Свідомість і мова.
Виникнення свідомості пов’язується із зародженням мови, в якій формувались та відбивалися перші свідомі уявлення людей. Як і свідомість, мова формувалася в процесі праці та суспільних відносин. Вона з’являється тоді, коли в людини виникає потреба щось сказати один одному. Оскільки мова людини позначає предмети, властивості і відношення, вона є важливим засобом спілкування людей та знаряддям їхнього мислення.
Виникнення членороздільної мови було могутнім засобом дальшого розвитку самої людини, суспільства та свідомості. Завдяки мові свідомість формується і розвивається вже як духовний продукт життя суспільства. Будучи засобом взаємного спілкування, обміну досвідом, вона об’єднує людей не тільки даного часу, а й різних поколінь.
Мова є прямим та найгнучкішим способом прояву свідомості. Вона виконує ряд функцій:
Називає предмет, явище чи дію, виділені людиною із тотального сущого.
Є засобом мислення, засобом виразу предметного змісту знання.
Опредметнює ідеальну за своїм способом існування свідомість.
Є засобом спілкування людей, обміну досвідом, переживаннями, почуттями.
Зберігає та передає інформацію для прийдешніх поколінь, тим самим сприяючи соціально-історичному розвитку.
Є засобом управління як поведінкою людини, так і колективними діями.
Не можна ототожнювати свідомість і мову, тому що мова передає зміст свідомості і впливає на цей зміст та на саму свідомість.
Мова, як реальне фізичне явище, будується та функціонує залежно від загальних законів матеріального буття. Її реальні можливості змушують людське мислення працювати у певному режимі, проте, кожна людина хоч колись відчувала неадекватність мови та думки, мови та того, що хочеться нею передати.
Структура та функції свідомості. Суспільна свідомість, її форми.
Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, котру традиційно досліджували філософія та психологія. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські школи, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структуралізм, герменевтика94, когнітивна психологія95 та ін. Враховуючи результати останніх досягнень, слід зауважити, що складність фіксації структурних одиниць свідомості полягає у необхідності розмежувати її функціональні властивості, які в дійсному процесі свідомого життя людини перебувають у нерозривній єдності. Наприклад, пам’ять – це і здатність актуалізувати минуле (функція свідомості), і, водночас, наявність у свідомості певних образів, понять та переживань (структурні одиниці чи форми свідомості).
Отже, можна стверджувати, що структура свідомості є не чим іншим, як єдністю її властивостей та похідних від них (чи результативних) форм прояву.
Враховуючи це, структуру свідомості можна унаочнити в таких її складових: за рівнями свідомість функціонує в єдності самосвідомості, свідомого, підсвідомого та несвідомого, за складовими власне свідомість складається із мислення, емоцій і почуттів та волі.
Розглядаючи структуру свідомості, ми повинні розуміти певну умовність та відносність будь-яких її внутрішніх поділів.
Виходячи з цієї схеми, свідомість ділиться на індивідуальну, групову (деякі вчені її замінюють етнічною) та суспільну. Індивідуальна має свої рівні, а групова та суспільна виражається у формах.
Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість – це здатність людини робити об’єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина (на основі ідеальних еталонів) здійснює самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, мотивів, вчинків та ін. Самосвідомість є обов’язковим елементом свідомості; без неї людина не змогла б зрозуміти себе, визначити своє місце у світі та вдосконалюватись. Іншими словами, самосвідомість – це діяльність душі людини, її спрямованість на свою внутрішню сутність, діалог «Я» з самим собою. В основі самосвідомості лежить рефлексія – специфічний спосіб мислення, що його можна назвати «подвійним баченням», тобто це розуміння самого розуміння, мислення самого мислення, сприйняття своїх внутрішніх станів, знань, уявлень, цінностей і, відповідно, умова конструктивної діяльності свідомості.
Сфера емоцій людини – це процес переживання життєвої значущості явищ і ситуацій, внутрішній стан, що виявляє ставлення особи до зовнішніх подій. Так, позитивні емоції (радість, задоволення), як результат корисних чи приємних впливів, спрямовані на їх досягнення чи збереження, а негативні (ненависть, жах) – стимулюють активність на втечу від відповідних впливів або послаблення їх дії. Вищим рівнем емоцій є духовні почуття (наприклад, почуття любові), які формуються внаслідок усвідомлення зв’язків особи з найсуттєвішими соціальними та екзистенціальними цінностями Почуття характеризуються предметним змістом, постійністю, значною незалежністю від наявної ситуації. Емоційна сфера здійснює значний вплив на всі прояви свідомості людини, виконує функцію засади діяльності.
Без знання свідомості не існує, бо саме у знанні виявляється ідеальний статус її буття. У певному сенсі свідомість і знання є те ж саме, проте поняття свідомості дещо ширше, бо воно включає в себе не лише рефлексію на дійсність (знання), а й рефлексію на результати першої рефлексії, тобто певні дії зі знанням, певне їх використання. Специфіка мислення полягає в оперуванні предметним змістом свідомості, тобто мислення – це знання в дії; провідною формою мислення постають загальні поняття. Найпростіші поняття (наприклад «будинок») фіксують необхідні та суттєві властивості певного класу речей.
Ще однією важливою складовою частиною духовного світу людини є воля. Вона виявляється у здатності людини мобілізувати і сконцентрувати всі духовні та фізичні сили на виконанні мети, яка не має безпосереднього біологічного значення (бо в останньому випадку можуть спрацьовувати інстинкти). Ознакою вольовитості виступає уміння приглушити в собі безпосередні життєві імпульси, хоча вольові акти можуть стимулюватись не лише розумом, знанням, а й емоціями, ціннісними установками У будь-якому разі людська воля пов’язана з людською предметністю, зміст якої доступний лише свідомості.
Ядро свідомості становить мислення – оперування предметним змістом, який свідомість має у вигляді знання. Предметний зміст свідомості означає, що ми завжди бачимо в речах значно більше, ніж те, що дають нам відчуття. Наприклад, скульптор бачить у дереві майбутню скульптуру, різьбяр – майбутній виріб, хоча чуттєво їм надано лише дерево.
Завдяки пам’яті зберігається цілісність «Я» особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам’яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі.
Під формами свідомості розуміють різні форми відображення у свідомості людей об’єктивного світу і суспільного буття, на основі якого вони виникають в процесі практичної діяльності. Групова та суспільна свідомість існують і виявляються у формах політичної, правової, моральної, релігійної, естетичної свідомості та ін.
Існування різних форм свідомості визначається багатством і різноманіттям самого об’єктивного світу – природи і суспільства. Різні форми свідомості відбивають відносини між класами, націями, соціальними спільнотами і групами, державами. Маючи своєрідний предмет відображення, кожна форма свідомості має свою особливу форму відображення: наукове поняття, моральну норму, релігійну догму, художній образ.
Але багатство і складність об’єктивного світу створюють тільки можливість появи різних форм свідомості. Реалізується ж ця можливість на основі конкретної суспільної потреби. Так, наука виникає тоді, коли просте емпіричне накопичення знання стає недостатнім для розвитку суспільного виробництва. Політичні та правові погляди та ідеї виникли разом з класовим розшаруванням суспільства.
Дійові можливості свідомості виявляються в її функціях, єдність яких урешті-решт і забезпечує людині особливий спосіб буття. У скороченому, проте сфокусованому варіанті виділяють три основні функції свідомості: пізнавальну, самосвідомості та творчу. І дійсно, в них знаходять своє виявлення всі основні можливості свідомості. Докладніше вони розкриваються так: інформативна, пізнавальна, творча, оціночна, цілепокладання, прогнозування, організаційно-вольова, контрольно-регулятивна та ін.
Основні функції свідомості:
Інформативна:забезпечення людини інформацією про стан та процеси дійсності;
Пізнавальна: отримання знань у вигляді предметних характеристик дійсності;
Творча: перетворення знань та інформації за допомогою мислення, інтуїції, уяви, фантазії.
Оціночна: визначення на основі ідеальних еталонів, норм, правил, ступеня значущості тих чи інших явищ.
Цілепокладання: формування образу-результату діяльності.
Сенсотворча: формування життєвих сенсів через зіставлення реальності з ідеалами, цілями, еталонами.
Організаційно-вольова: зосередження духовних та фізичних сил у напрямі досягнення мети.
Контрольно-регулятивна: свідоме спостереження за діями людини та їх коригування.
Самовиховна: свідоме прагнення організувати життя людини згідно з вищими духовними цінностями.