8. Церква і великокняжа влада. Йосифляни ти Нестяжателі.

Не обійшли реформи і церковне життя. У 1551 році був скликаний церковний Собор, що отримав назву Стоглавого, оскільки його рішення були сформульовані в ста розділах єдиного документа – «Стоглава». Стоглавий собор 1551 р. (його рішення було записано у 100 розділах) закріпив право церкви володіти землями. Проте Іван IV зумів домогтися положення, за яким нові землі церква могла отримувати лише з дозволу царя, і цим підняв авторитет своєї влади.Собор уніфікував церковні обряди для всієї Російської православної церкви. Ще так званими Макар’євськими соборами 1547 і 1549 років був визначений загальноросійський пантеон святих, багато місцевих святих були тепер офіційно канонізовані.

Регламентації зазнало церковне мистецтво: наказувалося створювати нові ікони, наслідуючи певним зразкам, серед яких особливе місце зайняли твори Андрія Рубльова.

Велику увагу собор приділив моралі духовенства. Ченцям було заборонено пити горілку, а протопопам наказувалося стежити за поведінкою рядових священиків, щоб не билися и не лаялися и не сквернословили. Боротьба за чистоту вдач повинна була підняти авторитет духовенства і сприяти посиленню престижу церкви в суспільному і державному житті.

1503 - Відбувся церковний собор, присвячений питанню про церковне землеволодіння. Полеміка між прихильниками Ніла Сорського і Йосифа Волоцького.

Політика великих князів, незадоволених постійним зростанням економічної та політичної міці церкви, була спрямована на обмеження її могутності. Ці ідеї знайшли відображення в ученні про «нестяжательство». На Соборі 1503 р. нестяжателі підтримали пропозицію великого князя про ліквідацію церковного землеволодіння.

Їм протистояли прибічники збереження чинної церковної системи. Спершу вони називалися «стяжателями», потім – «йосифлянами» (за іменем їх ідеолога Йосифа Волоцького. Йосифляни та нестяжателі по-різному уявляли собі ідеали чернецького служіння та співвідношення духовної та світської влади.

Нестяжателі – прибічники особливого напрямку релігійно-політичної думки. Основними їхніми ідеями були:

• ідеал чернецького устрою – ранньохристиянська община;

• відторгнення від церкви усіх багатств, позбавлення її права володіння населеними землями;

• приватної власності у монастирів бути не повинно: накопичення багатства неможливо виправдати навіть благими цілями.

Основоположником цього вчення був Ніл Сорський. Найбільш докладно погляди нестяжателей на співвідношення церковної та світської влади передані працями Максима Грека. Він стверджував, що духовна та світська влада мають бути розділені, кожна з них має право на свою сферу діяльності, що визначає допустимі лише для неї заходи впливу.

Йосифляни. Основні ідеї:

• збереження існуючих порядків та всіх форм церковної організації та її економічного становища;

• необхідність збільшення («стяжіння») церковного майна, що дозволить церкві найбільш успішно реалізовувати одне з головних завдань – творити «благі справи»: будівництво монастирів, утримання кліру, допомога нужденним;

• визнання особистого «нестяжіння» монахів.

Ідеолог «стяжателів» - Йосиф Волоцький. Керував йосифлянською духовною партією, члени якої займали ключові пости в церкві, волоцькі ченці брали участь у хрещенні майбутнього царя Івана.

Позиція йосифлян стосовно царської влади не була постійною. Спочатку йосифляни виступали прибічниками ідеї панування духовної влади над світською. Правитель, на думку Йосифа Волоцького - земна людина і простий виконавець Божої волі, тому йому слід віддавати лише "царську честь, а не божественну". Якщо на троні затверджувався тиран, то покорятися йому не слід. Подальше зближення Волоцького з великим князем Іваном III призвело до зміни його поглядів на природу великокняжої влади: визнаючи, як і раніше, її божественне походження, він уже заявляє про необхідність підпорядкування правителеві всіх інститутів держави і церкви. Єдине обмеження влади государя - неприпустимість виходу за межі Божих і державних законів.

Царська влада підтримала “йосифлян”. Натомість Йосиф Волоцький висунув ідею божественного походження царської влади.