66. Робітничий рух 70-х років хіх століття.

Робітничий рух - нове явище в соціальному житті пореформеної Росії. Але про його виникнення може йти мова стосовно 70-х років XIX ст. З робочих виступів тих років найбільш значними, що викликали суспільний резонанс, були страйки на Невської бумагопрядільной в 1870 р і на Кренгольмской мануфактурі в Нарві в 1872 р. На Невської бумагопрядільній виявилася настільки жахлива експлуатація робітників (яка і послужила причиною страйку), що суд виправдав страйкарів, а організатори страйку відбулися арештом терміном від трьох до семи днів. Страйк декількох тисяч ткачів Кренгольмской мануфактури був припинений владою за допомогою військової сили. В другій половині 70-х років XIX ст. з'явилися і робітничі організації. Перша така організація "Південноросійський союз робітників" була створена в Одесі в 1875 р Є. О. Заславським. 50-60 робочих, розділені па 6-7 гуртків, склали ядро ​​організації. До них примикало до 150-200 розпропагандованих робітників. Був прийнятий статут організації, в якому передбачалася пропаганда ідеї визволення робітників з-під гніту капіталу і привілейованих класів, говорилося про необхідність "об'єднання робітників Південноросійського краю" і про те, що "робітники можуть досягти своїх прав тільки за допомогою насильницького перевороту, який знищить всякі привілеї і переваги ". "Південноросійський союз" проіснував недовго. У грудні 1875 він був виявлений поліцією. Наприкінці 1878 шляхом об'єднання розрізнених робочих гуртків у Петербурзі виник "Північний союз російських робітників" на чолі з В. П. Обнорським і С. Н. Халтуріним. Він налічував приблизно 200 членів. У січні 1879 був нелегально видрукуваний його програмний документ, в якому наголошувалося на важливості завоювання політичної свободи для пролетарів. Кінцевою метою боротьби проголошувалося "повалення існуючого політичного та економічного ладу держави як вкрай несправедливого". У число "безпосередніх вимог" організації входили: свобода слова, друку, зборів, знищення станових відмінностей, обов'язкове безкоштовне навчання, обмеження робочого часу, заборона дитячої праці. Передбачалися також "установа вільної народної федерації громад на засадах російського звичайного права" і заміна власності на землю общинним землеволодінням. Незабаром була виявлена ​​таємна друкарня, що спричинило за собою арешт учасників організації та припинення її існування. Робочі гуртки та "союзи" в той час охоплювали ще вузьке коло робітників. Страйковий рух не виходив за рамки вимог економічного характеру. Однак підприємці і уряд вже змушені були рахуватися з цим новим соціальним явищем.

67. Ліберально-опозиційний рух 70-80-х рр хіх ст

Опозиційний рух в країні представляли ліберально налаштовані письменники, вчені, лікарі, вчителі, журналісти, земські діячі. Ліберальна опозиція висловлювала своє невдоволення адміністративним свавіллям, вимагала "удосконалення" державного ладу (введення гласності, представницького правління, навіть конституції), вони хотіли це зробиити мирним шляхом. Ліберально-опозиційні настрої і вимоги знайшли своє вираження у періодичних виданнях - газетах "Голос" і "Земство", журналах "Вісник Європи" та інших.

У ліберально-опозиційному русі 60-70-х років істотне місце займали слов'янофіли. Саме в пореформений час активізувалася ліберально-опозиційна діяльність слов'янофілів.Зявляються такі визначні слов'янофіли, як В. А. Черкаський, А. І. Кошелев, Ю. Ф. Самарін, які брали активну участь у підготовці та проведенні селянської та інших реформ 60-70- х років XIX ст..Слов'янофіли пропонували свою програму реформ місцевого та центрального управління, розвитку освіти, будівництва залізниць у Росії, експлуатації надр, установи банків і комерційних підприємств. У цей період розвиток отримала слов'янофільська ідея скликання всестанового законодорадчого за царя Земського собору.Він мав єднати царя із народом.Але захист слов'янофілами самодержавства як політичного інституту цілком поєднувалася у них з гострою критикою російських монархів та їхніх політичних режимів. Слов'янофіли не заперечували можливість і бажаність введення конституції в Росії, але вказували, що в даний момент Росія до неї ще не готова. На рубежі 70-90-х років XIX ст. пожвавився земський ліберально-опозиційний рух. Він проявився переважно в нелегальних зборах земців з метою вироблення своїх вимог, викладалися у вигляді "адрес", "записок" царю. У них йшлося про відданість престолу, але разом з тим виражалися прохання дозволити проведення земських з'їздів з питань "місцевих користей і потреб , вимагали скликання загальноросійських зборів "Загальної земської думи" або " Земського собору ", висувалися вимоги поповнити Державну раду виборними від земців. 1 квітня 1879 в Москві під головуванням професора Московського університету М. М. Ковалевського зібрався нелегальний з'їзд представників голосних Чернігівського і Тверського земств, а також деяких професорів Московського і Київського університетів. Він прийняв рішення "організувати на місцях поширення конституційних ідей" і пред'явити уряду конституційні вимоги. Однак брошури з цими вимогами видавалися за кордоном.У своїх адресах і записках ліберальні земці, вимагаючи від царя поступок, вказували, що обмеженість реформ породжує посилення революційного руху, а засобом погасити його є розвиток дарованих раніше реформ. Події 1 березня 1881 викликали нову адресну кампанію ліберальних земців. В їх зверненнях до Олександра III з обуренням говорилося про дії революціонерів, виражалися повна лояльність до уряду і крайня помірність вимог. Вони хотіли,щоб їх допустилм в урядові комітети і комісії для вирішення адміністративно-господарських питань.