Способи варіння повидла:

І спосіб: пюре уварюється без цукру до вмісту в ньому сухих речовин 16%, потім додають необхідну кількість цукру і уварюють до повної готовності. Цей спосіб використовують в основному при виготовленні повидла із сульфітованої сировини.

ІІ спосіб: спочатку уварюють пюре з половиною дози необхідної кількості цукру до масової частки сухих речовин 45%, потім додають решту цукру і уварюють до готовності. Цей спосіб застосовують при варінні пюре з густою консистенцією.

ІІІ спосіб: одночасно завантажують у варильний апарат і весь цукор уварюють до повної готовності. Цей спосіб використовують при варінні повидла з пюре негустої консистенції.

Фасують повидло: призначене для стерилізації при температурі 70ºС, стерилізація при температурі 100ºС протягом 20хв., р в автоклаві 98-147кПа.

Без стерилізації повидло фасують в дерев’яні і фанерні ящики вистелені вологонепроникним папером або з поліетиленовими вкладишами. Закупорюють тільки після охолодження повидла до температури 35-40ºС.

Повидло не ділять на сорти.

Конфітюри.

Плоди або ягоди в конфітюрах повинні бути рівномірно розподілені по всій масі, а консистенція його щільніше ніж у джему.

Їх готують із свіжої замороженої і сульфітованої сировини з додаванням пектинового розчину, ваніліну. Конфітюри варять у вакуум - апаратах або (вакуумних) котлах. Коли вміст сухих речовин досягає 55%, додають пектиновий розчин і продовжують варіння, за 2-3хв. До кінця варіння додають 50% розчин лимонної кислоти з урахуванням кислотності сировини так, щоб у готовому продукті кислоти було 0,8-1,3%.

Після відключення нагрівачів додають ванільний порошок 15гр. на 1 тону готового продукту, потім добре перемішують, фасування аналогічно джему.

Конфітюри випускають тільки І сортом.

Плодово – ягідне желе.

Його одержують уварюванням соку з цукром. Використовують свіжий або консервований антисептиками сік, який містить не менше 1% пектину і має загальну кислотність не нижче 1%. Свіжий сік освітлюють і фільтрують. Сульфітований сік десульфітують кип’ятінням і фільтрують.

Пастеризовані соки відкупорюють, зливають з осаду і якщо вони мутні додатково освітлюють і фільтрують. Для соків із слабкою желюючою здатністю готують пектиновий розчин. Желе варять у двотілих котлах або вакуум – апаратах, відфільтрований сік заливають у варильний апарат, нагрівають до температури 30-40ºС, потім додають цукор і уварюють до готовності. Тривалість варіння не більше 30хв. В кінці варіння додають пектиновий розчин і лимонну кислоту.

Кислотність готового желе повинна бути від 0,6-1,3%, сухих речовин в пастеризованому желе повинно бути 65%, в не пастеризованому 68%. Уварену до необхідної концентрації продукцію фільтрують через капронову сітку і відразу ж їх фасують у банки або бочки.

Закупорені банки пастеризують при температурі 85-90ºС і ставлять строго вертикально на добу для охолодження і застигання желе. Поверхня застиглого желе повинна бути паралельною до кришки. Желе випускають вищим і І-м сортом. Для вищого сорту не повинно бути зайвих частинок, бульбашок повітря, піни, колір однорідний, консистенція драглеподібна, яка зберігає чіткі межі при розрізанні по желе.

Для желе І сорту дозволяються невеликі відхилення від цих норм.

ТЕМА: Вплив умов вирощування на лежкість плодів і овочів.

1.Вплив грунтово-кліматичних умов.

2.Вплив утримання ґрунту.

3.Вплив зрошення.

4.Вплив добрив.

5.Вплив обрізування і формування крони дерев. Вплив розміру плодів і овочів.

1.

На вирощуванні високоякісних плодів та овочів, тривалості їх зберігання позначаються як грунтово-кліматичні умови, так і технології, що характеризуються сортовими особливостями, площею живлення, раціональним використанням добрив, зрошенням, системою захисту від шкідників, хвороб і бур’янів, строками і способами збирання, товарної обробки та умовами зберігання.

Величина урожаю і його якість і широкому розумінні включають товарну якість, хімічний склад, харчову цінність, придатність до транспортування, зберігання і переробки. Всі ці показники залежать від об’єктивних і суб’єктивних причин.

Вирішення проблеми підвищення якості плодів і овочів повинно ґрунтуватись, з одного боку, на правильному виборі культури і сорту відповідно до даної зони вирощування, з другого – на розробці такої агротехніки, яка забезпечить одержання високого та якісного врожаю, придатного для тривалого зберігання і переробки.

Екологічні і агротехнічні фактори обумовлюють придатність плодів та овочів для зберігання і впливають переважно на такі процеси:

• Формування маси плодів і овочів,

• Забезпечення плодів і овочів асиміляторами і споживачами речовин,

• Тривалість росту плодів і овочів,

• Структуру тканин плодів і овочів та їх стійкість до стресових умов зберігання,

• Інтенсивність обміну речовин і швидкість дозрівання.

Встановити чіткий влив прийомів вирощування на конкретні ознаки лежкості, обміну речовин або стійкості плодів та овочів після їх збирання навряд чи можливо, тому що всі ці прийоми проявляються в комплексі.

Грунтово-кліматичні умови вирощування плодових та овочевих культур справляють істотний вплив не лише на врожайність , а й на його товарну якість, хімічний склад, тривалість зберігання і придатність для переробки. Україна за грунтово кліматичними умовами розподілена на тир зони: Полісся, Лісостеп і Степ.

Раціональне, з наукової і господарської точок зору, районування забезпечує найвищу технологічну і економічну ефективність вирощування сільськогосподарських рослин. Воно повинно відповідати біологічним особливостям видів і сортів.

В Україні діє мережа науково-дослідних інститутів і зональних дослідних станцій, які створюють сорти, що відповідають вимогам виробництва, розробляються технології їх вирощування, займаються первинним розмноженням. У виробничих умовах сорти випробовують на врожайність, агрономічні і технологічні показники під керівництвом Державної комісії з сортовипробування сільськогосподарських культур. Ця комісія під своїм відомством має досить широку мережу сортодільниць, розміщених у всіх зонах України. Така система дає можливість підбирати сорти плодових і овочевих культур в залежності від грунтово-кліматичних умов даної зони і тим самим добиватися одержання високих врожаїв якісної продукції, придатної для тривалого зберігання у свіжому вигляді і переробки.

Грунтово-кліматичні особливості зони визначаються не лише її географічною широтою, але і висотою місцевості над рівнем моря. Вертикальну зональність слід враховувати при веденні овочівництва і плодівництва в гірських районах України. Збільшення висоти над рівнем моря в певній мірі подібне з пересуванням з півдня на північ. Так, за даними дослідників, знімальна зрілість плодів зерняткових культур затримується на 3...8 днів на кожні 100 м висоти вирощування над рівнем моря. Це пояснюється тим, що при вирощуванні у високогірних районах в плодах накопичується менше цукрів, більше кислот, вітаміну С. крім того, у високогірних районах інший спектральний склад світла, ультрафіолетових променів в ньому значно більше. Це відбивається на процесі фотосинтезу і формуванні рослин. Виявлено зокрема, що зелені овочі, які були вирощені і гірських районах, мають у своєму складі у 2...3 рази більше аскорбінової кислоти, ніж вирощені у долинах.

Бульбоутворення і дозрівання бульб картоплі при вирощуванні її в південних районах на рівнинах припадає на період з високими температурами. В результаті чого проходить виродження сортів, яке проявляється в характерній зміні форм бульб – здрібнюванні, повторності і таке інше. Тому плантації насіннєвої картоплі в південних областях краще розміщувати в гірських районах.

Раціональне внутрішньогосподарське розміщення культур на грунтах, які відрізняються за механічним складом і родючістю, також суттєво відбивається на якості і зберіганні продукції.

На легких піщаних і супіщаних, але з доступним запасом поживних речовин і волого забезпечених ґрунтах одержують високий урожай стандартних бульб картоплі. Вони характеризуються відмінним смаком, добре розварюються. Завдяки визріванню і формуванню щільної шкірочки бульби своєчасно вступають в стан спокою, стійкі до фітопатогенних мікроорганізмів і тому краще зберігаються.

На важких за механічним складом ґрунтах (глина , важкий суглинок) утворюється значна частина дрібних бульб неправильної форми, нехарактерної для даного сорту, дозрівання їх затримується, шкірочка довго не потовщується, внаслідок чого вони гірше зберігаються. Така картопля у вареному вигляді має нещільну або милисту консистенцію, несмачна.

На дуже важких ґрунтах, особливо в дощові роки, спостерігаються фізіологічні захворювання бульб (анаеробіоз, задуха), обумовлені нестачею кисню пов’язані з цим порушенням процесів дихання. Такі бульби більш як на половину втрачають схожість, не здатні до активних захисних реакцій проти проникнення фітопатогенних мікроорганізмів. Наслідки анаеробних процесів в таких бульбах визначаються на розрізі: їх м’якуш має синюшний відтінок, відчувається різкий запах недоокислених продуктів анаеробного дихання – оцтової кислоти і етилового спирту. Така картопля внаслідок активного розвитку фітопатогенів швидко псується, вже перші тижні після закладки на зберігання. Тому такі бульби зберігати не можна, а слід зразу ж після збирання використовувати для переробки на крохмаль та інші продукти.

Аналогічним чином впливає механічний склад ґрунту на якість коренеплодів, особливо моркви: на легких – частка нестандартної продукції складає 9...10 %, на важких – 18...20 %.крім того, на важких ґрунтах уповільнюється дозрівання коренеплодів, гірше формуються їх покривні тканини, в зв’язку з чим втрати при зберіганні збільшуються.

Суттєво позначається механічний склад ґрунту на кількості і якості урожаю плодових рослин і винограду.

Відомо, що дерново-слабо- і середньо опідзолені піщані і супіщані ґрунти з незначним вмістом гумусу, поганими фізико-хімічними та водно фізичними властивостями навіть при високому зволоженні мають незадовільні умови для росту, розвитку і плодоношення плодових культур . окультурення цих ґрунтів, систематичне внесення органічних і мінеральних добрив та інші агрозаходи сприяють одержанню якісного врожаю. Яблука, груші , вирощені на таких ґрунтах, забарвлені, ароматні, смачні.

Легкосуглинкові дерново-підзолисті ґрунти Полісся характеризуються глибоким гумусо-елювіальним горизонтом, містять значно більше гумусу. Вирощені на цих ґрунтах плоди мають, як правило, добрі смакові якості. Яблука і груші зимових сортів на цих ґрунтах достигають на 8...10 днів пізніше, ніж на бідних піщаних, і добре зберігаються при відповідних температурах.

Ґрунтово- кліматичні умови Лісостепу України сприятливіші для розвитку садівництва, ніж Полісся, що й зумовило значно більший набір культур і сортів. Опідзолені легкосуглинкові чорноземи, більша сума ефективних температур сприяє формуванню високих урожаїв продукції з відмінною якістю.

У зоні Степу порівняно з Лісостеповою зоною дещо знижується родючість ґрунтів, вміст гумусу, шпаруватість, підвищується карбонатність, зменшується кількість опадів і зростає посушливість. Це негативно позначається на рості і розвитку плодоовочевих культур і їх продуктивності. Але6 при достатньому зрошенні з підвищенням суми ефективних температур суттєво збільшується урожайність, поліпшується хімічний склад і товарні якості плодів, особливо зимових сортів зерняткових культур.

Помірні температури повітря під час росту та наливання яблук і груш, сонячна погода і невисока вологість повітря, а також значні зниження і перепади температури вночі сприяють формуванню високоякісних плодів, здатних зберігатись тривалий час, стійких до пошкоджень мікроорганізмами.

Плоди зерняткових та ягідних культур в жарку погоду достигають швидше, не набуваючи необхідних смакових якостей, гірше зберігаються, уражаються хворобами.

Похмура погода, часті дощі, нестача світла і тепла в період вегетації, особливо в передзбиральний період, призводить до продовження ростових процесів всіх органів, затримання достигання, недостатнього нагромадження сухих речовин і таке інше, що негативно позначається на здатності до тривалого зберігання.

Аналіз грунтово-кліматичних умов вирощування і знання біологічних особливостей порід, сортів, в тому числі і особливостей їх зберігання, дають змогу визначити строки збирання, умови і тривалість зберігання різних плодів і овочів.

2.

Залежно від грунтово-кліматичних умов, кількості опадів, наявності зрошення, площ живлення дерев грунт в саду утримують під чорним паром, задернінням міжрядь і чорним паром у рядках, тут висівають сидеральні культури у міжряддях з наступним їх приорюванням чи дискуванням.

Утримання ґрунту в садах під чорним паром зменшує вміст гумусу, погіршує структуру, призводить до значного змиву родючого шару. Застосування періодичного задерніння ґрунту за даними УНДІ садівництва на 3...4 роки в умовах Правобережжя Лісостепу не знижує урожайності і поліпшує якість плодів. На Поліссі, де випадає більше 550 мм опадів, вихід товарних плодів яблук сорту Кальвін сніговий, вирощених на дерново-слабопідзолистих ґрунтах при суцільній сівбі трав, у кінці зберігання становив 98 %, а сорту Бойкен – 99 %, у варіанті з висівом трав лише на пристовбурних смугах – відповідно 92 % і 83 %, а при утриманні ґрунту під чорним паром ( контроль) – 80 %. У північних районах Лісостепу на дерново-середньопідзолистих ґрунтах при задернінні міжрядь злаковими травами і утриманні ґрунту в пристовбурній смузі під чорним паром яблука сорту Кальвін сніговий були яскраво забарвлені, містили більше сухих речовин. Вихід продукції вищого і першого сортів придер ново-перегнійній системі становить 84 %, на чорному пару – 79 %.

При зберіганні плодів в РГС вихід товарних плодів на кінець зберігання був на 10 % більше при дерново-перегнійній системі.

Суцільне задерніння міжрядь на дерново-підзолистих піщаних, супіщаних та глинистих ґрунтах Полісся, а також на сірих лісових піщаних легкосуглинкових, супіщаних чорноземах, мало- і середньо гумусних глинистих зони Лісостепу призводить до зниження врожайності і якості плодів. Важливим заходом поліпшення якості плодів в умовах Степу є застосування дерново- перегнійної системи і системи сидератів (райграсу, вівсяниці лучної та люцерни) при наявності зрошення. Якість плодів сортів Кальвін сніговий, Пепін лондонський, Джонатан в умовах зрошення під чорним паром була нижчою, ніж при утриманні міжрядь при дерново-перегнійній системі. Вихід плодів вищого і першого товарних сортів після зберігання при останній був на 10...15 % вищим, ніж під чорним паром.

У виробництві картоплі застосовують різні рядкові способи садіння з висаджуванням бульб на глибину 8...10 см; напівгребеневий – на 5...6 см та з утворенням гребеня висотою 5...6 см; гребеневий – з нарощуванням гребенів після з’явлення сходів від 5...6 до 12...14 см.

За даними С.Ф. Поліщука, на гребеневих посівах сходи з’являються на 4...6 днів раніше, ніж на звичайних. Це пояснюється тим, що на гребенях грунт краще прогрівається, при випаданні дощів грунт менше ущільнюється. На слабо окультурених ґрунтах з неглибоким орним шаром коренеплоди, особливо моркви, може набувати повторної форми, а при надмірно великих площах живлення посилюється їх гіллястість.

3.

Як правило, відзначається позитивний вплив оптимальних норм зрошення. Проте, приблизно за 3...4 тижні до збирання плодів від зрошення треба утриматись. Багато дослідників відзначають збільшення врожаю при зрошенні внаслідок збільшення маси окремих плодів і збільшення навантаження на дерево. Порушення водного балансу при несприятливій погоді або незначний запас доступної води в ґрунті сприяють появі гіркої ям частості яблук.

Надмірне зрошення і кінці вегетації затримує достигання плодів та овочів з тої причини, що стінки клітин стають тонкішими, вміст води в тканинах збільшується, а сухих речовин – зменшується. Внаслідок цього знижується стійкість до механічної дії і фітопатогенів, що знижує і здатність до тривалого зберігання продукції. Особливо шкідливе перевищення норм поливу при вирощуванні цибулі, яка не достигає і шийка на час збирання не підсихає. У такої цибулі недостатньо виражений період спокою, і втрати при зберігання досить великі за рахунок пошкодження шийковою гниллю.

Значні опаи або зрошення під час вегетації відразу за посушливим періодом при високій температурі викликають швидкий ріст коренеплодів й зменшують інтенсивність їхнього забарвлення, збільшують волокнистість м’якуша. У капусти продовжується ріст внутрішніх листків головки, які припинили його при засушливій погоді. При цьому розтріскуються головки і втрачаються їхні товарні якості. У сортів з округлою формою головок в посушливі роки помітно збільшуються кількість їх з овальною формою

Надмірне зрошення томатів і винограду значно знижують в них вміст сухих речовин, що погіршує хімічний склад сировини, вихід і якість переробки, транспортабельність. Надмірний полив рослин кісточкових культур, суниці, малини веде до одержання “обпоєної “продукції, з якої при високій температурі, легко видаляється вода. Такі плоди непридатні до зберігання.

Нестача вологи призводить до недобору врожаю, а також зниження його товарної якості і харчових властивостей.

4.

Дія елементів живлення, передусім азоту, фосфору, калію, мікроелементів на ріст плодів і овочів, їхню якість і здатність до зберігання пов’язана із складними біохімічними процесами, на хід яких впливають грунтово-кліматичні умови, підщепи, площі живлення, конструкція насаджень та умови зберігання у післязбиральний період.

Норми та співвідношення добрив при вирощуванні плодів і овочів для зберігання – важливі фактори підвищення їх лежкості. Вплив окремих видів мінеральних добрив на лежкість плодів і овочів змінюється за роками відповідно до типу ґрунтів. Не можна дати однозначних рекомендацій про однобічне підвищення норм внесення тих чи інших добрив для підвищення лежкості овочів. Внесення добрив має сприяти не лише підвищенню врожайності, а й оптимальному співвідношенню азоту, фосфору й калію в плодах.

Пропорційне підвищення або зниження вмісту елементів мінерального складу в плодах і овочах (кг/т), не змінюючи їхнього співвідношення, істотно не позначається на лежкості і стійкості плодів проти захворювань. Порушення цього співвідношення погіршує лежкість і тим більше, чим більше воно порушено.

У літературі ще недостатньо даних про вплив добрив на збереження якості картоплі. Відомо, що лишок азотних добрив відіграє негативну роль у протидії бульб функціонального розладу тканин м’якуша, а калійні – позитивну.

Мінеральні й органічні добрива значно підвищують урожайність і поліпшують хімічний склад коренеплодів. На слабо опідзолених ґрунтах найвищу потребу капуста відчуває в азотних, меншу – в калійних та фосфорних добривах. Добрива, за винятком фосфорно-калійних, дещо знижують вміст сухих речовин ( на 0,1...0,8 %) і цукрів у пізньої капусти й підвищують у ранньої. При високому рівні азотного живлення і відносно низькому забезпеченні калієм та фосфором рослини капусти формують пухку головку округлої форми. Висока забезпеченість калієм і фосфором сприяє формуванню щільної і більш плескатої головки.

При внесенні фосфорних добрив підвищується вміст цукрів і знижується кислотність томатів. Калій, що є у складі мінерального добрива, також підвищує цукристість томатів. Смак плодів, вирощених на кислих ґрунтах, при внесенні вапна на фоні мінерального добрива звичайно буває добрим.

Внесення оптимальних норм добрив значно підвищує врожайність огірків. При внесенні підвищених норм азотних добрив на фоні достатнього забезпечення іншими елементами мінерального живлення огірки інтенсивніше ростуть, мають більш гіркий смак, швидше старіють. Досліди, проведені М.М. Івакіним, показали, що високі норми азотних добрив на фоні органічних (40 т/ га гною) викликають погіршення засолювальних якостей. Мінеральні добрива з підвищеною нормою фосфору (N₆₀P₁₂₀K₉₀) поліпшують якість свіжих огірків. Засолені огірки з ділянок, де вносили 40 т/га гною, були м’якими, без хрусту й мали сторонній запах.

Азот –входить до складу амінокислот, нуклеїнових кислот, ростових речовин, алкалоїдів, ферментів та інших сполук, що виконують важливу роль у життєвих процесах рослин.

Нормально ростуть, розвиваються і плодоносять плодові і овочеві культури лише при оптимальному вмісту азоту в грунті і рослинах. При надмірному вмісті азоту збільшується використання вуглеводів на побудову нових клітин, затримується ріст, сповільнюється нагромадження запасних пластичних речовин і перехід до стану спокою. Плоди містять більше хлорофілу, кислот, але менше каротиноїдів, антоціанів, цукрів, від чого знижуються смакові якості і лежкість продукції при зберіганні.

Нестача азоту в ґрунті та рослинах призводить до використання його із запасів органів, що зумовлює значне зменшення його вмісту в усіх органах, виникає їх старіння і відмирання. Плоди раніше закінчують ріст, залишаються дрібними, твердими, з низькими смаковими якостями, гірше зберігаються, часто в’януть, уражаються хворобами.

Фосфор – входить до складу АТФ, АДФ, нуклеїнової кислоти, фосфорних ефірів, ферментів, вітамінів і бере безпосередню участь у процесах фотосинтезу і дихання. Фосфор потрібний для відновлення нітратного азоту до аміаку, йому належить важлива роль в енергетиці живої клітини, синтезі білків і перетворенні вуглеводів під впливом енергії АТФ.

Збільшення вмісту фосфатів у тканинах рослин погіршує нормальний хід окисно-відновних процесів, вуглеводний і жировий обміни. Плоди швидше достигають, зменшені за розміром, краще забарвлені, досить тверді, але не мають характерних, притаманних сорту смакових якостей, менше містять ароматичний речовин. Закладені на зберігання, вони досить добре зберігаються, але характерних смакових якостей не набувають. Часто при зберіганні уражаються побурінням серцевини.

Калій. Основна частина калію в рослинах міститься у клітинному соку і вимивається водою. Незначна кількість його утримується мітохондріями в протоплазмі. Зниження калійного живлення порушує здатність колоїдів утримувати воду. Такі рослини швидко втрачають тургор і в’януть, у них знижується інтенсивність асиміляції, затримується утворення ди- і полісахаридів, підвищується вміст глюкози, формуються дрібні зелені плоди. Підвищення вмісту калію в органах рослин сприяє доброму їх росту, формуванню характерних для сорту плодів якості, забарвлення та покращення їх лежкості.

Кальцій – пов’язують з розвитком на плодах гіркої ямчатості. При оприскуванні листя солями кальцію за декілька тижнів до збирання суттєво знижувалось пошкодження плодів фізіологічними і грибковими захворюваннями, а час їх появи затримувався. Кальцій позитивно впливає на розмір плодів і інтенсивність їх забарвлення.

Магній – при його нестачі плоди залишаються дрібними і малоароматними. Хоча магній є антагоністом калію, достатня забезпеченість рослин магнієм необхідна, щоб повністю проявився сприятливий вплив калію.

Відома роль мікроелементів, отже, і мікродобрив, при вирощуванні плодових і овочевих культур, з їх нестачею пов’язано утворення фізіологічних захворювань плодів і овочів: гнилі сердечка коренеплодів, крапчастого некрозу капусти, дрібнолистості плодових культур, некрозі тощо.

Із мікроелементів безперечне значення має бор. При його нестачі можливе виникнення ділянок окорковілого м’якуша всередині плодів, що інколи плутають з гіркою ямчатістю. Застосування підкормом рослин капусти розчинами солей бору і молібдену знижують ступінь пошкодження листя крапчастим некрозом. При визначенні дози добрив слід виходити з того, що як їх лишок, так і нестача негативно відбивається на якості плодів. За існуючими рекомендаціями, відношення азот : фосфор : калій для дерев, що вступили в пору максимального плодоношення і в інтенсивних садах повинно складати 1 : 0,2 : 0,85 при нормі 200...350 кг азоту, 40...70 кг фосфору і 170...245 кг калію. Для одержання плодів з доброю лежкістю і високими смаковими якостями норма азоту повинна бути порядку 200 кг/га.

Для картоплі правильне співвідношення елементів живлення рослин (NPK) повинно бути – 1 : 1 : 1; 1,3 : 1,5 : 1,5; 1,5 : 1,3 : 1,5.

Багаторічне застосування мінеральних і органічних добрив у різних грунтово- кліматичних умовах свідчить , що внесення їх в оптимальних нормах сприяє доброму плодоношенню, підвищенню виходу стандартної продукції і здатності її до тривалого зберігання. Порушення оптимального співвідношення елементів живлення внаслідок збільшення норм одного з них призводить до порушення процесів обміну речовин.

Не треба забувати, що зростання врожаю плодів і овочів, обумовлене внесенням підвищених норм азотних добрив в поєднанні з надлишком зрошення небезпечне тим, що в продуктах накопичується значний вміст нітратного азоту, який переходить в нітритний. Ці та інші сполуки азоту шкідливі для здоров’я людини і можуть призвести до отруєння. Граничні норми споживання людиною нітратного азоту – не більше 500 мг на добу ( для дітей – ще менше). При вирощуванні овочевих культур в теплицях ( восени, взимку, навесні) треба мати на увазі, що накопичення нітритів збільшується при недостатньому освітленні. Тому необхідно здійснювати постійний контроль за вмістом нітратів в продукції з тим, щоб він не перевищував гранично залишкові кількості. Те ж відноситься і до фізіологічно активних речовин і пестицидів, які застосовуються для обробки плодових і овочевих рослин.

5.

Обрізування дерев з розріджуванням і зниженням крони сприяє кращому їх освітленню, більшому нагромадженню поживних речовин в яблуках, інтенсивному їх забарвленню і тривалому строку зберігання. Проте слід пам’ятати, що значне збільшення розміру плодів може погіршити їх лежкість. Тому, якщо під впливом обрізки значно збільшується розмір плодів, їх можна зберігати нетривалий час або реалізувати в першу чергу.

Різні способи формування крони позначаються на якості та лежкості плодів.

На якості плодів позначається густота садіння дерев. Спостерігається тенденція до зменшення розміру плодів при зменшенні площі живлення.

На якість плодів також впливає орієнтація рядів у саду, положення дерева, розміщення плодів у кроні. Тому слід мати на увазі, якщо плоди з дерев більші або дрібніші, ніж звичайно, або гірше забарвлені чи деформовані, тобто вони нетипові для того чи іншого помологічного сорту, їхня лежкість у холодильнику буде знижена, оскільки вони більше уражаються фізіологічними захворюваннями. Проте і добре забарвлені та достиглі плоди повністю (поодинокі, як правило, - на периферії крони) на час збирання врожаю бувають непридатними до тривалого зберігання. Такі плоди при збиранні врожаю і сортуванні слід вибраковувати.

З точки зору як зберігання, так і реалізації продукції необхідні заходи, що забезпечують вирощування, як можна менше дрібних і занадто великих плодів: і ті, й другі мало придатні для тривалого зберігання. В багатьох випадках між діаметром плоду і вмістом сухих речовин, а також формуванням смакових якостей спостерігається тісний зв’язок. Великі плоди в більшості мають більше цукрів і кращі смакові якості. Проте, якщо буде перевищений типовий для сорту розмір плодів, то підвищується пошкодження їх гіркою ямчатістю і схильність до гниття.

Для повного розвитку одного плоду яблуні сорту, наприклад, Голден делішес, необхідна фотосинтетична діяльність 12...24 листків. При меншому співвідношенні листя:плоди одержується більша частка яблук з розмірами менше стандартного. При співвідношенні листя:плоди, рівному 40:1, формуються досить великі плоди з низькою лежкістю. Найкраще зберігаються плоди середнього розміру, повністю розвинуті.

Для цього існують особливі способи і формування крони, і проріджування зав’язі плодів. Досить трудомістке ручне проріджування плодів допустиме тільки додаткове до хімічного. Якщо в липні ( після “червневого опадання зав’язі”) і до початку серпня будуть видалені дрібні, деформовані або пошкоджені і дуже тісно висячі плоди, то такий захід треба розглядати як попереднє сортування на дереві і полегшення наступного збирання.

Для прорідження плодів, обмеження вегетативного росту, прискорення або уповільнення дозрівання плодів застосовують певні хімічні препарати. Вони, як правило, позначаються як ростові речовини і можуть проявляти побічні дії на лежкість плодів. При цьому вирішальну роль відіграє час обробки і концентрація ростової речовини. Обробка яблунь етефоном за 3...6 діб перед оптимальною датою збирання плодів прискорювало початок клімактеріка і призводило до підсиленого передзбирального опадання яблук. У цьому випадку збирання слід перенести на тиждень вперед.

При застосуванні алара початок клімактеричного максимуму затримується, плоди краще забарвлені, щільніші і стійкіші до грибних захворювань, - період збирання можна продовжити.

Обприскування дерев препаратом ТУР (вітчизняний аналог хлорхолінхлориду) в концентрації 0,7...0,8 % сприяло підвищенню врожайності і не позначалося негативно на хіміко-технологічних якостях плодів.

Давно відомо, що мінімальні втрати при зберіганні капусти одержують при середньому розмірі головок. Для капусти сорту Амагер – це 2,5...3 кг. Більші головки, як правило, формуються при наднормативному зрошенні і підвищених дозах азотних добрив. Ці головки сильніше пошкоджуються при збиранні і транспортуванні, найменш стійкі до хвороб і шкідників, погано зберігаються.

Втрати при зберіганні головок невеликого розміру також значні через великі відходи на зачистку покривного листя. Найбільшою лежкістю відзначаються сорти або окремі партії сорту, що мають щільні головки, питома маса яких у лежких сортів дорівнює 0,86...0,92, а в не лежких – не менше 0,8.

Великі коренеплоди завжди мають більший вміст води, ніж дрібні. Вони містять менше сухих речовин. Чим більший коренеплід буряку одного й того самого сорту та одного віку, тим більше він має світлих кілець порівняно з коренеплодами середніми й дрібними.