12. Цар Василь Шуйський, його внутрішня та зовнішня політика.

Роки правлінння: 1606 – 1610. Це був московський боярин, воєвода. розумів, що в охопленій бунтами країні головним завданням монарха є консолідація правлячого класу, а запорукою його особистої безпеки - співробітництво зі знаттю. При сходженні на трон він дав клятву не страчувати бояр і не відбирати у них вотчин без згоди Боярської думи. Цей «хрестоцелувальний запис» вважається першою в історії Росії спробою офіційно обмежити самодержавство на користь вищої аристократії. Вона дала підставу називати Шуйського «боярським царем». Заручившись підтримкою бояр, цар не забув і дворян. Навесні 1607 він видав указ, за ​​яким термін розшуку втікачів збільшувався з 5 до 15 років. Щоб запобігти появі нових самозванців цар влаштував урочисте перенесення останків справжнього царевича Дмитра з Углича до Москви і організував його канонізацію як «святого чудотворця». Проте чутки про те, що Дмитро живий знову поповзли по країні. Війна з І.І. Болотниковим (1606-1607). У південних містах країни звістку про загибель Дмитра та воцаріння Василя Шуйського викликало загальне обурення. «Жителі півдня», що отримали від самозванця значні привілеї (звільнення від податків на 10 років), вважали його «своїм» царем. Не бажаючи ці привілеї втрачати, вони відмовилися присягати на вірність Василю. У цій ситуації виникло ще один потужний рух. Його очолив Іван Болотніков. 2 грудня 1606 московські воєводи, виступили проти Болотникова. Його військо було розбите. Для захоплення Тули, що стала головною базою заколоту, уряд зумів мобілізувати значні сили дворянських військ з усієї території країни. Для керівництва ними під стіни міста прибув сам Василь Шуйський. Облога Тули, тривала три місяці. Після декількох безуспішних штурмів московські воєводи вирішили звести греблю на річці Упе і затопити табір заколотників. Розпочатий голод і загроза повного затоплення зломили стійкість обложених. Таємно вступивши в переговори з Шуйським, який обіцяв усім бунтівникам прощення, міські верхи відкрили ворота фортеці і здалися на милість переможця. У червні - ліпні 1607 р. Лжедмитро ІІ вторгся в Московію, розбили війська Шуйського під Волховом, підійшов до Москви и Створив табір у с. Тушино. Росія розділилася між двома царями і двома патріархами. Положення Василя Шуйського, який втратив близько половини своєї держави, ставало все більш важким. Василь Шуйський взимку 1609 вирішив запросити найманців зі Швеції. За договором з королем Карлом IX, в Росію висилався п'ятнадцятитисячний загін під командуванням графа Я. Делагарда. В обмін шведській короні передавався регіон ​​Корела з повітом. Василь також відмовлявся від прав на Лівонію за себе і своїх нащадків. Вже по весні М.В. Скопін-Шуйський з Делагарді почав виганяти тушінців з північно-західних і західних російських міст. 17 липня 1610 московська знать зробила новий палацовий переворот: Василь Шуйський був зведений з престолу і насильно пострижений у ченці. До виборів нового царя Земським собором було створено тимчасовий уряд з семи бояр - «Семибоярщина".