42. Зовнішня політика Росії в 1815-1825 рр.

З 1815 р. починається новий етап в історії міжнародних відносин і зовн. політики Росії. Повалення наполеонівської імперії призвело до значного росту, авторитету міжнародної Росії. Рос. керівництво прагнуло використати результати перемоги для укріплення мирних відносин з європейськими країнами, укріплення нових кордонів, розширення політ влпиву в Європі та на Балканах. Рос. міністерства іноземних справ після 1815 р. очолювали І. Каподістрія, К. Несельроде, які мали різні політ. погляди. Граф Каподістрія грек за національністю, з 1809 р. був на службі ( дипломатичній), брав участь у роботі Віденьского конгресу. В 1815 р. отримав звання секретаря з іноземних справ. Вів відносини Росії з країнами Сходу. Дотримуючись ліберальних поглядів, основне завдання рос. зовн. політики він вбачав в укріпленні відносин з Францією. Він надав великого значення політиці Росії на Балканах, виступав за активізації її допомоги християнським народам. Незгодний з реакційною політикою Священного союзу він пішов з посади в 1822. З 1827 р. він був обраний першим президентом Греції. Несельроде був провідником консервативного напрямку ( курс на подолання революційних і національних рухів), а у 20-ті роки відмова від допомоги грецьким повстанцям. Несельроде дотримувався проавстрійської орієнтації і знаодився під сильним впливом Меттерніха. Європейський напрямок: у вересні 1815 р. міжж Росією, Австрією і Прусією був укладений Священий Союз ( підтримка старих монархічних династій, захист принципу легітимізму). В 1820-1821 рр. на конгрессах в Троппау і Лайбахе ця ідеологічна мета була трансформована в політ. принцип, який надавав право втручатися членам союзу у внутрішні справи інших держав. Росія активізувала свої відношення з Францією, Іспанією, Прусією і ін. державами. Олександр І підтримував режим Бурбонів і в той же час наполягав на збереженні конституційного порядку і перешкоджав розповсюдженню ультрароялістницьких рухів. У 1815 р. відбувся міжнародний конгрес Четвертинний союзу в Аахені. У роботі якого брала участь і Франція. За наполяганням Олександра І країни переможниці прийняли рішення про вивід військ з тер. Франції. Найбільшого значення мало прийняття на Аахенському конгресі декларації держав-участниць, яка проголошувала їх солідарність у підтримці принципів міжнародного стану. У боротьбі Австрії і Прусії за лідерство у Німецькому союзі Росія притримувалася в основному нейтральної позиції. У перші роки затвердження Віденської системи значно активізувалися відносини Росії з Іспанією, яку Олексанр розглядав як противагу зростаючому впливу Англії на пд. Європи і Середземномор'ї. В 1817 р. Росія виступила одним із посередників в іспано-португальських конфліктах, зайнявши доброзичливу позицію у питанні про відношення Іспанії з її латино-американськими колоніями.

Росія і революції у Європі: у 20-ті роки 19 ст. відбулися міжнародні події, в яких з провідних місць займала Росія. В 1820 р. почалася буржузна революція в Іспанії – виступ проти необмеженої влади Фердинанда 7 Бурбона, поновленому на іспанському престолі ( 1814 р.). Після цього почалася революція і в португалії. Віденський конгрес закріпив політ. роздробленість в Італії. У зв'язку з тим, що обмежилася монархічна влада у 1820 р. у П'ємонті в жовтні 1820 р. в Троппау був скликаний з'їзд 5 союзних країни: Росії, Австрії, Прусії, Франції і Англії. Пізніше місце було перенесено в Лайбах. Головне питання - опрацювання мір по придушенню революційних виступів. В листопаді 1820 р. Росія, Австрія, Прусія підписали протокол про право озроєнного втручання у внутрішні справи інших держав ( принцп інтервенції).. Завершився конгрес у Лайбахі підписання нової декларації про окупацію Неаполя і П'ємонта автрійськами військами. Англія наполягала на обмеженні рос. впливу і придушенні ролі самого Олександра І. Останній конгрес Священного Союзу відбувся у Вероні в 1822 р.обговорювалося грецьке повстання і загострення східного питання. Рос. делегація підтримувала консервативний характер. і остаточно відмовилася від дипломатичних методів регулювання проблем ролюційних рухів у Євопі; виступала за озбрроєне втручання. Прийнято рішення про фр. інервенцію в Іспанію. – битва під Толедо ( поразка іспанської армії, придушення революції).

Східне питання: укріплення і забезпечення південих кордонів, створення сприятливих зовнішьно-політичних умов для розвитку Новоросії; захист торгівельних інтересів Роії у чорноморському регіоні; забезпечення режиму судоплавання через чорноморські протоки; прагнення до узгодження дій з європейськими країнами. В 1816 р. в Константинополі граф Строганов вимагав виконання умов Бухарестського мирного договору. У 20-х р. 19 ст. Східне питання отримало новий розвиток у зв'язку з широкими національно-визвольними повтсаннями у Греції. У 1814 р. в Одесі греки створили таємну організацію " Філіке етерія" ( Товариство друзів), їх діяльність роповсюдилася у Молдові, Сербії , Болгарії , Греції. Керівництво Олександра І засуджувало їх діяльність, але багато з греків знаходили сховище у Росії, зайняли видне місце в армії і на дипломатичні службі. У березні 1821 пр. почалося грецьке повстання ( керівник – Іпсіланті). Рос. керівництво ж зайняло жорстку позицію: Іпсіланті звільнений з рос. служби, але поступово позиція Росія послаблювалася ( це пов'язано з діями турецького керівництва, яке закрило протоки для рос кораблів, ввело свої. В 1823-1824 рр. рос. керівництво проводило колективні акції по урегулюванню грецького питання ( 1824 - програмне рішення передбачало надання Греції часткової автономії у складі Туреччини). Червень 1824 – Петербурзька конференція. Учасники: Росія, Австрія, Прусія, Англія, Франція. Хід: Турція відкинула пропозицію країн-учасниць про посередництво Олександра у прийняті рішення по грецькому питанні. Вороже зустріли програмне положеня рос. керівництво Австрія і Англія. Олександр прийняв рішення діяти самостійно. На поч. 19 ст. рос.–американські відносин розвивалися у дружьному напрямку. 1809 р. – установлення дипломатичних відносин між Росією і північно-американськими штатами ( розширення економічних зв'язків). У 1812-1814 рр. ( англо-американська війна) рос. уряд зайняв доброзчливу позицію по відношенню на США не дивлячись на союз із Англією. У 1821 р. Олександр І окреслив сферу інтересів на пн.-зах. узб. США. Іноземним судам заборонялося приставати до підвладних Росії узбережжям і островам, наближуватися до них на відстані до них 100 міль. У квітні 1824 р. між Росією та США була підписана конвенція про торгівлю, мореплавання, територіальне розмежування на пн.-зах.США.