14. Соціально-економічний і політичний розвиток Росії в XVII ст.

Соціально-економічний розвиток: У ряді центральних районів. Росії до 1620-х років опустіло до 40% житлових селищ, розміри ріллі скоротилися в 20 разів, чисельність населення зменшилася більш ніж у 4 рази. Одним з наслідків зубожіння сільського населення було перетворення частини селян в «бобилей», які або зовсім не мали ріллі, або володіли дуже невеликою кількістю оранки і не могли платити податки. державна скарбниця була порожня, джерела її поповнення були підірвані. У 1630-1632 рр. була введена "дворовая чверть": нова одиниця оподаткування яка вимірялася вже не кількістю оброблюваної землі, а числом селянських і бобильскіх дворів. Згідно з указами про введення чверті було встановлено 8 розрядів, визначавших число селянських і бобильскіх дворів на чверть в повітах залежно від ступеня їх розорення. Оподаткування стало подвірним. Переважна частина тяглого населення в XVII в. платила три основних податки: стрілецький хліб, Ямський і полонянічні гроші. У XVII ст. в Росії не було єдиного фінансового закладу. У ході московського повстання 1648 влади (на вимогу дворян, посадських людей і стрільців) скликали екстрений Земський собор. На ньому обговорювалося питання про складання нового кодексу законів- «Уложенной книги ». Предметом особливої ​​уваги Уложенія були феодальна власність. Більшістю статей селянство визначаєють не як суб'єкт, а як об'єкт права, оформляючи вічну потомственну кріпосну залежність селян від землевласників. Зі зміцненням феодальної власності на землю відбувається остаточне оформлення системи кріпосного права. Міське ремесло в XVII в. переходить до дрібного товарного виробництва.. Процес перетворення йшов нерівномірно. Центрами металообробки стали Москва, Тихвін, Тула, Устюг Великий. Московські ковалі працювали на привізній залозі і збували свої вироби на ринку. Москва була і центром обробки благородних металів - золота і срібла. Масове виробництво виробів з льону та пеньки «полотен, канатів »здійснювалося в Пскові, Новгороді, Ярославлі, та ін. містах. Казань, Ярославль і Вологда стали великими центрами обробки шкіри. Найбільшою мануфактурою з виробництва зброї являвся Гарматний двір в Москві, заснований ще в кінці XV ст. Великими центрами продажу солі були Вологда, Нижній Новгород. Значна роль у розвитку торгівлі належала ярмаркам. Основний потік товарів зі східних країн йшов на Астраханський ринок. У Росії ввозилися шовкові та бавовняні тканини, килими, посуд, взуття з сап'яну, дорогоцінні камені,

прянощі, інші дорогі східні речі. В обмін на них вивозилися хутра, шкіри, червона юхта , а також товари з Західної Європи. Основними центрами торгівлі з країнами Західної Європи були Архангельськ, Псков, Новгород і, після повернення 1654 р, - Смоленськ.

Торговий(1653) і Новоторговий (1667) статути були найбільш повним юридичним вираженням початкового етапу формування всеросійського ринку і відкривали шляхи для його подальшого розвитку.

Політичний устрій: Земський собор як орган станового представництва в системі російської монархії не мав законодавчо закріпленого статусу і повноважень. повнота чиновницького і станового представництва залежала від внутрішньополітичних умов, в яких відбувався їх скликання, від характеру і значення обговорюваних питань. Тяглове селянство було представлено тільки на Земському соборі 1613. Екстренні скликання деяких Земських соборів виключали можливість прибуття на них виборних представників від служивих і посадських людей «міст ». Обговорення питань, поставлених на засіданнях Земського собору від імені царя, відбувалося окремо по становим групам. Їх число і склад не був постійним. Результатом обговорення ставали письмові «думки». Вони мали для уряду рекомендаційний, але не обов'язковий характер. У XVII ст. з царем представницьким органом феодальної аристократії залишалася Боярська дума. Високий політичний статус і повноваження Думи були закріплені Судебніком 1550 і Уложенієм 1649. Протягом XVII в. в Боярської думи як і раніше переважали бояри і окольничий. Переважно це були нащадки князівських і старомосковських родів. Думні дворяни і думні дяки були неаристократичою групою еліти, представляючи її бюрократичний елемент. Управління величезною країною здійснювалося Боярської думою через розгалужену систему приказів, великих і малих, відомчих і територіальних, постійних і тимчасових. Відмінними рисами цієї системи була відсутність чіткого визначення та розмежування відомчих повноважень установ, "багатопрофільність »за наявності провідного напряму діяльності, з'єднання в них відомчих принципів в управлінні з територіальними, адміністративними функціями з судовими та фінансовими. У місті перебував воєвода, який надсилається з Москви строком на 2-3 роки. При воєводах організовувалися воєводські прикази. Зі столиці також відряджалися дяки і досвідчені піддячі. У другій половині XVII ст. в організації політичної влади і системи управління відбуваються суттєві зміни, які свідчать про поступове набуття рис російської монархією абсолютистських рис. Основні тенденції в еволюції соціального і політичного ладу Росії висловило вже Соборне Уложеніє 1649 р. остаточно змінювався характер діяльності Думи. Скорочувалася її значення як вищого законодавчого органу і розширювалися безпосередньо управлінсько-виконавчі функції. «Ближня» дума, що виникла ще за Михайла Федоровича і не мала тоді певного складу, у другій половині XVII в. почала перетворюватися в установу: увійшло в практику особливе царський дарування - призначення окремих думних в «Кімнату". У правління Федора Олексійовича в 1681 р з Думи виділилася ще одна складова частина - Расправная палата у складі 15 членів. Вона розглядала апеляції на справи, вже вирішувались у наказах або місцевих

установах, а під час відсутності або хвороби царя заміняла Думу. Расправная палата діяла до 1694. Важливі зміни в політичному житті Російської держави в другій половині XVII ст. були пов'язані з загасанням діяльності Земських соборів. В повній мірі адміністративно-судові повноваження, незалежні від державних установ, зберіг тільки патріарх. Всі інші церковні та монастирські землі по Соборному Уложенію були передані у відання і управління створеного в 1649 р Монастирського приказу. Він також був наділений правом суду над духовними людьми.