5. Світобачення та його принципи

Доля того чи іншого світогляду багато в чому залежить від принципів, на основі яких він формується і розвивається. Безсумнівно, що багатство відношення «людина – світ» породжує досить широке коло принципів, згідно з якими й формується світогляд. З-поміж них – догматизм і скептицизм, монізм і плюралізм, раціоналізм і сенсуалізм та ін.

Догматизм – спосіб осягнення світу, тип мислення, за якого те чи інше вчення або положення сприймається як остаточна, вічна істина, догма і застосовується без урахування конкретних змін у розвитку тих чи інших явищ.

Протилежним догматизму є скептицизм.

Скептицизм – це світоглядна концепція, що піддає сумніву можливість творення адекватного образу об’єктивно існуючого світу.

Визначені принципи як структурні елементи світогляду можуть відігравати як прогресивну, так і гальмівну роль у формуванні й розвитку світогляду.

Дійсно, догматичний підхід у світоглядному освоєнні дійсності зумовлює жорстко, принципово і виважено визначати явища у світовому порядку, творити закони, відкриваючи об’єктивну природу їхнього існування, бачити значущість аксіом і необхідність теоретичного розкриття змісту тих чи інших змін у світі. Водночас, окрім названих позитивних сторін догматизму, ми бачимо і його гальмівну роль. Створена догматизмом визначеність окремих явищ переноситься на бачення світу в цілому. Догматизм не бачить світових явищ як процесу. Особливо шкідливий догматизм у політиці, коли ті чи інші теоретичні положення застосовуються без урахування змін соціальних реалій, які суттєво впливають на владні відношення у політичній системі зокрема і суспільній у цілому. Найперша догма, якою почала користуватися людина в процесі свого світоглядного становлення, – це сприйняття положення про свою унікальність і неповторність як аксіоми, як вічної істини. Однак ми, люди, не можемо стверджувати, що подібних нам, у світі немає. Не можемо хоча б тому, що повністю, «до кінця» ми не знаємо себе. Найбільша загадка для людини – вона сама. Догматизм насильницьки примушує вірити, не враховуючи, що віра – це внутрішньо притаманний людині потяг до вибраного нею ідеалу, потяг, який завжди був супротивником примусу.

Щодо скептицизму потрібно підкреслити, що домінуючий у ньому сумнів дає змогу людині вести напружений пошук різноманітних підходів у поясненні того чи іншого явища. Скептицизм підводить людину до бачення світових явищ як процесу. Скептицизм заперечує «сліпу» віру, говорить про необхідність і безперервність пошуку істини.

Проте скептицизм у крайньому своєму прояві може відбутись, і часто це робить, як засіб невпевненості, песимізму і зневіри. Він витісняє оптимістичні настрої, розвиває у людини вразливість і хворобливість відчуття.

Говорячи про монізм як один із принципів формування і розвитку світогляду, потрібно підкреслити, що монізм — це принцип, виходячи з якого світ пояснюється як прояв єдиного начала. Саме завдяки моністичному підходу до пояснення відношення «людина – світ» людина починає бачити дійсність як цілісне явище, як організований процес, у якому із суворо визначеною послідовністю відбуваються закономірні зміни. Саме монізм дає змогу віднайти, з одного боку, взаємозалежність явищ, а з іншого – чітко визначену відмінність між цими явищами.

Однак монізм не залишає місця альтернативній думці і дії щодо певних явищ. Монізм часто «губить» творчість, абсолютизує «запрограмованість» людини. Монізм є абсолютно незаперечним, однобоким і категоричним.

Протилежністю монізмові у сфері формування і розвитку світогляду є плюралізм. Плюралізм – це світоглядна концепція, за якою все існуюче складається з кількох або багатьох, насамперед духовних, сутностей, які не зводяться до єдиного начала. Справляючи суттєвий вплив на світоглядне освоєння дійсності, плюралізм дає змогу людині творити багатопланове ставлення до світу. Низка альтернативних думок щодо того чи іншого явища дає змогу бачити багатоманітність і різнобічність існування світу. Плюралізм – основа суверенності й незалежності думки; він намагається утвердити рівноправність і толерантність в оцінці різноманітних проявів світового порядку. Плюралізм розкріпачує духовний характер світогляду, він утверджує право на вибір найдієвішого світоглядного орієнтира в багатоманітному відношенні «людина – світ».

Водночас плюралізм є своєрідним розпорошенням думки. Він часто заважає знайти основне, головне у світоглядній орієнтації людини і суспільства. Плюралізм може навіть відвести далеко від істини, а не наблизити людину до неї.

Говорячи про плюралізм і монізм, слід пам’ятати, що ці принципи у світоглядному аспекті взаємопроникають, взаємодоповнюють один одного. А це веде до того, що множинність плюралізму може породжувати оригінальну, цікаву, найбільш оптимальну моністичну дію. Може відбутися й зворотний процес. Зокрема, моністична цілісна окресленість породжує альтернативність думки, світоглядну розмаїтість у плюралістичному вимірі

Ще двома протилежними принципами світобачення є раціоналізм і сенсуалізм.

Раціоналізм (лат. – rationalis- розумний) – філософський напрям, який визнає центральну роль в пізнанні розуму, мислення.

Сенсуалізм – напрям у філософії, який визнає відчуття єдиним джерелом знань⁶.