61. Зміст “Положень” 19 лютого 1861 р. І проведення їх в життя.

"Положення" 19 лютого 1861 були представлені 17 законодавчими актами. Дія цих законодавчих актів поширювалося на 45 губерній. Ліквідація феодальних відносин на селі - не одноразовий акт 1861, а тривалий процес, що розтягнувся більш ніж на два десятиліття. Повне звільнення селяни отримували не відразу з моменту оприлюднення Маніфесту і "Положень". 19 лютого 1861 У Маніфесті оголошувалося, що селяни протягом ще двох років (до 19 лютого 1863 - такий термін встановлювався для введення в дію "Положень") зобов'язані були відбувати хоча і дещо змінені, але ті ж самі повинності, що й при кріпосному праві. Скасовувалися лише"додаткові збори" натурою - яйцями, маслом, льоном, полотном, вовною, грибами і пр. Крім того, поміщикам заборонялося переводити селян у дворові. У панщинних маєтках розміри панщини скорочувалися зі 135-140 днів з тягла на рік до 70, кілька скорочувалася підводна повинність, оброчних селян заборонялося переводити па панщину. Але й після 1863 селяни довгий час перебували на становищі "тимчасовозобов'язаних", тобто вони зобов'язані були нести встановлені "Положеннями" феодальні повинності - платити оброк або виконувати панщину. Завершальним актом ліквідації феодальних відносин в колишній поміщицькому селі був перехід селян на викуп. Остаточна дата переведення на викуп і, отже, припинення тимчасово забов'язаного становища селян законом не була визначена. За Маніфестом селяни відразу отримували особисту свободу. селянин міг бути обраний у присяжні засідателі нових судів, до органів земського самоврядування, йому відкривався доступ в середні та вищі навчальні заклади. З дня оприлюднення Маніфесту передбачалося ввести в селищах колишніх поміщицьких селян в дев'ятимісячний термін "селянське громадське управління". Воно було введено протягом літа 1861. За зразок було взято селянське самоврядування в державному селі, створене в 1837-1841 рр. реформою П. Д. Кисельова. Первісним осередком було сільське суспільство, яке раніше становило маєток поміщика. Воно могло складатися з одного або кількох селищ або частини селища. Сільське управління тут складалося з сільського сходу, представленого усіма господарями дворів, обирається на 3 роки сільський староста, його помічник та збирач податків, наймали сільського писаря, призначали доглядача запасного хлібного магазину, лісових і польових сторожів. Центральне місце в реформі займало питання про землю. Виданий закон виходив з принципу визнання за поміщиками права власності на всю землю в їх маєтках, в тому числі і на селянську надільну, а селяни оголошувалися лише користувачами цієї землі, зобов'язаними відбувати за неї встановлені "Положеннями" повинності (оброк або панщину). Щоб стати власником своєї надільної землі, селянин повинен був викупити її у поміщика. з'явилися "відрізки" від селянських наділів, що склали в середньому по країні понад 20% і досягали в деяких губерніях 30-40% від їх дореформених розмірів. При визначенні норм селянських наділів враховувалися особливості місцевих природних та економічних умов. Виходячи з цього, вся територія Європейської Росії була розділена на три смуги - нечерноземную, чорноземну і степову, а "смуги", у свою чергу, ділилися на "місцевості". У нечорноземної і чорноземної "смугах" встановлювалися "вища" і "нижча" (1/3 "вищої") норми наділів, а в степовій - одна так звана указна норма. Однак земля надавалася не окремому селянському двору (за винятком селян західних губерній), а громаді. Общинна форма землеволодіння виключала для селянина можливість продати свій наділ, а здача останнього в оренду обмежувалася межами громади. "Положення про викуп" допускало вихід селянина з общини, але він був украй ускладнений. Справа викупу взяла на себе держава шляхом проведення "викупної операції". Для цього в 1861 р було засновано при Міністерстві фінансів Головну викупну установу. Викупна операція полягала в тому, що скарбниця виплачувала поміщикам відразу грошима або цінними відсотковими паперами 80% викупної суми, якщо селяни маєтку отримували по нормі "вищий" наділ, і 75%, якщо їм надавався наділ менше "вищого". Решта 20- 25% викупної суми (так званий додатковий платіж) селяни виплачували безпосередньо поміщику - відразу або в розстрочку, грошима або відробітками (за обопільною домовленістю). Викупна сума, що сплачується державою поміщику, розглядалася як надана селянам "позика", яка потім стягувалася з них в якості "викупного платежу" в розмірі 6% від цієї "позички" щорічно протягом 49 років.