильність.

94 Герменевтика (від грец. ερμηνεύειν – тлумачити) – у первісному значенні – напрям наукової діяльності, пов’язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів.

95 Когнітивна психологія – це вчення у психології, що досліджує внутрішні розумові процеси, як-от процес вирішення проблеми, пам’ять та мовні процеси.

96 Див. питання «Структура та функції свідомості»

97 Спадковість – здатність, одна з основних властивостей живих організмів передавати з покоління в покоління спадкові ознаки, збереження й відтворення у нащадків основних ознак зовнішньої та внутрішньої будови, фізико-хімічних особливостей і життєвих функцій батьків.

98 Мінливість – здатність живих організмів набувати нових ознак, відмінних від предків і їхніх станів у процесі індивідуального розвитку, різноманітність ознак серед представників даного виду.

99 Детальніше – див. тему «Філософія Нового часу».

100 Агностицизм (грец. a – «не», «без», грец. γνώσις – «знання», «пізнання») – філософська установка, відповідно до якої неможливо однозначно довести відповідність пізнання дійсності, а отже – вибудувати істинну всеосяжну систему знання.

101 Песимізм – світосприйняття, сповнене безнадії, зневіри у краще майбутнє; схильність в усьому вбачати найгірші, темні сторони.

102 Критерій – ознака, підстава, правило прийняття рішення за оцінкою будь-чого відповідно до певних вимог.

103 Прагматизм (від гр. pragma – справа, діяльність) доктрина або, скоріш, світогляд, що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії; прагматизм судить про значення ідей, суджень, гіпотез, теорій і систем відповідно до їхньої здатності задовольнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб.

104 Імператив – безумовне моральне веління.

105 Соціальний дарвінізм – рух у суспільствознавстві кінця ХІХ – початку ХХ століття, якому властиве зведення закономірностей розвитку суспільства до законів біологічної еволюції і висування принципів природного добору, боротьби за існування і виживання найбільш пристосованих як визначальних факторів громадського життя. Засновник – Г.Спенсер (1820 – 1903).

106 Природний добір (або відбір) – виживання найбільш пристосованих у боротьбі за існування організмів, здатних залишити численне потомство; процес, завдяки якому сприятливі спадкові характеристики стають загальними в наступних поколіннях популяції організмів, що розмножуються, а несприятливі спадкові характеристики стають менш загальними.

107 Органічна школа – напрям в буржуазній соціології кінця ХІХ – початку ХХ ст., який ототожнював суспільство з організмом і намагався пояснити соціальне життя біологічними закономірностями.

108 Соціальна стратифікація – диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація – це розташування індивідів і груп згори вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в доходах, власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя.

109 Левіафан – біблійне морське чудовисько, монстр.

110 Детальніше див. тему «Духовний вимір людського буття»

111 Пафос, раніше також патос (грец. πάθος – відчуття, емоція) – риторична категорія, що відповідає стилю поведінки, манери або способу передавання відчуттів, які характеризуються емоційним піднесенням, натхненням.

112 Цинізм (грец. κυνισμός – вчення кініків) – нігілістичне ставлення до людської культури та/або відверто зневажливе, зухвале ставлення до загальноприйнятих норм моралі, етики, до кого/чого-небудь, що має загальне визнання, повагу

113 Нонконформізм (англ. non-conformism – «незгода») – незгода, неприйняття норм, цінностей, цілей, домінуючих у конкретній групі в конкретному суспільстві. В деяких випадках нонконформізмом називають просто готовність індивіда відстоювати свою особисту позицію в тих випадках, коли вона суперечить позиції більшості.

114 Фанатизм – буквально з латині перекладається як «несамовитий». Тобто в значенні сліпого, беззастережного слідування переконанням, особливо в області релігійно-філософській, національній чи політичній; доведена до крайності прихильність яким-небудь ідеям, віруванням або поглядам, зазвичай поєднана з нетерпимістю до чужих поглядів і переконань. Відсутність критичного сприйняття чого-небудь.

115 Фатум (лат. fatum – «рок», «доля») – присуд долі; частіше божества.

116 Утилітаризм – багатозначний термін, зокрема, в залежності від контексту: 1) Ідеалістичне філософсько-етичне вчення, в основі якого лежить оцінювання речей, предметів, процесів, явищ з точки зору їх корисності, можливості їх використання для досягнення цілей і задоволення потреб; 2) Принцип оцінювання всіх предметів, процесів, явищ, відомостей тільки з погляду їхньої корисності, можливості служити засобами для досягнення яких-небудь цілей. 3) Напрям в етиці, який вважає користь основою моральності. 4) Вузький практицизм, прагнення діставати з усього безпосередню матеріальну вигоду, користь.

117 Максима (з лат. – «вищий принцип») – це всезагальне життєве правило, суб’єктивний принцип волі, коротке висловлювання.

118 Градація (лат. gradatio поступове підвищення, посилення від gradus крок, ступінь) – стилістична фігура, яка полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення (клімакс) чи пониження (антиклімакс) їхньої емоційно-смислової значимості.

119 Етатизм (від фр. Еtat – держава) – напрям політичної думки, який розглядає державу як найвищий результат і мету суспільного розвитку.