63. Судова реформа. Військова реформа.

Підготовка судової реформи розпочалася наприкінці 1861.Зарудний виробив основні початку судоустрою та судочинства. Після їх обговорення в Державній раді і схвалення у вересні 1862 царем вони були опубліковані і розіслані для відгуків, а потім лягли в основу розробки судових статутів. Для цього при Державній канцелярії була утворена спеціальна комісія з трьох відділень - судоустрою, кримінального та цивільного судочинства. У серпні 1864 проекти судових статутів були внесені до Державної ради, схвалені їм, а 20 листопада затверджені Олександром II і отримали силу закону. Судові статути передбачали безстановість суду і його незалежність від адміністративної влади, незмінюваність суддів і судових слідчих, рівність всіх станів перед законом, змагальність і гласність судового процесу за участю в ньому присяжних, адвокатів. Вводилися нові судові установи - коронний і мировий суди. Коронний суд мав дві інстанції: перший був окружний суд (в межах губернії), другий - судова палата, що об'єднувала кілька судових округів і складалася з кримінального та цивільного департаментів. Брали участь у судовому розгляді виборні присяжні, які встановлювали лише винність або невинність підсудного, а міру покарання визначали відповідно до статей закону суддя і члени суду. Рішення, прийняті окружним судом за участю присяжних засідателів, вважалися остаточними, а без їх участі могли бути оскаржені в судовій палаті. Сенат мав право касації (скасування або перегляду) судових рішень.  Мировим суддею міг бути обраний (або призначений) тільки "місцевий житель", у віці не молодше 25 років. Мировий суддя був першою інстанцією, другою був повітовий з'їзд мирових суддів, вони обирали зі свого середовища голову мирового з'їзду. Рішення мирового судді можна було оскаржити в повітовому з'їзді мирових суддів. Голови та члени судових палат та окружних судів затверджувалися імператором, а мирові судді - Сенатом. Судові статути 1864 вводили інститут присяжних, адвокатуру, а також інститут судових Голови окружних судів і судових палат повинні були мати вищу юридичну освіту. Членами цих судів призначалися особи, які прослужили "по судової частини" не менше трьох років. У присяжні обиралися особи, що володіли певним майновим цензом та проживали в даній місцевості не менше двох років. Нагляд за законністю дій судових установ здійснювався обер-прокурором Сенату, прокурорами судових палат та окружних судів. Вони підпорядковувалися безпосередньо міністру юстиції як генерал-прокурору. Судовими статутами 1864 вперше в Росії вводився нотаріат, засновувалися нотаріальні. У судовій реформі 1864 найбільш послідовно були здійснені принципи буржуазного права. Проте в новій судовій системі залишалося ще чимало рис станового суду. Була проведена і така важлива міра, як скасування тілесних покарань.

Військова реформа. У 60-70-х роках XIX ст. була проведена ціла серія військових реформ, що почалася з реорганізації військового управління та військово-навчальних закладів і завершилася найбільш важливою реформою - створенням нової системи комплектування армії шляхом введення всестанової військової повинності, а також проведенням низки заходів з переозброєння армії. Практично військові реформи почалися з призначення в 1861 р на пост військового міністра Д. А. 15 січня 1862 він представив Олександру II програму військових перетворень; вона передбачала скорочення збройних сил у мирний час та розгортання їх за рахунок навчених резервів у період війни, реорганізацію структури управління армією і підготовки офіцерського складу. Насамперед Мілютін домігся скорочення терміну солдатської служби до 15 років, при цьому після 7-8 років служби солдату надавався тимчасовий відпустку. Потім в армії були скасовані тілесні За виданим 6 серпня 1864 "Положенням" вся територія Росії була розділена на 15 військових округів, кожен зі своїм управлінням, безпосередньо підпорядкованим Військовому міністерству. Військово-окружна система мала ряд переваг: ліквідувалася зайва централізація управління і створювалися сприятливі умови для оперативного керівництва військами, більш швидкої їх мобілізації у воєнний час. У 1867 було реорганізовано і центральне військове управління. У підпорядкування Військовому міністерству передавалися артилерія, гвардія, інженерні війська, військово-навчальні заклади, які раніше мали свої окремі управління. У 1863 р кадетські корпуси були перетворені у військові гімназії. В 1864 були засновані військові училища, в які надходили вихованці військових гімназій. Для спеціальної підготовки військових інженерів, артилеристів, кавалеристів було створено 16 юнкерських училищ . Ці перетворення істотно поліпшили бойову підготовку російської армії. 1 січня 1874 Олександр II затвердив "Статут про військову повинність". За законом 1874 всі військові сили Російської імперії поділялися на 4 розряди: регулярні армія і флот, іррегулярні війська (козацтво), запасні війська і ополчення. Військова повинність поширювалася на все чоловіче населення, яке досягало 20-річного віку, без різниці станів. За законом 1874 від військової повинності звільнялися духовні особи всіх віросповідань. Командний склад російської пореформеної армії був переважно з дворян, хоча формально особи з податкових станів мали право вступати у військово-навчальні заклади і в перспективі стати офіцерами. Рядовий солдат міг дослужитися тільки до унтер-офіцерського чину.

З 60-х років XIX ст. почалося переозброєння російської армії. За новим військовим статутом 1888 встановлювався 5-річний термін дійсної служби і 13-річний - перебування в запасі для всіх родів військ, з подальшим зарахуванням в ополчення. До 21 року підвищувався призовний вік на дійсну службу. Граничний вік для ополченця збільшувався з 40 до 43 років. Військові реформи 1861 - 1874 рр. відіграли важливу роль у підвищенні боєздатності російської армії. Однак результати цих реформ позначилися не відразу. Військово-навчальні заклади ще не могли заповнити гостру нестачу офіцерських кадрів, процес переозброєння армії затягнувся на кілька десятиліть.