18. “Азовське сидіння”.

Азовське сидіння — оборона донськими і запорізькими козаками Азова від турецьких військ в 1637—1642 роках. Спираючись на Азов, захоплений турками 1471 року, кримські і ногайські татари протягом 16 — початку 17 століття робили спустошливі напади на руські (українські) та московські (російські) землі. У квітні 1637 року донські козаки, довідавшись про наміри Порти витіснити їх з Дону, вирішили випередити противника і відвоювати фортецю Азов. Скориставшись з внутрішньої боротьби в Кримському ханстві, донські козаки разом із запорожцями 18 червня 1637 року несподівано оточили Азов і після 2-місячної облоги здобули фортецю, визволивши близько 2 тисяч невільників. Козаки володіли містом протягом 5 років.

Закінчивши війну з Іраном, османський султан Ібрагім І послав в 1641 році під Азов велике військо. Козаки виявили надзвичайну хоробрість і відбили 24 атаки ворога. Захисники фортеці (5,5 тисяч чоловік в тому числі 800 жінок) витримали облогу 240-тисячної турецько-татарської армії під проводом сераскіра Хусейна-Делі. Втративши 70 тисяч чололовік вбитими і пораненими, турки 26 вересня 1641 року відступили після 44-тижневої облоги. Козаки, розуміючи, що власними силами їм не втримати фортецю, звернулися до московського уряду з проханням прийняти Азов під свою владу. Але останній, уникаючи війни із Османською імперією, порадив козакам залишити Азов. Навесні 1642 року козаки зруйнували фортецю і відступили з Азова.

19. Зміцнення зовнішньополітичного становища Російської держави в середині та другій половині XVII ст.

Першочерговим завданням Росії у зовнішній політиці було повернення Смоленська - найважливішої фортеці на західному кордоні, захопленої під час Смути Річчю Посполитою. У 1632-1634 рр. Росія вела Смоленську війну, яка закінчилася перемогою Польщі. Поляновський мир 1634 р., залишив за поляками Смоленськ. Проте, війна мала і позитивне значення - король Речі Посполитої Владислав IV відмовився від претензій на російський престол. Олексій Михайлович здійснював активну зовнішню політику. До успіхів цієї діяльності потрібно віднести приєднання України до Росії. Він сам брав участь у військових походах.  За Олексія Михайловича було укладено українсько-російську угоду 1654 (Переяславська рада), затверджено Березневі статті 1654 р.  Цар дав жалувану грамоту Києву на підтвердження його магдебурзького права, затвердив гетьманські статті – Переяславські статті 1659 р. з Ю. Хмельницьким, Московські статті 1665 р. з І. Брюховецьким, Глухівські статті 1669 р. з Д. Многогрішним, Конотопські статті 1672 р. і Переяславські статті 1674 р. з І. Самойловичем.  Уклав Андрусівське перемир'я 1667 р. про припинення війни Московської держави з Польщею. Царя супроводжував успіх в боротьбі з турками і татарами за безпеку південних кордонів російської держави.  Спроби ж добитися виходу в Балтійське море не дали позитивного результату. Ордін-Нащокіну вдалося добитися в 1658 р. підписання в Валієссаре трирічного перемир'я зі Швецією. За Росією зберігалося все те, що було зайнято російськими військами в Лівонії в 1656 р. Зміцнення Росії в Прибалтиці викликало тривогу не тільки в Швеції, але і в Польщі. У цих умовах Швеція і Польща загрожували створити військову коаліцію проти Росії. Цар зажадав від Ордін-Нащокіна укласти мир зі Швецією навіть ціною поступок в Лівонії. Але Ордін-Нащокін дотримувався думки, що важливіше зберегти землі в Прибалтиці, і готовий був шукати миру з Польщею навіть ціною поступки України і Білорусії. Програма Нащокіна не зустріла підтримки у царя і уряду. У результаті в 1661 р. за Кардісським договором зі Швецією Росія повернула їй всі лівонські надбання. Проблема виходу в Балтійське море залишилася невирішеною. Після цих воєн різко загострилися відносини Росії з Османською імперією, що претендує на територію Лівобережної України. У 1677 р. Об'єднання османсько-кримське військо обложило Чигирин - російську фортецю на Україні . У 1678 р. її вдалося захопити, проте облога Чигирина послабила османів і на інші військові дії у них вже не вистачило сил. У 1681 р. в Бахчисараї підписано договір, за яким турки визнавали право Росії на її українські території . У ці події вперше прославився як полководець князь В.В. Голіцин.

У 1686 р. Росія уклала Вічний мир з Річчю Посполитою, за яким Східна Україна назавжди закріплювалася за нашою країною. За цим же договором Росія стала членом Священної ліги - союзу Австрії , Речі Посполитої та Венеції, створеному для боротьби з Османською імперією.