83. Реформи п.Столипіна.

Аграрне питання займав найважливіше місце в соціально-економічної та суспільно-політичному житті Росії. Столипін розумів, що вирішення цього питання - "задача величезного значення" і разом з тим невідкладна. Обраний їм шлях вирішення полягав у корінному зламі сільської поземельної громади і насадженні приватного селянського землеволодіння. У перспективі на місці сільської громади з її періодичними переділами земель, черезсмужжям, примусовим сівозміною для всіх членів громади повинні були виникнути фермерські, хутірського типу, господарства. основний принцип аграрної реформи Столипіна - заміна общинного селянського землекористування індивідуальним землеволодінням -був сформульований і запропонований ще в 1902 р., але тоді він був відкинутий урядом , що стояли на позиції збереження громади як фіскально-поліцейського інституту в селі. Програму реформи було намічено провести в два етапи: на першому передбачалося "зміцнення" в особисту власність господаря всього наділу, що належав селянському двору, і виділення його з общинного володіння; на другому - зведення в одне місце черезсмужних земель цього наділу, з подальшим перенесенням на виділений земельну ділянку селянської садиби з усіма її житловими і господарськими будівлями. Проведенню реформи передувала низка заходів. Найбільш значною з них був виданий під тиском селянського руху маніфест 3 листопада 1905, відміняв з 1 січня 1907 викупні платежі за надільні землі колишніх поміщицьких, питомих і державних селян. Указами 12 і 27 серпня 1906 дозволялася продаж через Селянський банк питомих і казенних земель малоземельним селянам за пільговою ціною. Основний зміст реформи було викладено в оприлюдненому 9 листопада 1906 указі під скромною назвою "Про доповнення деяких положень чинного закону (малися на увазі статті" Положень "19 лютого 1861. Указ встановлював "право вільного виходу з общини із зміцненням у власність домохазяїнів, що переходять до особистого володіння, ділянок із мирського наділу". Перенесення на нього двору з житловими та господарськими будівлями перетворювало отруб в хутір. Хуторянин вже не міг користуватися загальними вигонами і водопоями. Указ дозволяв селянинові-домохазяїну в будь-який час вимагати від громади "зміцнення" на свою особисту власність належної його двору наділу землі, при цьому потрібна згода 2/3 сходу. Якщо протягом 30 днів сход не приймав рішення, виділення домохазяїну його наділу могло відбуватися без згоди сходу. Проведення реформи на місцях покладалося на земських начальників.

29 травня 1911р. було видано "Положення про землеустрій", спрямоване на форсоване створення висівкового і хутірського господарства при проведенні "землевпорядних робіт" (тобто ліквідації черезсмужжя). Такі були основоположні акти столипінської аграрної реформи. Певного терміну завершення реформи не передбачалося, але Столипін вважав, що для цього буде потрібно приблизно 20 років. Проте завершити аграрну реформу Столипіну не вдалося, бо не було дано "20 років спокою" - ні "внутрішнього", ні "зовнішнього". Значну роль у проведенні столипінської аграрної політики грав заснований в 1882 р Селянський банк, який скуповував казенні, удільні і поміщицькі землі, дробив їх на дрібні ділянки, а потім перепродував селянам. Невдачу зазнала і спроба Столипіна провести земську реформу. Він передбачав перехід від станових до майнових курій при виборах до повітових земств і відмова від станового принципу заміщення основних адміністративних посад в повітовому управлінні. Проект реформи включав в себе також заміну станової селянської волості всестанової в якості першої інстанції земського самоврядування - волосного земства. У Державній думі, в Державній раді і з боку найближчого оточення Миколи І він зустрів сильний опір, був визнаний не тільки "небажаним і недоцільним", але і "шкідливим".