3.Який матеріал застосовують для перешарування продукції в тарі?

4.Якими способами можуть вкладати продукцію в тару?

5.Які пакувальні матеріали ви знаєте?

Література:

В.М.Найченко, О.С.Осадчий „Технологія зберігання і переробки плодів та овочів з основами товарознавства”

В.І.Манжесов та ін. „Технологія зберігання рослинної продукції” – М.:КолосС, 2005. – 392с.

Тема: технологія зберігання картоплі

План

1.Основні періоди зберігання картоплі.

2.Весняний період зберігання картоплі.

3.Зберігання картоплі у буртах і траншеях.

4.Зберігання картоплі у стаціонарних сховищах.

5.Весняно-літнє зберігання картоплі.

6.Заходи по боротьбі з втратами та проростанням картоплі.

Література:

1.Л.Ф.Скалецька, Г.І.Подпрятов „Зберігання і переробка продукції рослинництва”.

2.Широков Е.П., Полегаєв В.И. „Хранениє и переработка плодов и овощей”

1.

Зібрану і відсортовану картоплю закладають на зберігання. Агроном контролює продукцію, що поступає, і не допускає закладки на зберігання партій, сильно уражених фітофторою, підморожених і пошкоджених від задухи (анаеробіозу). Бульби, уражені фітофторою, визначають по темним плямам неправильної форми, на шкірці, потемнінню м'якоті на розрізі;, з них легко видавлюється солодкуватий сік; у пошкоджених від задухи — синюватий відтінок, на розрізі відчувається запах спирту і оцтової кислоти.

Картопля відрізняється невисоким виділенням тепла і вологи в порівнянні з іншими овочами. Інтенсивному повітрообміну в штабелі сприяє велика шпаруватість насипу. Механічна міцність бульб дозволяє завантажувати їх високим шаром. Зусилля на роздавлювання бульби середньої величини досягає 15—20 кг/см3.

З інших чинників, що визначають умови зберігання картоплі, враховують призначення, сортові особливості, ступінь визрівання, період зберігання. При зберіганні продовольчої картоплі виділяють періоди: післязбирольний («лікувальний»), охолодження, основний (глибокого і вимушеного спокою), весняний (після початку проростання бульб).

Тривалість «лікувального» періоду від 4—5 діб до 2—3 тижнів, залежно від ступеня визрівання і механічної пошкодженості картоплі. Для бульб тих, що визріли, здорових, з шкіркою, що окріпнула, трохи пошкоджених при збиранні, тривалість цього періоду мінімальна — потрібно лише підсушити їх, якщо збирання проводили при дощовій погоді.

Під час «лікувального» періоду створюють умови для дозрівання бульб і зарубцьовування механічних пошкоджень. Процес дозрівання картоплі не обмежується огрубінням і потовщенням шкірки. В цей час цукри перетворюються на крохмаль, утворюються складні з'єднання азотистого комплексу, в точках зростання завершується перехід в стан глибокого спокою. Крім того, замість пошкоджених ділянок шкірки утворюються суберин і ранева перидерма. Для даного періоду сприятлива температура 16—18 °С, відносна вологість повітря 85—95%.

За оптимальних умов стандартні бульби проходять «лікувальний» період за 8—10 діб. Якщо картопля уражена хворобами, висока температура викличе їх швидкий розвиток. Тому в даному випадку температуру знижують до 12—13°С, а тривалість періоду збільшують до 20 діб.

У деяких сортів картоплі механічні пошкодження заліковуються при нижчих температурах. Так, для бульб сортів Північна троянда, Мрія температуру повітря в «лікувальний» період досить підтримувати на рівні 11°С. Але у картоплі більшості сортів зниження температури нижче 16—18 °С уповільнює загоєння пошкоджень.

Після завершення «лікувального» періоду бульби охолоджують до оптимальної температури зберігання вентилюванням в найбільш холодний час доби. Якщо температура зовнішнього повітря нижче 0 °С, вентилюють сумішшю зовнішнього повітря з повітрям сховища. Температура повітря, що подається в масу бульб, повинна бути не нижче 0,5 °С.

Охолоджують картоплю поступово — температуру в штабелі знижують на 0,5 °С у добу. Якщо бульби сильно пошкоджені або уражені фітофторою, температуру знижують на 1 °С у добу, щоб обмежити розвиток хвороб. У середній зоні залежно від погоди охолоджування в буртах і сховищах з природною вентиляцією проводять за 40 діб, в сховищах з активним вентилюванням — за 20 діб.

У основний період зберігання температуру (1—5°С) встановлюють з урахуванням сортових особливостей бульб. Відносна вологість повітря повинна бути 90— 95 %.

2.

Весняний період зберігання найбільш відповідальний, оскільки до кінця лютого — початку березня починається проростання нирок бульб. Щоб його затримати, температуру основного періоду знижують на 1—3 °С. Це приводить до стану вимушеного спокою і затримує проростання. В результаті бульби без утворення паростків можна зберегти до кінця квітня — почтку травня. Якщо необхідно зберігати картоплю триваліший термін, застосовують різні способи - підтримують знижену температуру, обробляють хімічними препаратами, що затримують проростання, використовують різні види опромінювання.

Температурний режим зберігання бульб залежить від їх призначення. Насінну картоплю зберігають так само, як і продовольчу, але для отримання раннього урожаю насінний матеріал зберігають при вищій температурі. Якщо бульби охолоджували для затримки проростання, перед посадкою їх прогрівають - близько двох тижнів витримують при температурі 12—18 °С, бажано на світлі. При цьому утворюються короткі товсті паростки, і урожай картоплі не знижується.

У регульованому газовому середовищі (СО2 — 2 %; О2 — 4; N2 — 94 %) при температурі 3—4°С бульби зберігаються 9—10 міс.

3.

У всіх зонах нашої країни картоплю (особливо насінний і кормовий), як правило, зберігають в буртах і траншеях. Товщину шарів укриття змінюють відповідно кліматичним умовам.

Восени важливо швидко охолодити картоплю в буртах. Їх можна повністю укрити землею, коли температура в масі бульб опуститься до 4 °С. Якщо охолоджування проходить поволі, використовують активне вентилювання. На кожусі вентилятора закріплюють брезентовий рукав, який вставляють у вентиляційний канал бурту. З іншого кінця канал щільно закривають, щоб запобігти витоку повітря.

У південних районах картоплю краще зберігати в типових траншеях. Успішно застосовують траншейне зберігання бульб в контейнерах К-450. Глибина траншеї—1,2— 1,3 м, ширина — до 1, відстань між стінами траншеї і бічними сторонами контейнера — не більше 0,1 м. На дні траншеї розташовують горизонтальну вентиляційну трубу або канал, на які встановлюють вертикальні витяжні труби. У траншею в один ряд укладають 10—12 контейнерів врівні з поверхнею ґрунту. Зверху їх покривають дерев'яними щитами, а при зниженні температури картоплі до 3 °С — землею шаром 0,3— 0,4 м. В порівнянні із зберіганням бульб навалом втрати від хвороб скорочуються в 2 рази.

При експлуатації буртів і траншей потрібен регулярний контроль температури. У перший період її фіксують в спеціальних журналах щодня, після нанесення повного укриття і стабілізації режиму — два, потім один раз в тиждень. Якщо температура в бурті знижується до 0—1 °С, його додатково вкривають торфом, тирсою, снігом. При підвищенні температури до 6—8 °С підсилюють вентиляцію, відкриваючи витяжні труби. Якщо температура не знижується, бурт розкривають і переносять картоплю у вільне приміщення. Коли це неможливо (бурти віддалені від сховищ, люті морози), бурт розкривають, картоплю заморожують і використовують на корм худобі.

Широко використовують бурти місткістю 200—300 т з активним вентилюванням. Вентилятором по двом паралельним каналам подають повітря під насип бульб і продувають її від низу до верху. Це дозволяє швидко охолодити великі штабелю і забезпечує стабільну температуру на весь період зберігання. Розроблений проект великогабаритного бурту з активним вентилюванням (висота — 3,8 м, ширина — 10, довжина — 39 м, місткість — 600 т). Завантажують бульби в бурт за допомогою транспортера ТЗК-30, потім штабель вкривають двома шарами пакунків з пресованої соломи. Для гідроізоляції останні перешаровують поліетиленовою плівкою.

4.

У стаціонарних сховищах з природною вентиляцією картоплю розміщують в засіках: насінний — шаром 1,6— 1,8 м, продовольчий — 2—2,2 м. При завантаженні бульб не можна ходити по насипи, щоб не ушкоджувати картоплю. Для проходу влаштовують спеціальні трапи з дощок.

Даний спосіб зберігання має серйозний недолік — запотівання бульб у верхній зоні. Відбувається це в результаті перепаду температур на поверхні і усередині штабелю картоплі із-за слабкої вентиляції. Щоб запобігти запотіванню, поверхню насипу вкривають рихлим теплоізолюючим матеріалом — соломою, стружками, рогожею, мішковиною. При цьому шар запотівання переміщається в тепло ізолятор і зволожується замість бульб. Ізоляційний матеріал періодично перевертають або замінюють. Добрі результати одержують, якщо на картоплю насипають шар столового буряка (два-три коренеплоди). У вказаному випадку зона запотівання зміщується в шар буряка, у якого вища стійкість до хвороб.

Ефективний прийом боротьби із запотіванням — подача повітря, підігрітого калорифером, над поверхнею насипу. В результаті перепади температури усуваються, і запотівання не відбувається. Але при цьому підвищується температура в сховище і витяжні труби треба тримати відкритими. Запотіванню бульб запобігають за допомогою вермикуліта, що володіє високою гігроскопічністю. Після завантаження засіків на поверхню картоплі насипають вермикуліт шаром 30—40 мм (гранули повинні заповнити просвіти між бульбами у верхніх рядах).

У сховищах з активним вентилюванням картоплю розміщують в засіках (секціях) з глухими стінами заввишки 3—5 м (мал. 22). У таких сховищах можна створити різні режими. Температуру в масі бульб вирівнюють періодичним вентилюванням. Запотівання не відбувається, якщо перекриття надійно утеплено.

Завантажують картоплю високим шаром транспортером-завантажувачем ТЗК-30. Ці завантажувачі можна використовувати і в сховищах засіків з природною вентиляцією. Із-за засміченості бульб при завантаженні в насипі утворюються скупчення землі, що утрудняє вентиляцію і створює зони, що не продуваються, в штабелі. Повільний рух стріли завантажувача по горизонталі усуває ці скупчення. Щоб запобігти попаданню землі в засіки, суцільну прогумовану стрічку транспортера приймального бункера замінюють на прутів транспортер. Прути покривають еластичною оболонкою. В результаті просівається до 90 % землі.

При будь-якому способі зберігання висота падіння бульб на тверде покриття або в насип при завантаженні не повинна перевищувати 400 мм. У зв'язку з цим необхідно стежити за нахилом завантажувальних транспортерів і застосовувати спуски-гасителі (. Використовують каскадні спуски, що складаються з декількох лотків провисаючого брезенту завдовжки 0,5 м. Вони закріплені на вертикальній бічній стінці одна над іншою під кутом 27°.

Продовольчу картоплю найвигідніше зберігати суцільним шаром заввишки 3—5 м в сховищах з активним вентилюванням. Сховище в цьому випадку є одним засіком без проїздів і проходів. Весь його об'єм використовують повністю. Встановлюють лише дерев'яні щити біля стін, щоб бульби не стикалися з бетоном і цеглиною і не переохолоджувалися взимку. Завантажують картоплю транспортером ТЗК-30, висота завантаження повинна бути однаковому у всіх частинах насипу.

Восени бульби вентилюють ночами зовнішнім повітрям. Після похолодання використовують суміш зовнішнього і внутрішнього повітря температурою не нижче 0,5 °С. Взимку при низькій температурі на вулиці картоплю вентилюють тільки внутрішнім повітрям сховища (рециркуляція). Після встановлення в насипі стабільної температури вентилюють в міру необхідності. В цілому взимку картоплю досить вентилювати по 0,5— 1год. 3—4 рази в тиждень, щоб замінити повітря в міжбульбовому просторі і вирівняти температуру у всіх зонах насипу. Тривала інтенсивна вентиляція приводить до негативних результатів, оскільки при цьому бульби в’януть і втрачають стійкість до хвороб. При запотіванні верхнього шару картоплі підвищують інтенсивність вентиляції і збільшують викид теплого повітря з сховища. Для цього повністю відкривають витяжні шахти або включають витяжні дахові вентилятори.

У південних зонах країни (Краснодарський край, Кримська область і ін.) при зберіганні картоплі застосовують комбінування системи активного вентилювання з установками штучного охолоджування повітря. Це продовжує термін зберігання на 3 міс. при виході товарних бульб 85— 88 %. Так, існує позитивний досвід експлуатації картопелесховища місткістю 2900 т, в якому активне вентилювання блокується з компресорною холодильною установкою, використовуваною для охолоджування повітря, що подається в картоплю, в осінній і весняно-літній періоди. Сховище складається з двох секцій місткістю по 1450 т, висота насипу бульб 6 м.

Повністю механізувати всі роботи при зберіганні можна в сховищах контейнерного типу. Контейнери перевозять з поля або від сортувального пункту в сховищі з примусовою вентиляцією і встановлюють штабелем заввишки в чотири-п'ять ярусів. Проте при цьому погано вентилюється центральна зона контейнера, що приводить до підвищення тут температури і вологості. В процесі зберігання щодня перевіряють температуру і відносну вологість повітря в різних зонах маси картоплі. У сховищах з активним вентилюванням їх контролюють до вентилювання і через 30 хв. після нього.

Стан картоплі, що зберігається, визначають відбором і товарним (бульбовим) аналізом проб. Залежно від стану продукції такі аналізи роблять 1—3 рази в 2 міс. З верхнього шару штабелю видаляють бульби, уражені мікроорганізмами, при цьому прагнуть перевірити картоплю на всю глибину шаруючи запотівання. Суцільні перегородки картоплі під час зберігання підсилюють розповсюдження хвороб, оскільки інфекція переноситься на здорові бульби. Тому картоплю перебирають в кінці зберігання, а при зберіганні — якщо кількість хворих бульб досягає 10 % і температуру в масі не вдається понизити до оптимальної.

5.

У весняно-літній період в сховищах з природним охолоджуванням підтримувати необхідну температуру неможливо, оскільки середньодобова зовнішня температура перевищує 8—10 °С. Тому партії продовольчої картоплі переміщають в холодильники, що звільнилися, де зберігають їх в ящиках або контейнерах. Завдяки підтримці температури 1 - 2°С проростання бульб затримується і картопля зберігається до кінця червня. При вивантаженні з холодильників бульби рекомендується поступово зігрівати. В порівнянні з неохолоджуваними сховищами втрати в середній зоні за квітень — червень зменшуються в 2—4 рази.

Снігування картоплі більш трудомістке, але майже не вимагає капітальних витрат. У середній зоні його проводять в березні, при температурі снігу і повітря не нижче 0 °С. Заснігована картопля зберігається до кінця червня з мінімальними втратами. Після зберігання в снігових буртах в бульбах накопичується до 2% цукрів, тому перед реалізацією їх витримують 1—2 доби в теплому приміщенні. Насіневу картоплю за три тижні до посадки переносять в тепле і світле приміщення для зігрівання і перед посадочного пророщування.

Навесні для затримки проростання бульб в сховищах з активним вентилюванням застосовують нонанол (ноніловий спирт). На початку проростання при довжині паростків не більше 0,5 см картоплю вкривають рогожами, мішками, а зверху поліетиленом. Препарат вносять до магістрального каналу після вентилятора і обробляють бульби при подачі повітря 8 м3/(т∙год). Парою нонанола картоплю вентилюють 7—10 діб, поки паростки не почорніють. Обслуговуючий персонал при цьому повинен користуватися протигазами. Повторну обробку проводять через 8—10 діб, коли на бульбах знову з'являються паростки завдовжки 0,5 см. П'ять-шість вентилювань дозволяють зберегти картоплю до середини липня з мінімальними втратами.

Завершує етап зберігання продовольчої картоплі — товарна обробка перед реалізацією. Найбільш простій вид її — ручне перебирання в сховищі з відбракуванням дефектних бульб. Крім того, для перебирання використовують машини ЛШК-2 продуктивністю 2—3 т/год, для товарної обробки і фасування бульб в сітки по 3 кг — лінії ЛФК-1000. Розроблені і упроваджуються у виробництво механізовані лінії товарної обробки картоплі з сортуванням, миттям, сушкою і дрібною фасовкою. Їх встановлюють в спеціальному цеху.

6.

При товарній обробці холодної картоплі (2—3 °С) значне число бульб одержує механічні пошкодження, на них з'являються тріщини, темніє м'якоть. Для підвищення стійкості бульби перед товарною обробкою прогрівають до температури 8—10 °С, вентилюючи теплим повітрям.

При зберіганні найбільш небезпечні наступні хвороби — фітофтора, суха (фузаріоз) і мокра гнили. Попереджати фітофтору треба ще в полі (обприскування бордоською рідиною і переджнивне видалення бадилля). Під час зберігання розвиток цієї хвороби можна затримати зниженням температури до 1—2 °С.

Фузаріоз розвивається на механічно пошкоджених бульбах. Заходи його попередження — відбраковка механічно пошкоджених бульб і підтримка оптимальних умов для них зарубцьовування в «лікувальний» період.

Бульби, уражені фітофторою і фузаріозом, пошкоджені морозом і задухою, при запотіванні піддаються бактерійному розкладанню мокрою гнилизною. Тому треба боротися з названими вище хворобами і запотіванням.