1. Поняття «гносеологія». Знання та пізнання. Об’єкт і суб’єкт пізнання

Гносеологія – це галузь філософії, яка вивчає сутність пізнавального процесу, його закономірності та принципи, форми і типи одержання знання про світ.

З грецької гносеологія перекладається як «вчення про пізнання» (gnosis – пізнання і logos – вчення).

Пізнання є процесом отримання і розвитку знання, його постійне поглиблення, поширення і удосконалення.

Знання – це відображення в свідомості людини реального світу, його закономірностей.

Пізнання розглядається як взаємодія суб’єкту (того, хто пізнає) і об’єкту (того, що пізнається).

Отож, суб’єктом пізнання є людина, людський індивід, здатний відображати у своїй свідомості явища дійсності. Але не слід забувати, що людина – це не просто індивід з певними біологічними властивостями, а насамперед, суспільна істота. Тому людина розмірковує і пізнає остільки, оскільки є членом суспільства, що через форми суспільної свідомості виявляє суттєвий вплив і на зміст пізнання.

Об’єкт пізнання – предмет, явище матеріального чи духовного світу або сфера дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб’єкта. Об’єкт пізнання не можна ототожнювати з усією матеріальною або духовною дійсністю. Об’єктом стають тільки ті сфери дійсності, що включаються в пізнавальну діяльність суб’єкта. Чим вище рівень розвитку науки і пізнавальної діяльності людей, тим ширше стає коло явищ, що охоплюються науковим дослідженням, отже й коло об’єктів пізнання.

Таємниці пізнання завжди хвилювали людину. Як людина пізнає навколишній світ? Чи здатна вона проникнути в сутність речей? Ці та інші важливі світоглядні питання є предметом гносеології.

Філософська традиція, яка ґрунтується на поняттях «знання» та «пізнання» характеризує вчення про пізнавальний процес як гносеологію та епістемологію.

Термін «епістемологія» (в перекладі дослівно – теорія знання) більш поширений у західних англомовних країнах, йому надають перевагу ті вчені, які досліджують природу наукового пізнання.

Поняття «гносеологія» ширше за змістом, воно охоплює будь-які форми і види пізнання людиною навколишнього світу – наукові, донаукові, ненаукові.

Сучасні гносеологія та епістемологія вважають, що поняття «пізнання» має принаймні три основні змістові аспекти:

1. Інформативний аспект (процес здобування знань, створення образів, моделей, теорій реальності).

2. Активістський або вольовий аспект (прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її приховані підвалини).

3. Смисловий аспект (бажання досягти найважливішого, найпозитивнішого для людини стану досконалості).

Науковці виділяють такі види пізнання:

1. Життєво-досвідне – те, що виникає за допомогою життєвого досвіду;

2. Мистецьке – окреслює пізнання через переживання, воно умовне, надає простір уяві, іноді випереджає хід подій, окреслює їх більш багатогранно;

3. Наукове – засвоєння вироблених наукою знань;

4. Релігійно-містичне – те, що не може пояснити наука сприймається за допомогою віри;

5. Екстрасенсивне – багато в чому незрозуміле, існують люди (екстрасенси), які отримують знання невідомо звідки.

Важливим розділом філософської гносеології є вчення про структуру і методи пізнання, його рівні і способи, завдяки яким відбувається одержання знань, їх систематизація, оформлення у наукові гіпотези, концепції, теорії. Центральним пунктом гносеології є проблема істини як результату адекватного відображення у свідомості суб’єкта пізнавальної діяльності сутнісних властивостей об’єкта дослідницького інтересу.