- •1. Князівство за часів Юрія Долгорукова та Андрія Боголюбського. Всеволод Велике Гніздо.
- •2. Псковська і Новгородська феодальні республіки
- •3. Походи хана Батия.
- •4. Об’єднання руських земель навколо Москви. Іван Калита і його політика щодо Золотої Орди.
- •5.Великий Новгород у xіv – xVст.
- •6.Феодальна війна в другій чверті 15ст.
- •7. Князювання Івана 3, Василя 3.
- •8. Церква і великокняжа влада. Йосифляни ти Нестяжателі.
- •9. Зміцнення самодержавства за Івана IV, його внутрішня і зовнішня політика.
- •10. Опричнина та її наслідки
- •11. Політична криза в Росії. Початок інтервенції польських феодалів.
- •12. Цар Василь Шуйський, його внутрішня та зовнішня політика.
- •13. Столбовський мир і Деулінське перемир’я
- •14. Соціально-економічний і політичний розвиток Росії в XVII ст.
- •15. Правління Михайла Федоровича. Його внутрішня та зовнішня політика.
- •16. Розкол, його соціальна та ідеологічна сутність.
- •17. Соловецьке повстання.
- •18. “Азовське сидіння”.
- •19. Зміцнення зовнішньополітичного становища Російської держави в середині та другій половині XVII ст.
- •20. Особливості відносин з країнами Далекого Сходу, Центральної та передньої Азії. Нерчинський трактат.
- •21. Культура в Росії в хуіі ст.
- •22. Внутрішня та зовнішня політика російського уряду в 70-80 рр. ХуіІст.
- •23. Боротьба придворних угрупувань за владу. Стрілецький заколот 1682 р. “ Хованщина ”.
- •24. Реформи першої чверті XVIII ст.
- •25. Внутрішня та зовнішня політика Росії в другій чверті xviiі ст.
- •26. Боротьба дворянських угруповань за владу при спадкоємцях Петра і.
- •27. Царювання Єлизавети Петрівни. Розширення прав і привілеїв дворянства.
- •28. Міжнародне становище Росії 1725-1762 рр.
- •29. Воцаріння Катерини іі. Характер політики “освіченого абсолютизму” в Росії.
- •30. Зовнішня політика Росії у другій половині XVIII ст.
- •31. Розвиток сільського господарства Росії у першій половині хіх століття.
- •32. Розвиток промисловості Росії у першій половині хіх століття.
- •33. Соціально-станова структура Росії в першій половині хіх століття.
- •34. Реформи державного апарату в Росії у першій чверті хіх ст.
- •35. Проект державних перетворювань Росії м.М.Сперанського.
- •36. Державна статутна грамота Російської імперії.
- •37. Проекти вирішення селянського питання у першій чверті хіх століття.
- •38. Участь Росії в 3-й антифранцузькій коаліції.
- •39. Російсько-французькі відносини в 1806-1807 рр. Тільзитський мир
- •40. Східне питання у першій чверті хіх ст. Російсько-турецька війна 1806-1812 рр.
- •41. Франко-російська війна 1812 р. Бородінська битва.
- •42. Зовнішня політика Росії в 1815-1825 рр.
- •43. Виникнення ранніх декабристських організацій.
- •44. Декабристські організації в 1821-1825 рр.
- •45. Конституційні проекти п.Пестеля та н.Муравйова.
- •46. Повстання декабристів
- •47. Микола і і основні напрями його внутрішньої політики. Комітет 6 грудня 1826 р.
- •48. Централізація управління і кодифікація законів у другій чверті хіх століття.
- •49. Реформа п.Кісельова у державному селі.
- •50. Посилення політичної реакції в 1848-1855 рр.
- •51. Східне питання у зовнішній політиці Росії у другій чверті хіх століття.
- •52. Росія і країни Європи в 30-40-х роках хіх ст.
- •53. Приєднання народів Закавказзя до Росії.
- •54. Кавказ в період російсько-іранської (1804-1813 рр.) і російсько-турецької (1806-1812 рр.) війн.
- •55. Закавказзя в політиці Росії в 20-і роки хіх в.
- •56. Завоювання Росією Північного Кавказу. Кавказьська війна 1830 – 1864 рр.
- •57. Кримська (Східна) війна
- •58. Консервативний та ліберально-опозиційний напрям суспільної думки другої чверті хіх століття.
- •59. Формування радикально-демократичного напряму суспільної думки Росії у другій чверті хіх століття.
- •60. Передумови і підготовка селянської реформи 1861 р. Поміщицькі проекти звільнення селян.
- •61. Зміст “Положень” 19 лютого 1861 р. І проведення їх в життя.
- •62. Реформи в галузі місцевого управління. Земська реформа.
- •63. Судова реформа. Військова реформа.
- •64. Польське повстання 1863 р. І російське суспільство.
- •65. Революційне народництво 70-80-х років хіх століття.
- •66. Робітничий рух 70-х років хіх століття.
- •67. Ліберально-опозиційний рух 70-80-х рр хіх ст
- •68. Нові тенденції в розвитку сільського господарства Росії у пореформені роки.
- •69. Розвиток промисловості Росії у другій половині хіх століття. Завершення промислового перевороту.
- •70. Криза самодержавної влади на межі 70-80-х років хіх століття.
- •71. Контрреформи в галузі місцевого управління та суду в 80-90-х роках хіх століття.
- •72. Зовнішня політика Росії в 70-х роках хіх століття.
- •73. Російсько-турецька війна 1877-1878 рр.
- •74. Завоювання Росією Середньої Азії в 60-80-х роках хіх століття.
- •75. Загострення міждержавних суперечностей наприкінці хіх – на початку хх ст., їх причини і характер.
- •76. Політика Росії в Західній Європі та на Балканах наприкінці хіх – на початку хх століття.
- •77. Далекосхідна політика Росії на початку хх століття.
- •78. Російсько-японська війна.
- •2. Військові втрати
- •79. Революційні події 1905-1906 рр. В Росії.
- •80. Утворення загальноросійських політичних партій, їхні програми.
- •81 Діяльність і та іі Державних Дум.
- •82.Державний переворот 3 червня 1907 р. Третьочервнева політична система.
- •83. Реформи п.Столипіна.
- •84. Ііі Державна дума і опозиційні партії.
- •85. Національне питання у внутрішній політиці самодержавства наприкінці хіх – на початку хх століття.
- •86. Балкани і східне питання у зовнішній політиці Росії в 1906-1913 рр.
- •87.Вступ Росії у першу світову війну. Воєнні дії в 1914-1915 рр.
- •88. Воєнні дії 1916 р. Брусилівський прорив.
- •89.Розвиток освіти і науки в Росії в хіх – на початку хх століття
- •90. Художня культура Росії в хіх – на поч. Хх ст.
- •91. Реформи Перовського в удільному селі
- •92. Конституція Ларс-Мелікова.
- •93. Зовнішньополітична програма о.П. Ізвольського
74. Завоювання Росією Середньої Азії в 60-80-х роках хіх століття.
Початок наступу Росії на Середню Азію було покладено походом генерал-губернатора Перовського. Хоча експедиція і скінчилася невдачею, хівинський хан, наляканий можливістю нової експедиції, відпустив усіх раніше захоплених російських полонених і почав переговори про укладення з Росією торговельної угоди. Наступ на Середню Азію відновилося на початку 50-х років у зв'язку із завершенням приєднання до Росії південної частині Казахстану. Однак просування Росії в Середню Азію було призупинено у зв'язку з Кримською війною. Планомірний наступ Росії на Середню Азію відновилося на початку 60-х років. Йому передували спрямовані в 1858 р Азіатським департаментом Міністерства закордонних справ Росії в Середню Азію і суміжні з нею країни три місії з метою вивчення становища в них. Всі три місії нерідко зустрічали на своєму шляху протидію місцевих правителів, однак поставлені перед ними завдання успішно виконалися, зібравши цінну інформацію про стан досліджуваних ними регіонів. Просування Росії в Середню Азію диктувалося економічними, політичними і військово-стратегічними мотивами. Середньоазіатський регіон представляв для Росії великий інтерес як ринок збуту промислових товарів і джерело сировини для текстильної промисловості. Крім того, ці території служили об'єктом суперництва між Росією і Англією, яке в другій половині XIX ст. значно загострилося. Для Росії Середня Азія була важливим стратегічним плацдармом для зміцнення позицій на Середньому Сході та протидії Англії в цьому регіоні. 20 грудня 1863 Олександр II віддав розпорядження з 1864 р приступити до з'єднання Сирдар'їнською і Новосибірської ліній. У 1866 р Ташкент офіційно був приєднаний до Росії. У 1867 р з завойованих земель Кокандского ханства і Бухарського емірату були утворені Сірдарінська і Семіреченська області, що склали Туркестанське генерал-губернаторство. У січні 1868 був укладений мирний договір з Кокандом. Хан Коканда Худояр поступався Росії всіма зайнятими російськими військами містами і землями, визнавав свою васальну залежність від Росії і надавав російським купцям право вільної торгівлі в ханстві. У березні 1868 хан оголосив Росії "священну війну" (газават). Його загони нападали на російські передові пости. У квітні 1868 Кауфман направив свої війська у напрямку до Самарканду і 2 травня оволодів ним без бою. У цей час до Кауфману надійшли звістки про розпочаті повстаннях в Ташкенті, Ура-Тюбе і Самарканді. Енергійними діями Кауфмана повстання легко були придушені. За мирним договором, укладеним 23 червня 1868, бухарський емір поступався Росії Самаркандским і Катта-Курганським округами. Таким чином, до кінця 60-х років кокандский хан і бухарський емір втратили значну частину своїх володінь, а сильно скорочені в розмірах Кокандске ханство і Бухарський емірат потрапили під російський протекторат. Це дало можливість приступити до завоювання південно-східного узбережжя Каспійського моря - території, на якій проживали туркменські племена, які не мали своєї державності. Рішення про наступ на Хіву було прийнято в 1871 р, однак протягом наступних двох років велися переговори з Англією з деяких спірних питань, які зачіпають інтереси обох держав на Середньому Сході, в першу чергу по афганському. До початку 1873 була досягнута домовленість про розширення території Афганістану в бік його північних кордонів і про перетворення його в нейтральну країну, яка фактично опинялася під впливом Англії. Росія домоглася від Англії визнання сферою своїх інтересів середньоазіатських територій. Наступ російських військ па Хиву почалося в лютому 1873 р. Хіва здалася без бою. 12 серпня 1873 з хівинським ханом було укладено договір, за яким хан поступався Росії землями по правому березі р. Амудар'ї, зберігаючи внутрішню автономію, хан визнавав свою васальну залежність від Росії, відмовлявся від самостійних зовнішніх зносин. У 1879 р почалося завоювання Туркменії. Із завойованих земель була утворена Закаспійская область з центром у м Ашхабаді, підпорядкована кавказького намісництва. Протягом 1884-1886 рр. Росії підкорилися і інші туркменські племена. Приєднання до Росії Мерва призвело до різкого загострення англо-російських відносин. Англія побачила в цьому загрозу Індії. 10 вересня 1885 в Петербурзі між Росією і Англією було укладено договір, за яким з 1887 р встановлювалася точний російсько-афганський кордон, Росія визнавала за Англією сферу її інтересів в Афганістані й Тибеті, Англія за Росією - приєднані нею середньоазіатські ханства. Процес приєднання Середньої Азії до Росії зайняв більше тридцяти років Він здійснювався військовими методами. Доводилося долати збройний опір ханів і емірів, у вже завойованих містах пригнічувати спалахували повстання місцевого населення. Однак приєднання, точніше, завоювання цього найбільшого економічно і стратегічно важливого для Росії регіону здійснилося порівняно легко. У приєднаної до Росії території Середньої Азії було створено новий адміністративний устрій. Вона була розділена на п'ять областей (Сирдар'їнської, Семіречинські, Ферганську, Самаркандську і Закаспийскую), об'єднаних в Туркестанске генерал-губернаторство. Управління носило військовий характер. Номінальну автономію мали Бухарський емірат і Хівинське ханство, що знаходилися у васальній залежності від Росії.
